Читаючи Форум вперше зіткнулася з таким терміном як «Бджоломучитель» (далі – БМ). Він мене зацікавив, бо ж згадувалися ці «мучителі» в контексті сучасності. А я-то думала, що коли на арену вийшов Прокопович з раціональним бджільництвом – мучителі самоліквідувались. А тут не все так просто.
Я спробувала отих мучителів трохи класифікувати і описати. Сподіваюсь, якщо хтось в цій класифікації пізнає себе або свої умовиводи – мене пробачить, бо це не більше, ніж політ фантазії на крилах чужих су
Працюючи з бджолами важко оминути увагою їхній «суспільний устрій». Для пасічника це важливо з точки зору біології та існування бджолосім’ї, щоб розуміти основні процеси їхньої життєдіяльності. Але варто лише трохи абстрагуватися і подивитися на них очима простої людини – вам відкриється модель ідеального суспільства в мініатюрі…
Лише задуматись – яка чітка в них ієрархія, як злагоджено виконують вони свої функції, як розподілені їхні обов’язки у відповідності з розвитком організму. Жодна б
Так склалося, що з бджолами мені довелося познайомитися в найніжнішому віці. Скільки себе пам’ятаю – стільки і їх. І от з самого дитинства мене до них тягло. Попри погрози і застереження старших завжди лізла на пасіку, а інколи й разом з дідом «оглядала» сім’ї (поки не накусають). Коли дорослі запитували, ким я хочу стати, коли виросту, я з москальським акцентом відповідала: «Пчьольніком».
Мабуть, це, як кажуть психологи, вроджена компетентність. Або як охрестила для себе це явищ
Цінність часу люди починають розуміти тоді, коли його вже чимало збігло. І часто цей безцінний ресурс ми витрачаємо не на ті речі, на які варто було б.
Отаке прозріння і жаль за втраченим надійшли й до мене. Добре, що хоч надійшли. Бо за неповних 9 років пасічникування зрозуміла, що за останній рік дізналася про бджільництво більше, ніж за всі попередні роки разом взяті. Як хотілося б згаяні хвилини конвертувати в безцінні знання і досвід...
Виправдати себе можу лише тим, що до цього
30 серпня 2017 року о 4.15 ранку безсоння нарешті підштовхнуло мене почати писати цей блог. Правда, під псевдонімом - не люблю зайвої уваги до своєї істинної персони.
Талант письменника в мені, мабуть, розкритий не в повній мірі, проте я старатимусь. Щоб читачам було хоч трохи зрозуміло і цікаво, а мені легше... Бо писати - то теж терапія.
Останнім часом все частіше стає сумно і самотньо, незважаючи на юний вік і купу справ, а щиро поговорити і поділитися думками ні з ким. Мо’ то се
