Лікує медом та молитвою
Лікує медом та молитвою. Отець на Черкащині створив власну пасіку та пропагує сільське життя (Фото)
Він був настоятелем трьох церков Кримської єпархії УПЦ Київського патріархату. Отець Іван лікував молитвою, до нього їхали українці з усіх куточків нашої держави. Та з початком окупації Криму проукраїнському священнику лишатися вдома стало небезпечно. Разом зі своєю родиною він змушений був тікати з власної оселі. Часу на збори було півгодини. Далі – дорога до столиці. Лише згодом він потрапив на Черкащину, де мешкає вже 4 роки.
Увесь цей час із синами він будує дім, медовий цех та розвиває власну пасіку. Чи сумує за Кримом, як лікує людей молитвою та медом, дізнавалися 18000.
“НЕ МИ ОБРАЛИ МІСЦЕ, А ВОНО – НАС”
На місці старої сільської хатини у Вікниному – двоповерховий будинок, в якому ще ведуться внутрішні роботи. На подвір’ї – недобудова з дахом, та поки без стін. За вуликами – річка та зелений берег. У цьому неймовірному місці поселилася родина Івана Катькала.
– Не ми обрали місце, а воно – нас, – усміхається отець. – Нас вигнали з Криму через проукраїнську позицію. Ми стояли під військовою частиною, коли оголошували про наступ, аби стримати його. Увесь цей час продовжували вести службу в українських храмах, молитися за українських воїнів. Та після референдуму приїхали московські священники, сказали: “Ти не будеш у церкві”, а потім, що і в Криму.
Виїхати довелося, коли лишатися вдома стало вкрай небезпечно. У червні 2014-го російські військові зрізали замки, відібрали церкву, били людей, автомобілі.
– Тоді постраждала і вагітна жінка. Вона була росіянкою. Каже: “Ніколи б у житті не повірила, що це московські люди, аби на власні очі не переконалася”. Вона не ходила в церкву Московського патріархату. Бо то не церква. Адже справжній храм має вчити любові, добру, милосердю та не посягати на чуже. А вони ж відібрали чужу територію, чуже майно і найприкріше – замахнулися на людське життя, – пригадує отець Іван.
Спочатку він поїхав у Київ. Тимчасове житло знайшли друзі, вони ж дали й можливість служити. На Черкащині він опинився випадково. У матушки Світлани на Тальнівщині живе брат, який і запросив їх у гості.
– Показав село, церкву, яку збудував, та запропонував лишитися. Тоді ми згодилися, купили стареньку хатинку, зайнялися пасікою, – розповідає Іван Каткало.
“ВІЙНА” ЗА ДУХОВНИЙ “БІЗНЕС”
Та легкими ці 4 роки не були для нього. “Війну” йому оголосив місцевий священник, що сприйняв його за конкурента.
– Бо ж для нього церква – це єдине джерело доходу. Ми ж з родиною живемо за рахунок бджільництва. За ці роки на мене вилили стільки бруду: говорили, що я чаклун, гіпнотизер, сектант, сепаратист, слуга Путіну(сміється), – говорить отець.
Негативно налаштовані люди навіть приходили до їхнього дому та погрожували спалити майно. Сам чоловік намагався й особисто поговорити з місцевим священником, просив синів налагодити контакт, пояснити: “Бог – один для всіх”. Та все безуспішно.
– Через це було тяжко. Але я знаю, що Бог посилає випробування для того, аби покращити твій стан, терпіння, не втратити повагу до людей, – говорить Іван. – Я знав, що Бог не може лишити пустою церкву. Частина місцевих перестали ходити, але їдуть люди із Черкас, Шполи, Ватутіного, Звенигородки, Умані, Тального.
Зізнається: любить Крим та мріє повернутися. Однак поки це неможливо. Три спроби потрапити до рідного дому були невдалими.
ПРО МОЛИТОВНЕ ЛІКУВАННЯ
Зараз в оселі отця Івана не буває пусто. До нього їдуть люди з усієї країни на молитовне лікування. Комусь молитвою лікує страх, комусь – тривогу, комусь – сон. Чоловік сповідує здоровий спосіб життя.
– Це не лише правильне харчування, а й правильне ставлення до життя, загартування, здоровий дух. Я часто повторюю на проповідях: “здоровий дух готовий тягати мертве тіло людини”. Тому його потрібно укріпляти. Це означає прокидатися вранці із сонцем, незалежно від того, о котрій ти ліг. Адже всі ритми, які відбуваються у природі, мають відбуватися з людиною, – переконаний отець.
Додає, що міста, які нині приваблюють людей, лише відбирають здоров’я.
– Вони відривають людину від природи. Природа ж – це продовження нас. Якщо ми розуміємо це, то гармонійно живемо. Я навчаю людей не шкодити навколо, бо якщо ти це робиш, то ти брудниш усередині себе.
Укріплює дух людини ще й піст. Але зауважує: не слід це плутати з дієтою.
– У християнстві піст – це утримання від поганих слів, думок, від зла внутрішнього, ненависті, відчаїв. Ось ця сукупність внутрішнього нашого стану відразу дає міцний дух. Тоді настає внутрішня тиша і людина отримує щастя, – ділиться секретом отець Іван.
“УЧИСЯ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ПЛЕЧЕ”, – ПРО МЕДОВУ СПРАВУ
Важливим надбанням родини Катькалів є пасіка. Отець Іван розповідає, як ще маленьким хлопчиком із трав у сірникову коробку збирав бджіл. Пасіка була його мрією із дитинства. У 1982 році була перша спроба. Все починалося із двох вуликів у Криму. Та за два роки сім’ї загинули. Не було часу на пасіку через учителювання, бракувало й досвіду.
Після невдалої спроби чоловік усвідомив, що без досвіду та знань якісно займатися пасікою неможливо. Завершив навчання та попри хворобу він власними руками заробив на 7 сімей бджіл.
– У нас по сусідству дід мав 200 вуликів. Я попросив у нього кілька для початку. Він сказав: “Як кришки мені підремонтуєш, тоді й отримаєш”. Я був столяром, полагодив йому вулики, а за це отримав 7 сімей. Просив ще підучити мене цій справі. Та дід сказав: “Учися тільки через плече. Ти маєш надбати свій досвід, а не мій. Бо те, чому я вчитиму, це не лише досягнення, а й мої помилки”, – розповідає отець.
Із семи роїв за 3-4 роки у нього вже була повноцінна пасіка із сотнею сімей. Зараз, вже у Вікниному, разом зі своїм сином Степаном вони тримають 160 вуликів. У найближчих планах – 600.
– Ми читали, що в Сполучених Штатах Америки родина має 82 тисячі сімей бджіл, з ними працює 80 найманих працівників. Тобто фактично на одну особу припадає тисяча сімей. Ми так порахували, що до двох тисяч роїв можна самотужки дбати про пасіку, – говорить отець Степан.
Для цього потрібно напрацювати систему, придбати хороше обладнання. Родина написала бізнес-план для вдосконалення виробництва меду та отримала 100 тисяч гривень на його реалізацію. На ці кошти придбали медогонку, пристрій, який віджимає забрус, напівавтоматичний станок для розпечатки меду.
Поки запустити в роботу техніку не вдалося, адже родина будує медовий цех. Приміщення, яке нині слугує для переробки меду ж – надто мале.
– Медовий цех розрахований на роботу 600 сімей. Аби вийти на цю кількість, потрібно близько 4 років. Будівництво забирає багато фінансів. Натомість оптова ціна меду – лише 35-40 гривень за кіло. Тонна, відповідно, 35 тисяч. Це невеликі гроші, якщо ти будуєшся. Тільки металу ми придбали на 80 тисяч, – показує на приміщення майбутнього цеху отець Степан.
Завершити зовнішні та внутрішні роботи планують вже за рік.
“БДЖОЛИНА ДОПОМОГА”
Сьогодні мед від отців смакують не лише на Черкащині, а й в Києві, Рівному та інших містах країни. Качають мед із різнотрав’я лише 1,5 рази за сезон. Адже технічної можливості вивозити вулики до полів чи садів родина поки не має.
– Кількість качок залежить від того, які посіви навколо бджільництва. Якщо кормова база потужна, то це 4-5 разів. У Криму ми качали лише раз. Тут – 1,5. В кінці липня основна качка, коли сонях, – пояснює отець Іван.
Про корисні властивості меду він готовий говорити довго. Каже – немає таких хвороб, під час яких мед не зміг повпливати на нормалізацію стану людини.
– Окрім алергії на мед, – з усмішкою додає його син.
За словами отця Івана, мед по складу відповідає крові. Він має протизапальні властивості, допомагає при цукрових діабетах, лікує серцево-судинні захворювання, простудні тощо.
Не менше користі для організму приносить і забрус. Він лікує астму, гайморити, допомагає при ангіні та респіраторних захворюваннях.
– Люди пробивають пазухи при гаймориті, а можна просто пожувати забрус із нахиленою головою 15 хвилин і додати до цього дихальні справи. У комплексі ця бджолина допомога діє на 100%, вже неодноразово перевірив, – говорить отець Іван.
Аби мед був якісним та корисним, пасічник із понад тридцятирічним досвідом радить дотримуватися тих норм, які закладені у його виробництві.
АПІ-БУДИНОК ТА МРІЯ ПРО ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ
Усі 160 вуликів розташовані поблизу будинку, де родина осіла 4 роки тому. Навпроти – великий став та дерева. Отець Іван із сином Степаном показують свої володіння.
– Люди мріють про Царство Небесне, а ми знайшли його і живемо тут, – констатує із усмішкою чоловік.
Із одного із вуликів дістає сітку та показує, як народжуються бджоли.
– Тут ось матка засіяла бджолу. А ось вже новонароджена йде шукати мед, – говорить отець. – За це й люблю пасіку, село. Бо ту процес життя перед тобою відкритий.
Та не тільки мед лікує. Батько із сином вже змайстрували Апі-будиночок. Там можна відновити свої сили та нервову систему, просто відпочивши на вуликах.
– Кладемо матрац і лягаємо на вулики. Людина отримує хороший внутрішній заряд і відновлює нервову систему, – пояснює бджоляр. – Це така профілактична та лікувальна процедура.
Поки цим дещо екзотичним способом лікування родина не займається. Кажуть: бракує часу. Але у планах – розвиток зеленого туризму. З 2015-го року, відколи вони поселилися у Вікниному, зі старої сільської хатини вже виріс двоповерховий будинок. У ньому сплановані гостьові кімнати із власним санвузлом, аби комфортно тут могли перебувати гості. Поки ще тривають внутрішні роботи.
– Тут гарні пейзажі, гарне місце. Ми готуємося розвивати цей напрямок. Люди скупчуються у міста, але не розуміють, що місто відриває людину від природи. А природа – це продовження нас. Якщо ми розуміємо це, то ми гармонійно живемо, – додає священник.
- 5
1 Comment
Recommended Comments