Перейти к содержанию
  • записей
    1 059
  • комментариев
    2 359
  • просмотров
    178 069

Гірка доля виробників солодкого продукту


ромео

562 просмотра

Гірка доля виробників солодкого продукту

 

Дата: 20-08-2017, 09:06.

 

Гірка доля виробників солодкого продукту
Спеціалісти стверджують, що кожна сьома тонна світового меду – українська. На пасіках країни сьогодні «працює» близько п’яти мільйо­нів бджолиних сімей. І це лише ті, що офіційно зареєстровані. Насправді ж пасічників і пасік набагато більше. Адже мало не в кожному дворі в багатьох селах можна зустріти по 2–3 вулики. Їхні власники навіть не вважають себе пасічниками, але ж солодкий продукт періодично реалізовують і на ринку, і серед близьких та знайомих. Враховуючи те, яку вартість мають мед та інші продукти бджільництва, люди, які займаються бджолярством, уже давно повинні були б мати досить пристойний соціальний статус і достаток. Але чомусь такого не відбувається. Такий парадокс стає цілком зрозумілим, якщо спробувати хоча б трохи зануритись у проблеми, які виникають у житті людини, яка мала необережність зайнятися пасічникуванням.

Скільки в Україні пасічників?
Лише на перший погляд питання, винесене в підзаголовок, є простим. Здавалаося б, що тут думати? Мають же бути якісь офіційні дані, які стосуються такої важливої галузі. Проте з цим не все так просто. Професійних пасік (наприклад, у складі агрофірми чи сільськогосподарського підприємства) не так вже й багато. 
– Займаюся бджолярством вже мабуть років із п’ятнадцять, але пасічником себе не вважаю. – говорить черкащанин Віктор Бараненко. – Який же я пасічник? Живу в Черкасах, працюю водієм міського автобуса. Однак мало не кожні вихідні поспішаю в село. Там, в обійсті, яке залишилося у спадок від покійних батьків, чекають на мене крилаті трудівниці. Важко навіть передати, яке задоволення отримую від спілкування з ними, спостерігання за їхньою роботою. Водночас мої 5 вуличків приносять і матеріальне задоволення. Медком завжди можна когось пригостити, а можна й продати сусідам та знайомим черкащанам. 
Як стверджують знавці, більшість українських пасічників мають не більше десятка вуликів і сприймають їх лише як додатковий засіб прибутку. Офіційні ж дані востаннє поновлювалися аж у 1991 (!) році. На той час в Україні було приблизно 400 тисяч пасічників. Скільки ж їх тепер? Відповідь на це запитання мала б дати офіційна реєстрація бджолярів. Хоча б через оформлення у ветеринарній службі паспорта пасіки. Тоді легко буде знайти, хто і що виробляє в будь-якому куточку України. Це вигідно і державі, і пасічнику, якщо він розраховує на підтримку. 
За даними Державної служби статистики, торік Україна експортувала понад 36 тисяч тонн натурального меду на майже 84 мільйони доларів США, з яких понад 26 тисяч тонн (приблизно на 60 мільйонів доларів) – у країни Європи. У 2014 році прибутки були ще вищими: експорт понад 36,3 тисячі тонн меду збагатив Україну на понад 93 мільйони доларів. Із них до Європи українські пасічники експортували більш ніж 26 тисяч тонн, а це понад 66 мільйонів доларів прибутку. На цьому тлі пільгові квоти для поставок українського меду в ЄС становлять усього ... 5 тисяч тонн.

Гірка доля виробників солодкого продукту

Решту продукції постачають на загальних підставах, з оплатою митних тарифів.
На думку президента Спілки пасічників України Володимира Стретовича, українські бджолярі спроможні експортувати мінімум 50 тисяч тонн меду! Але для цього, насамперед, слід навести лад у галузі і точно визначитися з потенційними можливостями нашого бджолярства.
– Перш ніж дискутувати і доводити наше право на збільшення пільгової квоти для поставок українського меду в ЄС, необхідно зробити перепис пасік, визначитися з обсягами виробництва. Приблизно наш вал з меду становить 120–140 тисяч тонн на рік, але його ніхто не обліковує. Те, що пройшло через митницю на експорт, підрахували. А скільки ми в полі збираємо меду і привозимо його в комору? Цієї цифри не знаємо. Не знаємо і скільки пасічників, яка врожайність тощо. А деякі ще й приховують свої показники, бояться, щоб їх не оподаткували. Наш пасічник необлікований, закритий, не показує кількість сімей, місце розташування пасік і своїх потенційних можливостей, – нарікає Володимир Миколайович.

Чому виробники дорогого продукту бідні?
– До мене вміння «спілкуватися» з працьовитими комахами прийшло від батька, – розповідає професійний пасічник із Смілянськогоо району Микола Климко. – Його завжди вважали у селі великим оригіналом і винахідником. Тож, коли керівництву колгоспу прийшов наказ згори – організувати виробництво меду, про кандидатуру пасічника довго не сперечалися. У батька було понад 200 сімей колгоспних і сотня своїх. Назавжди запам’яталися його слова: «Трудись коло бджоли, трудись як бджола, і житимеш так же солодко як і вона». На ті часи слова батька справді були важливими. Так би мовити, успадкувавши, місце колгоспного пасічника, я отримав досить непогану роботу. Крім офіційної зарплати, щороку мав кілька тонн понадпланового меду, який в заготконторі можна було легко перетворити на радянські рублі. Тож, міг дозволити собі кожні 5 років міняти машину, щороку возити дітей на море, побудував два будинки – для старшого і меншого синів. І це – живучи в селі! 
Після розвалу радянської економічної системи життя Миколи Володимировича і багатьох його колег докорінно змінилося. У новоствореної української держави виникло безліч надзвичайно важливих і серйозних проблем. Серед них опікування долею простих пасічників виявилося аж ніяк не на першому місці. З того часу минуло вже кілька десятиліть, але ситуа­ція з бджолярами особливо не змінилася. Великих професійних пасік щороку залишається все менше, а дрібні (на 10–20 бджолосімей) виживають як можуть. У подібних випадках у деяких країнах є цікава практика надання коштів на розвиток пасік. Україні наразі до цього ще далеко. 

Гірка доля виробників солодкого продукту

– В умовах нинішнього дефіциту бюджету говорити про дотації – марна справа, – говорить Володимир Стретович. – Хоча б не заважали працювати, а пасічники самі все зроблять. Щойно знайдуться кошти і з’явиться державна програма підтримки бджільництва, пасічники самі прибіжать. У кожній справі має бути порядок. А його в українському бджільництві нині немає. Як і системної організації бджолярства – починаючи від виробництва препаратів захисту бджіл, селекції, племінної справи аж до наукових досліджень, – зазначає президент Спілки пасічників України.
Чому пасічники побоюються обліковувати своє господарство, можна зрозуміти. Їхні прибутки і так незначні.
– Я ще застав ті золоті часи, коли розташування пасіки враховувалося аграріями під час засівання полів. Спеціально для бджолярів поля довкола літнього розміщення вуликів обсівалося медоносами з таким розрахунком, щоб вони зацвітали послідовно один за одним, – говорить пасічник із Чигиринського району Олексій Свириденко. – Тим пасічникам, яким менш пощастило подружитися з землеробами, доводилося возити своїх бджіл по різних полях. Тепер же, крім таких «мандрів», на пасічника чекають й інші подорожі. Знаю багатьох бджолярів, які влітку беруть помічників (зазвичай когось із родичів), які житимуть на пасіці поблизу великих автотрас і продаватимуть мед водіям і пасажирам. Сам же пасічник постійно в роз’їздах між основною пасікою і кількома такими «торговими точками». Мені здоров’я і вік уже не дозволяють так чумакувати, тож просто віддаю майже задарма своє «солодке золото» перекупникам. 
Подібна ситуація з українським медом і на міжнародному рівні. Оптова ціна цього продукту, що йде на експорт, у межах 1–1,5 долара за кілограм, у найкращому разі – 2 долари. Натомість у США кілограм українського меду коштує 3 долари. Литовський бджоляр продає свій продукт Євросоюзу по 2 євро, а в українського пасічника експортери купують мед по одному євро. Тому й не дивно, чому на український ринок ідуть іноземні інвестори, готові експортувати наш мед. Вони привласнюють різницю в ціні, а пасічник від цього не має зиску.
– Асоціація українських експортерів меду зменшує ціну: дешевше купують, дорожче продають. Вони – посередники, не виробники. На мою думку, це одна з причин малої прибутковості бджолярства, – продовжує Олексій Віталійович. – Теоретично пасічник може експортувати мед самостійно, але вартість аналізів настільки висока, що фінансово це йому не під силу. Представники експортерів формують велику партію меду і з неї вибірково відбирають аналізи на якість. Тоді виходить дешевше.

Гірка доля виробників солодкого продукту

Кому болять комашині хвороби
Хоча питання справедливої ціни за виготовлений продукт і можливість збуту за мінімального втручання посередників досить важливе для сучасного українського пасічника, однак воно не головне. Найбільш актуальні проблеми цієї галузі часто можна побачити навіть на передовицях ЗМІ, для яких бджолярство не є головною темою. Вони полягають у ветеринарному забезпеченні бджільництва.
Із ветеринарними службами бджолярам непросто. Щоб отримати навесні паспорт пасіки, слід зробити необхідні аналізи, перевірити здоров’я бджолиних сімей після зимівлі. А тарифи на ветеринарні послуги суттєво б’ють по кишені. Добре, що хоч нарешті в березні цього року набули чинності тверді єдині розцінки по всій Україні. Та вони все одно не задовольняють бджолярів. Якщо в середньому дослідження однієї бджолиної сім’ї коштує 50 гривень, то десять уже обійдуться у 500.
Інша проблема – дефіцит фахівців, що спеціалізуються на хворобі бджіл. Останнім часом їх майже не випускали. Натомість звичайні ветеринари здебільшого не знають, як зарадити крилатій трудівниці.
Особливою темою і бідою бджолярів нині став обробіток рослин пестицидами. Згідно із законодавством суб’єкти господарювання мають попереджати бджолярів, що оброблятимуть посіви. Тоді як пасічник, прибувши на кочівлю з вуликами, має зареєструватися у сільраді. А сільський голова зобов’язаний попередити аграріїв, що на даній території розташована пасіка. На жаль, великі агровиробники часто ігнорують пасічника, нищать природу, завдають неабияких збитків бджолярам, які відшкодувати через суд у більш потужного підприємства майже нереально. «Нова Доба» неодноразово писала про подібні проблеми. 
Нині триває робота над змінами до відповідних законів, які передбачатимуть суттєву кримінальну відповідальність за потраву бджіл і завдання шкоди довкіллю.
– Аграрій не хоче купувати бельгійський препарат короткого терміну дії, який за 4–5 годин вивітриться, а купує китайський цистернами. І як вжахне ним – усе вбиває, зокрема й бджолу. Держава має поставити заслін таким препаратам, аби вони не потрапляли в Україну і не засмічували нашу землю. Натомість треба стати союзниками з тими, хто виробляє аграрну продукцію. Пасічник – не ворог, його бджола опилює сільгоспкультури, що додає 30–40% урожайності, – каже пан Стретович.
Хочеться вірити, що проблеми, описані вище (а вони є, так би мовити, лише верхівкою айсберга), турбують не лише пасічників. Можливо, вже найближчим часом бджолярі зможуть відчути підтримку і розуміння з боку держави. Нині ж доля виробників солодкого продукту залишається таки гіркою.

Владислав Бедринець
  • Подобається 1

0 Комментариев


Рекомендуемые комментарии

Комментариев нет

Гость
Добавить комментарий...

×   Вставлено с форматированием.   Вставить как обычный текст

  Разрешено использовать не более 75 эмодзи.

×   Ваша ссылка была автоматически встроена.   Отображать как обычную ссылку

×   Ваш предыдущий контент был восстановлен.   Очистить редактор

×   Вы не можете вставлять изображения напрямую. Загружайте или вставляйте изображения по ссылке.

×
×
  • Создать...