Поэтическая

[kochut]

[гигиги]

Событие?Ну да...Поэт Сергей Кушнарь выдал нетленкуЯ и впечатлился рвздумиями сокровенного.Но почему здемь а не в стенгазете Общины?

Думаю, що автор щиро старався і мав натхнення. Якщо розмістили вірш будьте готові до критики. Вірш хоч і щирий, проте затягнутий до неможливості, навіває сон своїм моралізаторством і повтореннями одного й того ж. Я колись теж щось таке видумував, зараз чомусь не йде. Навзаєм розміщу один зі своїх збережених віршів (зазвичай я їх знищував). Я тоді "курив" різні східні вчення, зараз відійшов від деяких ідей, які вважаю деструктивними. Можете покритикувати. Avidja. Високі титули, В гонитві за грошима Потрачене життя - Все зникне у тумані. Лиш мій самотній кіт Зелені мружить очі на світанні. Чи бачить він теж саме, що і я? Вмивається росою світ avidja. А я над лісом і рікою Туманом краще стану, І коли сонце зійде наді мною, То і я безболісно і швидко В небутті розтану. (Avidja - у ведичній філософії ілюзія буття)

[hena]

Avidja. Високі титули, В гонитві за грошима Потрачене життя - Все зникне у тумані. Лиш мій самотній кіт Зелені мружить очі на світанні. Чи бачить він теж саме, що і я? Вмивається росою світ avidja. А я над лісом і рікою Туманом краще стану, І коли сонце зійде наді мною, То і я безболісно і швидко В небутті розтану. Попри схильність до критиканства мені cподобалось.Особливо кіт.Майже кіплінгівський,здатний гуляти самостійно.І йому,коту-розуму,бачиться--сучасний світ поклоняється примарам і сам є їх відзеркаленням.Скільки автору тоді виповнювалося?

[гигиги]

Попри схильність до критиканства мені cподобалось.Особливо кіт.Майже кіплінгівський,здатний гуляти самостійно.І йому,коту-розуму,бачиться--сучасний світ поклоняється примарам і сам є їх відзеркаленням.Скільки автору тоді виповнювалося?

Цікава інтерпретація. 23 або 24.

[Гармаш]

Несколько упрощенно Словесами "грузят" многие.В устах некоторых что ни слово--то обман.Истинный же вес и значение имеет лишь то,что идет от души и не противоречит мировосприятию говорящего и слышащего.

Это Вы о каком коменте?Или в связи с каким событием?Может это белый стих?

Событие?Ну да...Поэт Сергей Кушнарь выдал нетленкуЯ и впечатлился рвздумиями сокровенного.Но почему здемь а не в стенгазете Общины?

Потому как он не из нашего круга - водитель трака(как он говорит) на просторах Аризоны,вроде.

. Avidja. Високі титули, В гонитві за грошима Потрачене життя - Все зникне у тумані. Лиш мій самотній кіт Зелені мружить очі на світанні. Чи бачить він теж саме, що і я? Вмивається росою світ avidja. А я над лісом і рікою Туманом краще стану, І коли сонце зійде наді мною, То і я безболісно і швидко В небутті розтану. (Avidja - у ведичній філософії ілюзія буття)

В поетичному плані непогано,правда:"хорошую религию придумали индусы"(Высоцкий) - а вот тут,как пишет hena ,есть противоречие мировоззрению слушающего - не могу согласиться с возможностью свершения мечты многих "безболісно і швидко В небутті розтануТЬ",стать туманом и т.п.;один мой знакомый мечтает,чтобы его земное существование закончилось,дословно:типа как лампочку выключил,и все!Многие философии пытаются загнать нас в Матрицу,но жизнь - это реальность,и в свое время придется отвечать за каждую минуту.И от того,как проведешь земной период,зависит положение человека в иерархии вечности.

[Гармаш]

Муха и Пчела Спросили муху:-Есть ли здесь цветы? -Да что вы,-муха бойко отвечала. Здесь лишь навоза кучи я встречала, А там, в канаве- столь нечистоты! Ещё я покажу одно местечко- Его нашла нечаянно вчера, Оно отсюда вовсе недалече- Там уймища гниющего добра! Она бы долго,радостно жужжала, Но пчёлку увидали рядом мы. -Скажи,пчела, помойку ты видала? -Да что вы! Там, сиренями полны, Благоухают нежные раздолья, А сколько, посмотрите,васильков! И на работу кинулась в приволье, Снуя меж нежно-белых мотыльков... ...На самой замечательной лужайке Отыщет муха (и среди цветков) Нечистое, пропавшее и сядет Перетирать снующим хоботком. Пчела же и в застойном заболотье, Отыщет цветок лотоса, как дар, И солнцу радуясь, и небу, и работе, С цветка возьмёт прекраснейший нектар... А ты кто - Муха или Пчела?

[Рудник]

Послушайте, ребята, Что вам расскажет дед. Земля наша богата, Порядка в ней лишь нет. А эту правду, детки, За тысячу уж лет Смекнули наши предки: Порядка-де, вишь, нет. И стали все под стягом, И молвят: «Как нам быть? Давай пошлем к варягам: Пускай придут княжить. Ведь немцы тороваты, Им ведом мрак и свет, Земля ж у нас богата, Порядка в ней лишь нет». Посланцы скорым шагом Отправились туда И говорят варягам: «Придите, господа! Мы вам отсыплем злата, Что киевских конфет; Земля у нас богата, Порядка в ней лишь нет». Варягам стало жутко, Но думают: «Что ж тут? Попытка ведь не шутка - Пойдем, коли зовут!» И вот пришли три брата, Варяги средних лет, Глядят - земля богата, Порядка ж вовсе нет. «Ну, - думают, - команда! Здесь ногу сломит черт, Es ist ja eine Schande, Wir mussen wieder fort *» . Но братец старший Рюрик «Постой, - сказал другим, - Fort, gehen ungebiirlich, Vielleicht ist's nicht so schlimm **. * Ведь это срам - что мы опять должны уйти ** Уйти недостойно, может быть тут не так уж все плохо. Хоть вшивая команда, Почти одна лишь шваль; Wir bringen's schon zu Stande, Versuchen wir einmal *» И стал княжить он сильно, Княжил семнадцать лет, Земля была обильна, Порядка ж нет как нет! * Как-нибудь справимся, давайте попробуем За ним княжил князь Игорь, А правил им Олег, Das war ein grosser Krieger * И умный человек. Потом княжила Ольга, А после Святослав; So ging die Reihenfolge ** Языческих держав. * Он был великий воин ** Такова была последовательность Когда ж вступил Владимир На свой отцовский трон, Da endigte fur immer Die alte Religion *. * Тогда пришел конец старой религии Он вдруг сказал народу: «Ведь наши боги - дрянь, Пойдем креститься в воду!» И сделал нам Иордань. «Перун уж очень гадок! Когда его спихнем, Увидите, порядок Какой мы заведем!» Послал он за попами В Афины и Царьград Попы пришли толпами, Крестятся и кадят, Поют себе умильно И полнят свой кисет; Земля, как есть, обильна, Порядка только нет. Умре Владимир с горя Порядка не создав. За ним княжить стал вскоре Великий Ярослав. Оно, пожалуй, с этим Порядок бы и был; Но из любви он к детям Всю землю разделил. Плоха была услуга, А дети, видя то, Давай тузить друг друга: Кто как и чем во что! Узнали то татары: «Ну, - думают, - не трусь!» Надели шаровары, Приехали на Русь. «От вашего, мол, спора Земля пошла вверх дном, Постойте ж, мы вам скоро Порядок заведем». Кричат: «Давайте дани!» (Хоть вон святых неси.) Тут много всякой дряни Настало на Руси. Что день, то брат на брата В орду несет извет; Земля, кажись, богата Порядка ж вовсе нет. Иван явился Третий; Он говорит: «Шалишь! Уж мы теперь не дети!» Послал татарам шиш. И вот земля свободна От всяких зол и бед И очень хлебородна, А все ж порядка нет. Настал Иван Четвертый, Он Третьему был внук; Калач на царстве тертый И многих жен супруг. Иван Васильич Грозный Ему был имярек За то, что был серьезный, Солидный человек. Приемами не сладок, Но разумом не хром; Такой завел порядок, Хоть покати шаром! Жить можно бы беспечно При этаком царе; Но ах! ничто не вечно - И царь Иван умре! За ним царить стал Федор, Отцу живой контраст; Был разумом не бодор, Трезвонить лишь горазд. Борис же, царский шурин, Не в шутку был умен, Брюнет, лицом недурен, И сел на царский трон. При нем пошло всё гладко, Не стало прежних зол, Чуть-чуть было порядка В земле он не завел. К несчастью, самозванец, Откуда ни возьмись, Такой задал нам танец, Что умер царь Борис. И, на Бориса место Взобравшись, сей нахал От радости с невестой Ногами заболтал. Хоть был он парень бравый И даже не дурак, Но под его державой Стал бунтовать поляк. А то нам не по сердцу; И вот однажды в ночь Мы задали им перцу И всех прогнали прочь. Взошел на трон Василий, Но вскоре всей землей Его мы попросили, Чтоб он сошел долой. Вернулися поляки, Казаков привели; Пошел сумбур и драки: Поляки и казаки, Казаки и поляки Нас паки бьют и паки; Мы ж без царя как раки Горюем на мели. Прямые были страсти - Порядка ж ни на грош. Известно, что без власти Далёко не уйдешь. Чтоб трон поправить царский И вновь царя избрать, Тут Минин и Пожарский Скорей собрали рать. И выгнала их сила Поляков снова вон, Земля же Михаила Взвела на русский трон. Свершилося то летом; Но был ли уговор - История об этом Молчит до этих пор. Варшава нам и Вильна Прислали свой привет; Земля была обильна - Порядка ж нет как нет. Сев Алексей на царство, Тогда роди Петра. Пришла для государства Тут новая пора. Царь Петр любил порядок, Почти как царь Иван, И так же был не сладок, Порой бывал и пьян. Он молвил: «Мне вас жалко, Вы сгинете вконец; Но у меня есть палка, И я вам всем отец!.. Не далее как к святкам Я вам порядок дам!» И тотчас за порядком Уехал в Амстердам. Вернувшися оттуда, Он гладко нас обрил, А к святкам, так что чудо, В голландцев нарядил. Но это, впрочем, в шутку, Петра я не виню: Больному дать желудку Полезно ревеню. Хотя силён уж очень Был, может быть, приём; А все ж довольно прочен Порядок стал при нем. Но сон объял могильный Петра во цвете лет, Глядишь, земля обильна, Порядка ж снова нет. Тут кротко или строго Царило много лиц, Царей не слишком много, А более цариц. Бирон царил при Анне; Он сущий был жандарм, . Сидели мы как в ванне При нем, dass Gott erbarm ! * * Помилуй нас Бог Веселая царица Была Елисавет: Поет и веселится, Порядка только нет. Какая ж тут причина И где же корень зла, Сама Екатерина Постигнуть не могла. «Madame, при вас на диво Порядок расцветет, - Писали ей учтиво Вольтер и Дидерот, - Лишь надобно народу, Которому вы мать, Скорее дать свободу, Скорей свободу дать». «Messieurs, - им возразила Она, - vous me comblez *», - И тотчас прикрепила Украинцев к земле. За ней царить стал Павел, Мальтийский кавалер, Но не совсем он правил На рыцарский манер. * Господа, вы мне льстите Царь Александр Первый Настал ему взамен, В нем слабы были нервы, Но был он джентльмен. Когда на нас в азарте Стотысячную рать Надвинул Бонапарте, Он начал отступать. Казалося, ну, ниже Нельзя сидеть в дыре, Ан глядь: уж мы в Париже, С Louis le Desire. В то время очень сильно Рацвел России цвет, Земля была обильна, Порядка ж нет как нет. Последнее сказанье Я б написал мое, Но чаю наказанье, Боюсь monsieur Veillot. Ходить бывает склизко По камешкам иным, Итак, о том, что близко, Мы лучше умолчим. Оставим лучше троны, К министрам перейдем. Но что я слышу? стоны, И крики, и содом! Что вижу я! Лишь в сказках Мы зрим такой наряд; На маленьких салазках Министры все катят. С горы со криком громким In corpore *, сполна, Скользя, свои к потомкам Уносят имена. * В полном составе Се Норов, се Путятин, Се Панин, се Метлин, Се Брок, а се Замятнин, Се Корф, се, Головнин. Их много, очень много, Припомнить всех нельзя, И вниз одной дорогой Летят они, скользя. Я грешен: летописный Я позабыл свой слог; Картине живописной Противостать не мог. Лиризм, на все способный, Знать, у меня в крови; О Нестор преподобный, Меня ты вдохнови. Поуспокой мне совесть, Мое усердье зря, И дай мою мне повесть Окончить не хитря. Итак, начавши снова, Столбец кончаю свой От рождества Христова В год шестьдесят восьмой. У видя, что всё хуже Идут у нас дела, Зело изрядна мужа Господь нам ниспосла. На утешенье наше Нам, аки свет зари, Свой лик яви Тимашев - Порядок водвори. Что аз же многогрешный На бренных сих листах Не дописах поспешно Или переписах, То, спереди и сзади Читая во все дни, Исправи правды ради, Писанья ж не кляни.

[Бджолопотам]

Хотіли випростати спину. А в нас украли Україну, Поклали на рахунки в банки, Розвішали нові фіранки – Жовто-блакитні прапори, Червоні в скрині, до пори. Хоча кому яка різниця, Що там на щоглі майориться? Новий костюм – старий вертеп. І був совдеп, і є совдеп. Хоч прапори здіймай до хмари, Під саму шию шаровари, На лобі тризуб намалюй – І був холуй і є холуй. Чи двохголового орла У центрі кожного села Постав на радість «господіну», І доклюєте Україну. А ми ж так вірили наївні, Що заспівали треті півні, Що зникла давня чортівня, Діждали пресвятого дня, Відродження і різні штучки, Стояли, взявшися за ручки: Це ж від Луганська і до Львова Держава! Воля! Слава! Мова! Хотіли вилізти з ярма. А де ж та правда? А нема. Бо ті, що розпинали Стуса, Козацькі запустили вуса, Навчились українських слів І записались до хохлів. А ті, що проклинали Бога, Сьогодні підпилявши роги, Ідуть, ховаючи хвости, До церкви слинити хрести. Народу злидні та дірки, А їм фортуни та зірки, Із награбованих грошей Дають на храм і на музей… Як і тоді, щодня, щодня – Брехня, брехня, брехня, брехня… Хотіли вилізти з ярма. А де ж та правда? А нема. Хотіли випростати спину, А в нас украли Україну.

[gardener]

[kochut]

Не обольщайся прелестью красавиц, Пленительно расцветших в том саду. Ты в будущем году к ним охладеешь, Как к прошлогодним – в нынешнем году. [Джами]

[kochut]

Сына мать качала... баюшки - баю, Вырастешь сыночек... помни мать свою. Ночь уже проходит и встает заря, Мать качала сына... думала - не зря. Все плохие мысли от себя гнала, И с какою гордостью в первый класс вела. Годы пролетели - вниз с горы, рекой, В жизни у мальчишки - первый выпускной. Далее учеба в городе большом, А потом сыночек в армию ушел. Мать переживала... ночи не спала, Каждую копейку сыну берегла. Господа просила... все слова, как стон, О здоровье сына у святых икон. Свадьба отшумела... "Дым стоял столбом" И сынок покинул старый отчий дом. Жизнь его кружила в карусели дней, Не звонит... не пишет матери своей, А она все плачет сидя у окна, Серенькая кошка... да она - одна. И душа рыдает и под сердцем жжет, Что же сын не едет... внуков не везет? Все у сына в общем в жизни хорошо, Жизнь свою устроил, сам себя нашел. Для семьи трудился не жалея сил ...А о ней не вспомнил... а о ней забыл. И никак до сына это не дойдет, Что молитвой мамы, он вот так живет. Плачет сын у гроба... "Мамочка , прости" Ношу эту тяжкую до конца нести. Помнить о родителях - жизненный закон, Он об этом вспомнил после похорон. На глаза попались в тайном уголке, Сбереженья мамы в носовом платке. Рядышком записка... "Я тебя ждала, Здесь насобирала, что, сынок смогла" Плакал над деньгами сам себя кляня, Он такие деньги делал за полдня. И душа рыдает... и прощенья нет, Мать их собирала целых десять лет...

[dnepro-bee]

n9AVeE9Lgyk

[олександр]

Двері намісника. Возний уже пішов сказати назвище й відчинити відтак двері. А за ці півхвилини — тисяча, мільйон переживань. Насамперед не знав, куди дівати руки. А прецінь йому ніколи не бракувало зграбності. Серце стукало в грудях так, що, здавалося, те биття всі чують. Взагалі здавалося, що всі тільки й дивляться на нього й навіть бачать, що лежить у нього в кишені. Ще хвилина — і вони закричать: «Алярм! Тримайте, хапайте, держіть його!..» І мимоволі кров відливала від лиця, напружувалися всі мускули, готовлячись боротися, відбиватись, може, рвати зубами, а може… покірно схиливши голову, без руху протесту віддатися в руки, — все одно ж справа програна. І в ту хвилину, коли так думалося, сам же старався переконати себе, що, властиво, на нього ніхто ніякісінької уваги не звертає. От собі молодий чоловік, певно, якоїсь суплентури добивається або прийшов із чийогось доручення. А що трішки блідий і ніби нервується, то це ж так зрозуміло: до таких високих осіб ходиться не щодня. Ні, ніхто не бачить тої бурі, того шаленого натиску думок, безумного напруження всіх нервів, усіх сил організму. Ніхто не знає, що в одну хвилину пролітає в мозку тисяча думок, і цей шалений калейдоскоп, здається, буде безконечним; груди то стискаються в одну непомітну клітинку якусь, в якій тісно стає навіть такому маленькому клаптикові м'яса, як серце; а то нараз ширяться так, що міститься в них світ увесь — і ще зостається місце. «Я несу в собі нелегальну мисль мого народу, тому я так тремчу. Всі мої предки були легальними до дна душі, лизали панську ногу, котра вдаром чобота розбивала їм лице в кров. Найсміліші з них складали петиції тоді, як уже треба було бити ножем у груди. І були ми Орфеями серед звірів, тільки — без арфи чарівної. Нове покоління зародило вже в собі нелегальну думку і от віддало її всю мені. Мені мій народ незримо звелів іти на чин кривавий, — а на мені тяжить опортунізм поколінь. І це він так ослаблює мене, трусить руки, відбирає певність рухів, відгонить краску з лиця. У інших народів інакше… Там завжди поруч із дозволеною мислю жила й недозволена, були борці, які йшли от так, як тепер я. А переді мною ніхто не йшов. Я перший підхожу з револьвером у руці до оцих дверей. Коли я сідав з панною Олею до трамваю, перед нами якийсь суб'єкт зайняв останнє місце. Панна Оля сказала мені: «Боже! Який ви неенергійний…» Я — неенергійний, що не зумів захопити місце в трамваї. А якби знала, що вже тоді мав «його» портрет і цілими днями й ночами дивився на нього, удень ішов у поле і вчився стріляти з браунінга, а вночі давили мене кошмари і я кусав собі руку, прокинувшися, аби не закричати голосно й не будити домашніх… віте тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано? За що, мамо, гинеш? Це я писав на бібулі в бібліотеці. Бібула й зараз там лежить на столі. Буде читати, може, який вшехполяк — і не знатиме, що то писав я. «Я»!.. Щось уже чується особливе в цім слові. Учора це було тільки студентське мікроскопічне «я», сьогодні воно вже чомусь виросло. Від того, що в мене лежить револьвер у кишені… Мала річ, а почуття таке, мовби я відкриваю новий величезний закон природи, пізнаю одну з її найсокровеннімих тайн. Мабуть, усякий, хто першим приходить до чину, усякий так почуває. Тут я — перший! Дорогу до щастя мого народу зачинили міцні двері. Коло тих дверей усе стоять озброєні люди й стережуть. Я вбиваю вождя тих людей, розбігається труслива сторожа, б'ю ногою в залізну браму й кричу: «Викрешем вогню та запалим кожну душу, щоб на оновленій землі не було ката й супостата, а були люди на землі!» Ох, що за наївні міркування! Та ж історія й життя народів мають свої залізні закони, і чи тобі ж, хлопцеві молодому, їх перевертати? Та нічого ж ти не перевернеш, окрім свого життя й життя своєї сім'ї, своїх рідних, милих… Що я роблю?.. В яку безодню я пхаю себе, матусю, сестер? І чи стане ж комусь легше від того? Нікому, ніяк. І тільки на матінку свою покладу я, на її плечі старі, безмірний страшний тягар. Матусю!.. Коли ми говорили якось про високі чини, про подвиги, а я, носячи вже свою ідею в собі, спитав тебе, що б ти сказала, якби твій син пішов на Голгофу, — ти відповіла: «Горда би-м була з нього!» То були горді слова, — а як то гірко-гірко доведеться плакати за них! А сестри мої… милі, любі сестри… Чи не відберу я в вас вашого звичайного людського щастя? Чи не стану на вашій дорозі безмовним привидом, порогом високим, завісою темною, що завісила вам спокій?.. О!.. Возний… Іде… іде возний… відчиняються двері… Я чую своє прізвище, — це я… Іду!.. Мамо, прощай!..»

[kochut]

[hena]

Зворотний переклад відмінний. Автора до студії...

[kochut]

Автора до студії...

?

Я не знаю хто автор

[Bombus]

Я не знаю хто автор

?

Не-е-ет! Как из душа душу окатило! Вонзилось в грудь, ударило под дых! Нет сил с колен подняться. Ух… Ах… Ых… Сосет в желудке. И не попустило. Мы что - в Европу больше не идем? И не ползем на четвереньках даже? Нас не намочит золотым дождем? И губы нам вареньем не намажут? И что нам делать, как нам жить теперь - Неужто прозябать в пыли конторок? Мы ждали - нам вот-вот откроют дверь Или окно. Иль - щелку промеж створок. И мы ворвемся в европейский мир! Мы вырвемся из нашего болота! Нам тут же раздадут бесплатный сыр И всем найдут непыльную работу. И станут евро весело шуршать В карманах, кошельках, кульках, пакетах!

[larson]

Нам тут же раздадут бесплатный сыр

?

цікаво було б провести соц опитування..чи дійно переважна більшість українців думала що вствпивши в те ЄЄс ми зразу ж мали б всього і безкоштовно...і побільше..???

[ded50]

Мы что - в Европу больше не идем? И не ползем на четвереньках даже? Нас не намочит золотым дождем? И губы нам вареньем не намажут?

?

Выделенное назвалбы экспромтом, в цэлом это шедевр. Bombus, никак Вы вхожи в кабмин, что цельную неделю мучили нас догадками, домыслами, где же мы будем кушать СЫР. Ведь ТАМС тоже нет его, СЫРА бесплатного.

[larson]

СЫРА бесплатного.

?

" там " зовсім нічого нема...окрім енергоресурсів ...і то для невеликої вибраної верстви населення

[Bombus]

Наш Киев дряхлый, златоглавый Сей пращур русских городов Сроднит ли с буйною Варшавой Святыни всех своих гробов...

[metrolog]

Ведь ТАМС тоже нет его, СЫРА бесплатного.

Нет, а если хочется.

И станут евро весело шуршать В карманах, кошельках, кульках, пакетах! Мечтать об этом нам – не помешать! А кто посмел – ответит пусть за это!!! Но режет наши уши мерный стук – Предвестник бед и всяческого горя: Уж рубят, рубят европейский сук И, может так случиться, что под корень. Но бойся нас, тиран! Дрожи, палач! Ты вектор европейский нам обрушил. Мы запасемся пиццами и суши, Устроим в Интернете европлач! Все, как один, мы выйдем на Майдан – Кто в – Твиттере, кто – у себя на сайте. Нам этот шанс не зря судьбою дан. Так победим! Наш путь – в Европу, знайте! Бочком, ползком – но двигаться в Брюссель. Пусть бить челом. Пусть унижаться даже ¬– Но ведь потом вареньем нас намажут, А может, окунут нас в бешамель… Все – в Твиттер! Встань с дивана – и в окопы! Все – в Твиттер! Наш хэштег #дайош эуропу! Ева Меркурьева

[ded50]

а если хочется

?

Чего? СЫРА? Или ТАМ.С? Я ничего не имею против Вашего хотения, хотеть не вредно. НО. Не мы у руля, надо усвоить, что мы телки выбирающие хотение, а это ХОТЕНИЕ нас в загон, в г.... по коленини.

Ева Меркурьева

?

Психоаналитики подтверждают, садясь за комп включая гугл, человек становится самым, самым.........

[petrycho]

Как хорошо сказал про современный развитой капитализм русско-имперский философ… Наши банкиры дали ему высшую оценку – возможно за этот Гимн капитализма.

Всякому городу нрав і права, Всяка іміє свій ум голова. Всякого прихоті водять за ніс, Всякого манить к наживі свій біс. Лев роздирає там вовка в куски, Тут же вовк цапа скубе за виски, Цап на городі капусту псує, Всяк із другого дере за своє. Кожен, хто вищий - той нижчого гне, Дужчий безсильного давить і жме. Бідний багатому вірний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. Всяк, хто не маже - то дуже скрипить, Зто не лукавить - той ззаду сидить. Кожного рот дере ложка суха, Хто є на світі, щоб був без гріха?

?

И написал же ещё аж при батюшке царе! – специально для тех наивных людей, которые думают, что их шоколадом намажут за просто так! Он на могиле просил написать завещание: «Мир ловил меня, но не поймал».

[гигиги]

Как хорошо сказал про современный развитой капитализм русско-имперский философ… Наши банкиры дали ему высшую оценку – возможно за этот Гимн капитализма.

Тре дещо уточнити: 1) Це схоже на дикий капіталізм, а не на "розвитой". 2) Це не Гімн капіталізма, а роздуми на морально-етичні теми. Ви не знайдете в творах цього філосова жодних утопічних закликів на тему рівності (хіба що перед Богом), майнової справедливості, "землю крестьянам, заводы рабочим". Навпаки, там закликається шукати власний шлях за покликанням і природою, бути задоволеним всім, що трапляється на цьому шляху, бути вдячним Богові за все тощо. Серед друзів філософа було багато "капіталістів", які допомагали йому матеріально в обмін на духовну їжу. 3) Сумнівно дуже, що це "русско-имперский философ". Так, писав він на дивній книжній мові, близькій до церковної, а також латиною. Але більшу частину життя провів в Україні, знехтувавши численні можливості зробити кар'єру як при російському дворі, так і в церковній ієрархії. Його стихія була українська природа, простий народ, дослідження Біблії, а не проблеми імперії та економічні питання. Тому і викарбувані на могилі ті слова. Називати його "русско-імперским философом" якось дивно. PS. Сковорода бував і в Європі, зокрема там знайшов такого собі духовного наставника чи брата Даниїла Мейнгарда, навіть використовува це ім'я як псевдонім. Взагалі Сковорода за своїми поглядами дуже близький до європейських гностиків і деяких античних філософів.