sewerby

Малярный ликбез

130 сообщений в этой теме

На Форуме возникает много вопросов по покраске. Все от того, что руководствуются пчеловоды в основном советами продавцов красок и "А я вот так сделал - облезло...." В моем распоряжении есть книга 1987 года - "Поради сільському умільцю". М Чернов. Среди прочих есть раздел о ЛКМ. Приведу некоторые главы для ознакомления с теорией. Книга старая, но актуальности не утратила. Просьба в этой теме не комментировать. Для этого есть "Покраска ульев" Класифікація лакофарбових матеріалів. Згідно з стандартом позначення кожного лакофарбового матеріалу має п'ять елементів: перший — визначає вид матеріалу («фарба», «емаль» тощо); другий — умовну скорочену до двох букв назву плівкоутворювача (бітумні БТ, гліфталеві ГФ, олійні МА, полі- ефірні ПЕ( пентафталеві ПФ, нітроцелюлозні НЦ, фенольні ФП, епоксидні ЕП, епоксидно-ефірні ЕФ, кремнійорганічні КО, меламінові МА, полі- і перхлорвінілові ХВ, каніфольні КК, шела-кові ШЛ тощо). Після цього ставиться риска і далі йдуть цифри: перша вказує основне призначення фарби, друга цифра в олійних фарбах (МА) позначає вид оліфи (1—оліфа натуральна, 2 оксоль, З — гліфталева, 5 — комбінована), у інших фарб йде порядковий номер (реєстраційний). Далі повним словом пишеться колір фарби. Наприклад, «краска МА-25 зеленая» розшифровується так: фарба олійна, для внутрішнього покриття, на комбінованій оліфі, колір зелений. Для металів кращими фарбами є гліфталеві (ГФ), пентафталеві (ПФ), меламінові (МА), полі- і перхлорвінілові (ХВ) та фенольні (ФА), а для дерева — олійні (МА). До складу фарб входять: плівко- утворювач (зв'язуючий матеріал), який після висихання утворює плівку на поверхні, зв'язує частинки пігменту між собою та сприяє прилипанню фарби до поверхні, пігменти — порошки, які надають фарбі певного кольору і здатності закривати основний колір виробу; сикативи, які прискорюють висихання, особливо олійних фарб; розчинники, що розчиняють плівкоутворювачі, але не викликають його хімічних перетворень; наповнювачі — підвищують експлуатаційні властивості фарб; пластифікатори — вводять для підвищення пластичності; затвердники застосовують для двокомпонентних лаків і емалей; розріджувачі, якими розводять фарби, щоб довести їх до робочої густини. post-1517-1362669522_thumb.jpg Плівкоутворювачі Це основні компоненти будь-якого лакофарбового матеріалу. Вони бувають природного походження (клеї, олії, оліфи) і штучні син-тетичні. Тваринні та рослинні клеї у фарбах для побілки використовують досить широко. Додають їх в незначній кількості і служать вони як зв'язуюча речовина. Казеїновий клей використовують переважно в гуашевих (водяних) фарбах або ж додають до вапна, з якими він утворює нерозчинні сполуки, подібні до пластмаси. Зараз виготовляють полівінілаце- татні водорозчинні фарби, що з успіхом замінюють фарби на тваринних і рослинних клеях. Олії є вихідними продуктами для приготування оліф та художніх фарб. Найкращими для приготування художніх фарб є олії холодного пресування, бо вони вміщую- ють менше білкових речовин, слизу та інших шкідливих домішок. Рослинні олії після очищення та рафінування додатково піддають різним видам обробки: полімери-зації (нагрівання без доступу повітря), оксидації (продування повітря через нагріту до 110— 150 °С олію), маленізації тощо. Для оксидації олії в домашніх умовах (наприклад, виготовлення художніх фарб) її виливають у широку скляну банку, додають добре висушені сухарі з чорного хліба до 1 /5 всього об'єму, зав'язують банку марлею і виставляють на сонце та повітря. Через 1,5—2 місяці під дією кисню олія оксидується і стає майже безколірною. Сухарі утримують білкові речовини, слиз тощо. Потім олію обережно зливають у чистий посуд. У продаж надходить «Масло льняное уплотненное», яке використо-вують для художньо-живописних робіт. «Оксидированное льняное масло ЛО-ЗО» з успіхом застосовують як напівфабрикат для виго-товлення антикорозійної бітумної мастики. Найбільш високоякісною олією є «Масло для живописи». Оліфи — це продукти переробки рослинних олій або алкідних смол з домішкою сикативів та інших речовин. Оліфи розподіляють на три великі групи: олійні, алкідні і синтетичні. Олійні оліфи є натуральні, напівнатуральні та комбіновані. Натуральні оліфи готують з лляної, конопляної або соняшникової олії. До них при нагріванні домішують сикативи (0,1—2,5 % ), які прискорюють висихання фарб. У домашніх умовах оліфу варять з олії в широкому посуді для насичення її киснем та випаровування води при температурі 120— 130 °С. При відсутності термометра нагрівають олію доти, поки опущена пір'їна почне скручуватись. Варять оліфу до припинення піноутворення, що є ознакою повного випаровування води. Потім додають строго нормовану кількість сикативу, інакше висихання готової фарби уповільнюється, і знову кип'ятять. У випадках використання оліфи для живопису її готують без домішок сикативу. Приготування художніх оліф. Існує три способи приготування оліфи: гарячий — льняну або макову олію швидко нагрівають до кипіння (температура 280—300 °С) і варять короткий час; холодний — олію нагрівають до 120—150 °С (закипання виключа-ється) і витримують протягом 14 год. Потім виливають у широкий скляний посуд і висвітлюють її протягом 2—3 місяців; томління — олію заливають у широкий посуд і ставлять у теплу піч на 12—14 діб до появи піни. Цю піну знімають, заливають олію в широкий скляний посуд і висвітлюють йа сонці протягом 2—З місяців. Потім обережно зливають і проціджують крізь марлю. Варити оліфу краще всього у череп'яному полив'яному посуді, щоб зменшити підгоряння. Якщо ж такого посуду немає, то використо-вують алюмінієвий або емальований. Використовувати залізний посуд не рекомендується, у ньому оліфа темніє. У процесі варіння на дно посуду кидають 2—3 головки (на 1 літр олії) очищеного і порізаного часнику. Зварена оліфа повинна бути прозорою (каламутна погано висихає). Якщо оліфа помутніла при зберіганні на морозі (нижче 15 °С), для освітлення її нагрівають до 120—150 °С. Напівнатуральні оліфи, або оліфи оксоль,— це 50%* -ні розчини оксидованих олій в уайт-спіриті (47 % ) з домішкою сикативів (3% ). Продаються три марки цих оліф: оксоль В на основі лляної олії; оксоль СМ на основі суміші лляної або конопляної (70 % ) і соняшникової (ЗО % ) олій; оліфа ПВ з використанням соняшнико-вої, соєвої або рижієвої олії. Фарби, виготовлені на напівнату-ральних оліфах, після випаровування розчинника залишають плівку малої товщини. Тому для внутрішніх робіт застосовують оліфи оксоль та рицинові. Непридатні напівнатуральні оліфи для виго-товлення густотертих фарб, бо останні швидко загусають. Цими оліфами слід лише розводити густотертд фарби до робочої густини. Комбіновані оліфи — це розчин в уайт-спіриті суміші оксидованих олій із зневодненими оліями та сикативом. Ці оліфи у фарбах дають товщу плівку, ніж оліфи оксоль, їх застосовують для при-готування густотертих фарб. Випускають їх марок К-1—К-12. З них К-1, К-3 і К-5 та К-6 можуть бути використані у фарбах для зовнішніх і внутрішніх робіт, а решта тільки для внутрішніх робіт. До комбінованих належить також оліфа К-СКДП, яка за якістю наближається до комбінованих. Оліфа нафтополімерна — це 55% -ний розчин вуглецеводневої смоли в уайт-спіриті. Її застосовують переважно для будівельних робіт: просочування деревини, штукатурки тощо. Алкідні оліфи одержують відповідно обробкою рослинних олій. Є три види алкідних оліф — гліфталева, пентафталева та ксифта- лева. Пентафталева оліфа випускається двох марок: ПФ-ПВ, яку виготов-ляють на основі соняшникової, соєвої та рижієвої олій; ПФ-К — з використанням рицинової та тунгової олій. Алкідні оліфи у фарбах дають міцну вологостійку, довговічну плівку, тому їх використовують для зовнішнього фарбування. Лише ксифталеву оліфу застосовують для внутрішніх робіт. Фарби, виготовлені на олійних або алкідних оліфах, відносять до групи алкідних. Синтетичні оліфи — це розчини сланцевого масла, солей нафтенових кислот і деяких смол в органічних розчинниках. До цих оліф належать: сланцева, синтоло- ва, етиноль, полідієнова тощо. З них лише сланцева оліфа дає атмосферостійку плівку, тому рекомендується для зовнішніх робіт. Для внутрішнього фарбування вона не використовується, бо має різкий запах. Оліфа Потоловського утворює глянцеву тверду, але недостатньо еластичну плівку. Вона швидко сохне. Додають її до інших оліф, щоб надати їм твердості та прискорити висихання. Оліфа етиноль утворює блискучу тверду плівку, стійку проти дії лугів, кислот, води, але вона не атмосферостійка. Застосовують її для антикорозійної грунтовки та як добавку до інших оліф (не більше 15 % ). Використовують синтетичні оліфи з фарбами темних кольорів.

Изменено пользователем SeWerby

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Смоли — природні або синтетичні сполуки, які розчиняються в певних розчинниках. Природні смоли — каніфоль, янтар, дамар, шелак — мають вигляд кремово-коричневих крихких камінців або червонуватих лусочок. Каніфоль рідко застосовують у чистому вигляді. З неї виготовляють гарпіус, а вже з нього — лаки та фарби. Лаки високої якості (особливо для живопису) одержують з модринної живиці або смоли фісташкового дерева. Шелак — одна з широковживаних смол, яку використовують для приготування політур і спиртових лаків. Крім спирту, шелак розчиняється в лугах і розчинах бури. Розчин шелаку у лужній воді утворює фіксати (водяний лак) для закріплення малюнків, виконаних олівцем та кольоровою крейдою або пастеллю. Синтетичні смоли — поліефірні, феноло-формальдегідні, вінілові, епоксидні — існують у вигляді густих тягучих сполук або скло-подібних мас, які розчиняються в різних органічних розчинниках. З домішкою пігменту вони утворюють фарбу, а без пігменту — лак. Синтетичні смоли надають покриттям деяких специфічних влас-тивостей, наприклад хімічну та термічну стійкість, яка відсутня' в природних смолах. Тому синтетичні смоли як плівкоутворювачі майже повністю замінили природні. Меламіново-формальдегідні смоли в поєднанні з алкідними та відповідними пігментами при гарячому сушінні (до 130 °С) дають міцну атмосферостійку плівку. Іноді їх називають синтетичними емалями. Епоксидні смоли в фарбах дають досить міцну температуростійку плівку, на яку майже не діють луги та кислоти. Але ця плівка на сонці згодом жовтіє, тому для зовнішнього фарбування не засто-совується. Щоб прискорити висихання фарб на епоксидних смолах, вводять затвердник. Полівінілацетатні сполуки тепер широко використовують для приготування водорозчинних фарб, що замінюють крейдяні або вапняні розчини для побілки приміщення. Стійку плівку вони не утворюють, але дозволяється протирати їх вологою ганчіркою. Пек, бітум, гудрон — продукти кам'яновугільного та нафтового походження. З органічними розчинниками утворюють лаки, які застосовують для захисного фарбування. Вони стійкі проти дії води, кислот, лугів. У поєднанні з рослинними оліями якість фар-бових матеріалів на їх основі поліпшується, хоч декоративні властивості невисокі. Нітроцелюлоза — біла, волокниста речовина, що утворюється при обробці целюлози сумішшю азотної і сірчаної кислот. Нітроцелюлоза є основним матеріалом для приготування нітролаків і нітроемалей. Добре розчиняється в ацетоні і ефірі. Недолік її плівки — легка займистість. Менш поширені плівкоутворюва- чі — це циклокаучук, фарби на якому дуже стійкі і нагріті до 110 °С витримують луги та кис-лоти. Такі ж властивості мають фурано- ві смоли та фарби на них. Міцні плівки дають епоксіефіри та поліуретани. У останніх, крім того, плівка міцна на стирання. Пігменти У фарбах і емалях є важливою складовою частиною. Це порошко-подібні речовини мінерального або органічного походження, які не розчиняються в оліях, воді і розчинниках. Пігменти надають лакофарбовим матеріалам кольору, непрозорості, міцності та анти-корозійних властивостей. Деякі пігменти мають специфічні влас-тивості: відбивати світло або світитися, змінювати колір при нагріванні, захищати виріб від бактеріального руйнування тощо. Залежно від виду пігменту виси-хання фарби може прискорюватися або уповільнюватись. Так, свинцеві пігменти (білило, сурик), марганцеві (умбра), кобальт прискорюють висихання, тобто діють як сикатив, а сажа дуже уповільнює висихання. Основні властивості пігментів такі: світло-, луго-, атмосферостій- кість, покривність та оліємісткість. Пігменти мінеральні. Ця група пігментів найбільш вживана, бо включає кольорові мінерали, широко розповсюджені в природі, а також хімічні мінеральні сполуки, виготовлені штучно. Фарба, виготовлена на літопонних білилах, на сонці та при нагріванні жовтіє, але в темноті та після охолодження знову стає білою. Крон цинковий, крім основного призначення у фарбах, широко використовується для грунтування легких металів. Сурик свинцевий застосовують переважно для грунтування чорних металів та фарбування підводних частин кораблів. Алюмінієва пудра є міцним пігментом, бо її частинки мають листову форму і при фарбуванні плоскою частиною прилягають до поверхні, перекриваючись як луска на рибі. Крім того, алюміній відбиває світло, тому ця фарба світлостійка. Щоб вона з часом не тьмяніла, доцільно алюмінієву фарбу зверху вкрити прозорим ла-ком. Пігменти органічні. Ця група пігментів для приготування лакофарбових матеріалів застосовується менше, ніж природного походження. Назва органічного пігмента походить від його кольору (3 — зеле-нуватий, Ж — жовтий), а якщо стоїть цифра перед буквою, то це вказує на підсилення відтінку вдвічі або вчетверо (2Ж, 4К). Пігмент жовтий 12(3) — має красивий зеленувато-жовтий колір, світлостійкий. Це найбільш універсальний пігмент, що використовується у фарбах для фарбування автомобілів та у водоемульсійних. Пігмент жовтий 2(3) хоч і має назву світломіцний, але в дійсності не має достатньої стійкості проти дії світла та атмосфери, його використовують для холодного сушіння. Подібний до нього пігмент оранжевий міцний. Лак червоний 2СМ — світлостійкий, рекомендується для емалей холодного і гарячого сушіння. Лак бордовий СМ має красивий колір і високу фарбувальну здатність, але недостатньо світлостійкий. Пігмент антрапіримідиновий жовтий має чистий зеленуватий колір з доброю світло- та термостійкістю. Застосовується для фарбування автомобілів. Флавантрон має жовтий колір з червонуватим відтінком. Стійкий проти дії світла. Застосовується для високоякісних автомобільних емалей. Стійкими і красивими органічними пігментами є також «Пігмент ясно-оранжевий К», «Пігмент червоний антрахіноновий АЗБ», «Піг-мент синій антрахіноновий», «Пігмент фіолетовий діокеазиновий» тощо. Всі вони не вицвітають на світлі, атмосферостійкі і вико-ристовуються окремо або для підсилення яскравості мінеральних пігментів. Крім вищенаведених органічних пігментів, у лакофарбових матері-алах застосовують й інші барвники: аурамін жовтий, саркозин малиновий та синій, малахітовий (зелений), метиленовий (синька), алізарин, червоний індигокармін, метил-віолет (фіолетовий), рода- мін (пурпуровий), еозин (яскраво- червоний) та інші. Виготовлення деяких пігментів. Вохру та інші пігменти природного походження можна виготовити відмулюванням. Для цього накопану забруднену вохру (жовту глину) висипають у бак, який зверху має стік в один або в кілька розміщених нижче баків (рис. 46). У вохру доливають воду і добре перемішують, поки не утвориться суспензія, яка стікає через жолоб в нижній бак чи послідовно в систему баків. У верхньому баці залишаються всі великі домішки, а в нижньому після осідання одержують високоякісну вохру. Її відфільтровують, висушують і розмелюють. Лише після цього вохру можна розтирати з оліфою для одержання фарби. Прожарюючи в муфельній печі при температурі 600—800 °С, можна одержати палену вохру червоного кольору. Для приготування виноградного або персикового чорного пігменту беруть виноградну лозу або виноградну макуху чи кісточки перси-ків, закладають в бляшану банку з кришкою і пересипають сухим піском, щоб якнайменше надходило повітря, а зовні кришку обма-зують глиною. Посередині в дні або кришці мусить бути невеликий отвір (2—3 мм). Банку кладуть у піч і нагрівають до темно-червоного кольору доти, поки з отвору припиниться виділення газів. Потім поступово охолоджують. Обвуглену лозу чи кісточки перетирають на порошок. Англійський червоний пігмент одержують із залізного купоросу, який спочатку поступово нагрівають для зневоднення, а потім прожарюють при температурі 750°. Пігмент розтирають, відмочують, фільтрують, сушать і знову перетирають. Фіолетовий кобальт можна одержати, якщо змішати концентровані розчини сірчанокислого кобальту з фосфорнокислим амонієм. Осад добре промивають і сушать. Наповнювачі Це білі порошкоподібні речовини з малим коефіцієнтом заломлення світла, що наближається до показника заломлення олії і смол. У фарбах з високою об'ємною концентрацією пігменту часто домішують в фарбу наповнювач і цим знижують її вартість. Проте наповнювачі іноді поліпшують розподіл пігменту в плівкоутворю- вачі та підвищують твердість і міцність фарбової плівки. У лакофарбовій промисловості застосовують такі наповнювачі: природний барит, гіпс, тальк, каолін, бентоніт, розмелену слюду, кальцій, крейду, доломіт, інфузорну землю.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Розчинники і розріджувачі Розчинники — це одно-або багатокомпонентні органічні сполуки, які використовують для розчинення природних або синтетичних смол (плівкоутворювачів), а також для розрідження лакофарбових матеріалів до потрібної густини. Після нанесення лакофарбового покриття на виріб розчинник випаровується, а плівкоутворювач твердне, утворюючи лакофарбову плівку. Існують, крім того, розріджувачі — рідини для розведення готових фарб до робочої консистенції. Часто розчинники і розріджувачі — це одні і ті самі речовини. В одному випадку їх використовують як розчинники, а в іншому — як розріджувачі. * Тому надалі всі ці речовини ми будемо називати розчинниками. Прості розчинники — це органічні речовини в чистому вигляді. їх використовують для розчинення плівок або готують з них суміш Скипидар — один з кращих розчинників та розріджувачів олійних фарб, емалей, лаків. Для живопису звичайні сорти скипидару вживати не рекомендується, бо від них фарби згодом тьмяніють. Для художніх фарб слід використовувати добре очищений скипидар «Пинен» з модрини. Високоякісний скипидар при нанесенні його краплею на білий фільтрувальний папір згодом безслідно випаровується, не утворюючи маслянистої плями. Ацетон, етилацетат, амілацетат досить поширені розчинники. Вони добре змішуються з водою. Тому при використанні їх як розріджувачів для нітролаків не слід допускати потрапляння води, бо потім відбувається побіління прозорої лакофарбової плівки. Бутиловий спирт (бутанол), бутилацетат запобігають побілінню лакової плівки та поліпшують її блиск. Крім наведених у таблиці 35 розчинників, використовують такі. Бензин, який не має домішок тетраетилового свинцю (Б-72). Він легкозаймистий, тому застосо-вують його обмежено для розведення швидковисихаючих олійних лаків і емалей. Дихлоретан — безколірна слабо- займиста рідина з характерним запахом хлороформу. При зберіганні в прозорій посудині на світлі з часом жовтіє. Добре розчиняє жири, віск, перхлорвінілові, гліфталеві та інші синтетичні смоли. Під час роботи слід бути обережним, бо дихлоретан подразнює шкіру рук. Чотирихлористий вуглець сірковуглець, хлороформ — це добрі розчинники, але їх використовують рідко через подразнення дихальних шляхів. Комбіновані розчинники виготовляють змішуванням простих розчинників. Завдяки цьому зменшується їх вартість та по-ліпшується якість. основних розчинників, існують й інші, зокрема розчинники 649 та 650 для доведення нітроемалей до робочої густини. Більшість розчинників та розріджувачів до деякої міри отруйні: інколи викликають нудоту, запаморочення голови та інші ознаки отруєння. Крім того, майже всі вони вогненебезпечні. При вико-ристанні їх слід суворо додержуватись техніки безпеки та гігієни праці. post-1517-1362684299_thumb.jpgpost-1517-1362684310_thumb.jpg Пластифікатори їх додають до деяких емалей та лаків з метою надання їм еластич-ності. Емалеві фарби для шкіри тим і відрізняються від цих фарб загального призначення, що вони мають збільшений вміст пластифі-катора, тому їх плівка на шкірі не тріскається. Як пластифікатори використовують дибутилфталат (у епоксидних клеях), рицинову та камфорну олії. У лаки та емалі можна додавати 10—12 % пластифікаторів. Це залежить у першу чергу від призначення лакофарбового матеріалу, крихкості плівкоутво- рювача та пластифікатора. Сикативи Це речовини, що прискорюють висихання фарб, приготовлених на рослинних оліях. Здебільшого вони є солями важких металів нафтенових кислот, розчинених в органічних розчинниках. їх нази-вають нафтеновими сикативами марок НФ-1 — НФ-8. Сикативи НФ-4 та НФ-5 використовують не лише для олійних фарб, а й для по- ліефірних лаків. Слід пам'ятати, що в купованих оліфах вже є сикатив. Якщо до них додавати ще сикатив, то замість прискорення можна уповільнити висихання фарб. Рідких сикативів у готових оліфах повинно бути 2—5 % г а порошкових 0,13—0,45 % . Затвердники Застосовують для полімеризації деяких лаків і емалей, виготовле-них на синтетичних смолах. Ці лаки і емалі взагалі без затвердни- ка не висихають, бо затвердіння плівки відбувається не за рахунок випаровування розчинника, а внаслідок полімеризації. Тому такі лаки і емалі називають двокомпонентними — до фарби додають значно меншу кількість затвердни- ка. Так, до епоксидних лаків і емалей додають затвердники П0-200, П0-201, ПО-300, АЭ-4, до полі- уретанових лаків (лаків для підлоги) — затвердник Т. Крім затвердників, існують прискорювачі затвердіння. Це «Ускоритель № 31» для поліефірмалеї- нового лаку ПЭ-265, «Ускоритель № ЗО» та «Ускоритель № 25» для поліефірних лаків. Додають за-твердники та прискорювачі в кількості 2—5 % до маси лаку та емалі.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Фарби Фарби класифікують залежно від плівкоутворювача та за призна-ченням. Існують алкідні (олійні), емалеві, емульсійні водорозчинні та спеціальні фарби. Алкідні (олійні) фарби З рослинних олій виготовляють не лише оліфи для олійних фарб, а й алкідні смоли (гліфталеву та пентафталеву), які після розчинення в уайт-спіриті утворюють відповідно гліфталеву або пентафталеву оліфи. Всі ці фарби можна змішувати у різній пропорції, вони розчиняються одними й ти-ми ж розчинниками. З ними застосовують однакові грунтовки та шпаклівки. Фарби загального призначення бувають густотерті та готові до використання. Густотерті фарби містять 83— 85 % пігменту, тому перед вико-ристанням їх обов'язково розводять відповідною оліфою до робочої густини. Інколи в ці оліфи додають 7—10 % розріджувача. Розводити густотерті фарби лише розріджувачем або розчинником не слід, бо тоді плівка фарби після висихання може осипатись і матиме матовий вигляд. Готові до використання фарби мають достатню кількість оліфи, їх лише треба перед використанням добре збовтати. У марках густотертих фарб після перших букв та риски стоїть «0» (нуль), а далі цифра, наприклад МА-021, МА-015, у фарбах, готових до використання,— МА-21, МА-15. У таблиці 37 подані характеристики основних густотертих і готових до використання фарб та їх застосування. Густотерті фарби марок МА-021 готують на натуральній оліфі, МА-025 — на комбінованій, яка має не більше ЗО % розчинника, ГФ-023 на гліфталевій і ПФ-024 на пентафталевій оліфі. Відповідно на цих оліфах і слід їх розводити до робочої густини, додаючи 150—600 г оліфи на 1 кг фарби. Оліфу до густотертої фарби додають, поступово перемішуючи дерев'яною поличкою. Фарба готова до використання, коли вона не стікає з пензля, а легко сходить при натисканні на нього пальцем. Велику кількість густотертої фарби змішують, перетираючи з оліфою на спеціальних фарботерках. Густотерті фарби на час зберігання обов'язково вкривають шаром оліфи. При зберіганні фарб, готових до використання, вони частково розшаровуються — пігмент осідає на дно, а оліфа залишається зверху. Особливо осідають важкі пігменти — свинцевий та залізний сурик, свинцеве білило тощо. У фарбах, колір яким надається змішуванням кількох пігментів, на дно осідає важкий пігмент, зверху легший, а потім вже оліфа. Якщо таку фарбу ретельно не перемішати, то пофарбована поверхня вийде неоднорідною. Змішувати краще дерев'яною мішалкою, поки вона не буде дряпати по всій поверхні дна (чути по звуку). Якщо з великої місткості відбирається частина фарби, то обов'яз ково слід добре перемішати всю фарбу, а потім відлити від неї частину. Художні олійні фарби займають значне місце серед інших художніх фарб: акварельних, гуашевих, темперних. Художні олійні фарби поділяються на дві групи. До першої належать розтерті пастоподібні суміші сухих пігментів вищих сортів з високоякісними оліями, до яких домішані віск і прозора смола. Продають ці фарби в тюбиках різних розмірів. Одна зірочка на етикетці вказує, що ці фарби середньостійкі проти дії світла, а дві — світлостійкі. При вживанні їх розводять лаками (копаловим, фісташковим) або ж лляною чи горіховою відбіленою олією. Як розріджувач широко використовують «Пінен». Друга група фарб готується на оліях без домішок смол та воску. Висихають вони трохи довше, ніж фарби першої групи. Розводять ці фарби оліями або розріджувачем № 2 безпосередньо на палітрі. Декоративні олійні фарби — це добре розтерті сухі пігменти, змішані з натуральною оліфою. Перед вживанням необхідно зверху зняти плівку, додати 25—ЗО % оліфи, все це добре перемішати і процідити через марлю. Приготування олійних фарб. Іноді виникає потреба приготувати олійну фарбу. Для цього високоякісний пігмент перетирають з лляною (рідше горіховою або маковою) відбіленою олією. Ретельно їх змішують так, щоб кожна окрема частинка пігменту була змочена олією. Одночасно із змішуванням подрібнюються великі частинки пігменту. Для перетирання невеликої кількості художньої фарби в домашніх умовах можна скористатися курантом і плитою (рис. 47). Курант — це конус, виготовлений з твердого каменю (граніту або порфіру), з такого ж матеріалу мусить бути і плита. На плиті змішують пігмент з олією до утворення однорідної густої маси, яку потім перетирають коловими рухами, доливаючи поступово потрібну кількість олії згідно з оліємісткістю пігменту. Звичайно до олії сикатив не додають, щоб майбутні фарби швидко не висихали. Домішують сикатив лише у цинкове білило, бо без нього готова фарба дуже повільно висихає. Фарби, розтерті тільки на олії, тягучі і незручні в роботі, тому на 100 г до них слід додавати 20 г скипидару та 7 г воску, який перед тим розчиняють у скипидарі. post-1517-1362720543_thumb.jpgpost-1517-1362720559_thumb.jpg

Изменено пользователем SeWerby

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Емалеві фарби post-1517-1362724975_thumb.jpgpost-1517-1362724995_thumb.jpg Це суміш дрібнорозмеленого пігменту з лаком, іноді з домішкою пластифікаторів та інших речовин. Після висихання їх утворюється блискуча міцна плівка, подібна до керамічної емалі. Більшість емалевих фарб висихає при кімнатній температурі, деякі потребують нагрівання до 100—150 °С, а до інших необхідно додати затверд- ник. Емалеві фарби в основному класифікують за видом лаків, на яких вони виготовляються. Є алкідні (олійні) емалі, нітроемалі (нітроцелюлозні), поліуретанові, перхлорвінілові, епоксидні, поліефір- ні, бітумні тощо. Алкідні емалі — загальна назва емалей, куди входять олійні, гліф-талеві, пентафталеві, алкідно-сти- рольні, алкідно-акрилові, маламі- ново-алкідні, алкідно-карбамідні та інші, які містять продукти переробки олій (табл. 38). Промисловість випускає їх понад 70 % загальної кількості всіх емалей. На. атмосферостійкість емалей, крім плівкоутворювача, істотно впливає пігмент. Емалі, виготовлені на одному й тому ж пігменті, за зростаючим збереженням блиску та атмосферостійкості можна розташувати так: алкідно-стироль- ні, гліфталеві, пентафталеві, алкід- но-карбамідні, алкідно-акрилові, меламіново-алкідні. Найбільш стійкі проти дії атмосфери та найкраще зберігають блиск меламіново- алкідні, які часто називають синтетичними емалями. post-1517-1362725081_thumb.jpg Нітроемалі (ефіроцелюлозні) — це розчини нітроцелюлози в ацетоні, ефірах, бензолі або інших розчинниках, до яких домішані пігменти і пластифікатор. Нітроемалі утворюють тонку плівку, тому сохнуть дуже швидко — повне висихання за ЗО—60 хв. Покриття тверді, мають добрі декоративні властивості. Але вони займисті і недостатньо атмосферостійкі. Щоб одержати достатню за товщиною плівку нітроемалі, на виріб наносять 5—6 шарів фарби. Тому промисловість випускає нітро- гліфталеві і нітропентафталеві емалі, які дають товщий шар фарби, ніж чисті нітроемалі (табл. 39). Ацетилцелюлозні фарби менш займисті і більш світло- та теплостійкі. Більшість наведених емалей випускають у банках та в аерозольній упаковці, зручній для користування. post-1517-1362725156_thumb.jpg Перхлорвінілові емалі подібні до нітроцелюлозних, але плівкоутво- рювачем у них є перхлорвінілова смола, розчинена в суміші органічних розчинників. Плівка перхлорвінілової емалі має високу атмосферостійкість, міцність, і еластичність. Вона не горить, стійка проти' дії лугів, кислот та жирів. Недоліком цих емалей є те, що при температурі понад 60 °С вони пом'якшуються і забруднюються від пилу. Не мають вони і достатньої адгезії до основи, тому потрібна ретельна її під-готовка та грунтування. Близькими за властивостями до перхлор-вінілових емалей є полівінілхло- ридні та вінілхлоридні емалі (табл. 40). З таблиці видно, що перхлорвінілові емалі застосовують пере-важно для зовнішнього фарбування машин, бетонних матеріалів, обладнання хімічних підприємств. Вони вогнестійкі і можуть експлуатувати в умовах тропічного клі- • мату. Поліакрилові емалі (АС-150, АС- 182) дають відмінну фарбову плівку, яка краща за меламіново- алкідну щодо блиску та твердості, світло- та температуростійкості. Потребує домішок затвердників 3 % сикативу і 1 % монобутилуретану. post-1517-1362725249_thumb.jpg Кремнійорганічні емалі одержують з кремнійорганічних лаків та пігментів з домішками різних модифікаторів (табл. 41). Загальна характерна особливість цих емалей — висока температуростійкість. Тому їх використовують в основному для покриття металевих виробів, що нагріваються. Кремнійорганічні емалі також вогненебезпечні, стійкі проти дії сонця та вологи. їх застосовують для фарбування двигунів внутрішнього згоряння печей, опалювальних приладів тощо. До недоліків належить недостатня стійкість проти дії органічних розчинників, олії та невисокі механічні властивості. Сохнуть вони при звичайній температурі від випаровування розчинників, але остаточно затвердівають від нагрівання в процесі експлуатації. Епоксидні емалі готують на основі епоксидних смол з домішкою пігментів. Для затвердіння додають затвердники. Промисловість випускає епоксидні емалі ОЗП-4171-1 зеленого та ОЗП-4173-1 кремового кольору. Вони мають підвищену хімічну стійкість, тому їх застосовують для зовнішнього захисного фар бування металу, а також для антикорозійного покриття хімічних установок і апаратів. Модифіковані (з домішкою алкід- них смол) алкідно-епоксидні емалі ЗП-51 (вісім кольорів) дають міцну водостійку напівглянцеву плівку. Особливо добру адгезію до металу мають епоксиефіри, які затверді- вають при звичайній і підвищеній температурі, водо- і хімічностійкі. Ці емалі застосовують як грунтовки для автомобілів, а також для фарбування холодильників, пральних машин та інших виробів, що експлуатуються всередині приміщення. Інші емалі. Промисловість випускає дивінілацетиленові емалі на базі лаку етиноль, які мають добру адгезію (тобто їх можна наносити без грунтовки), високу водо-, бензо- і маслостійкість. Але покриття на їх основі неатмос- феростійкі і швидко старіють на сонці. Плівка має низькі механічні властивості. Виготовляються також феноло-формальде- гідні емалі на основі бакелітових лаків (до лаку домішують пігмент безпосередньо перед викорстан- ням). Плівки такої емалі після нагрівання (до 200 °С) стійкі проти масел та гарячої води. Проте вони крихкі і широкого застосування не мають.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Використання фарб і емалей Фарбування поверхні дерев'яного або металевого виробу полягає у виконанні кількох операцій: підготовчих, безпосередньо фарбувальних та оздоблювальних (табл. 42). Якість і довговічність фарбового покриття у великій мірі залежить від підготовки поверхні до фарбування. Але операцій буває більше при високоякісному фарбуванні: іноді потрібне знесмолювання деревини, суцільне шпаклювання перед першим фарбуванням або після нього тощо. Очищення поверхні та видалення старої фарби. Будь-яку поверхню перед фарбуванням слід очистити від бруду та знежирити органічним розчинником. Інакше згодом фарба злущиться. Стару фарбу не завжди потрібно видаляти. Якщо автомобіль був пофарбований один раз і фарба тримається міцно, то перед на-ступним фарбуванням доцільно лише зачистити поверхневий шар фарби водостійкою наждачною шкуркою. При цьому видаляється плівка воску, масних плям і одночасно створюються нерівності (подряпини), завдяки яким новий шар фарби з'єднується із старим. Якщо ж виріб вже фарбувався кілька разів, то нанесення нового шару може призвести до розтріскування всієї фарби, особливо коли фарбування проводилось нітрофарбами. Тому стару фарбу видаляють. Це можна зробити трьома способами: механічним, хімічним і термічним. У домашніх умовах та на невеликих підприємствах здебільшого поєднують механічний і термічний або хімічний і механічний способи. При механічному способі видалення фарби її плівку здирають на-ждачною шкуркою, грубими щітками тощо, як видаляють окисли з металів. Використовуючи термічний спосіб видалення фарби, її випалюють паяльною лампою. Треба стежити, щоб на поверхні металу не зали-шилась кіптява (змивається двопроцентним розчином соляної кислоти). Випалюючи фарбу, важко витримати однакову температуру нагрівання та глибину випалювання, оскільки товщина шару фарбування (разом із шпаклівкою) часто буває різною. Тому випалю вання здебільшого поєднують з очищенням поверхні металевою щіткою. З поверхні дерев'яних виробів фарбу знімають циклею. Існують спеціальні вузькі двобічні циклі для циклювання віконних рам. Хімічний спосіб видалення лакофарбових покрить полягає в роз-м'якшенні їх пом'якшувачами або розчиненні змивними рідинами з наступним видаленням розм'якшеного шару механічними засобами. Як пом'якшувачі використовують різні лужні розчини, до яких додають крейду, суху глину, попіл тощо. Розм'якшувачі готують за одним з рецептів, масові частини: сода кальцинована (поташ) 1 вапно гашене З вода до густини сметани або їдкий натр,або їдкий калій (каустична сода) 1 крейда або глина .... 1,4—1,6 вода 4 Простий розм'якшувач можна виготовити з аміачної води (10% -ний аміак), до якої додають глину, щоб утворилась маса потрібної густини. Розм'якшувач щіткою (краще трав'яною) наносять на пофарбовану поверхню і залишають доти, поки фарба не розм'якне. Інколи це триває добу. У суху погоду доводиться висохлу масу зволожувати і накривати мокрою мішковиною, а поверх неї поліетиленовою плівкою. Коли фарба розм’якне, її зскрібають скребком. Після зняття фарби поверхню слід промити 1% -ним розчином соляної кислоти або розведеним оцтом, щоб нейтралізувати луг, який може просочитись через фарбу. Слід пам'ятати, що, готуючи розм'якшувач, ми маємо справу з си-льнодіючими їдкими лугами — калієм, натрієм, аміаком або гашеним вапном, попадання яких на незахищені частини тіла або в очі дуже небезпечне. Фарби з металевих поверхонь видаляють змивними рідинами: СД(об) «обыкновенная», «специальная» СД(сп), СЭУ-1, СЭУ-2 і АФТ-1. Вони містять різні органічні розчинники, а для зменшення випаровування до них додають парафін, нафталін. Високоефективний змивач АФТ-1 діє на олійні, перхлорвінілові, нітроцелюлозні та інші покриття. , Перед використанням його слід добре збовтати, поверхню очистити від бруду та пилу і протерти уайт-спіритом або бензином, потім просушити. На поверхню виробу змивач наносять пульверизатором або помазком і витримують 20—40 хв. Набряклу фарбу знімають дерев'яним шпателем. Якщо деякі місця не зовсім Очистились, то їх оброб ляють повторно. Сучасні фарби повільно пом'якшуються змивачем АФТ-1, тому доцільно в них додати 3% -ної оцтової кислоти. Після видалення старої фарби поверхню слід протерти розчинниками, а потім вже фарбувати. При відсутності змивача можна зробити його самому за таким рецептом, масові частини: ацетон 6 бензол З парафін 1 Розчин наносять на поверхню виробу щіткою і через 1—2 год знімають шпателем або скребком. Фарбу «Мороз» видаляють дихло-ретаном. Змочена ним фарба через З—4 хв відстає у вигляді плівки, яку зчищають скребком. Застарілі шпаклівки, нанесені товстим шаром, пом'якшуються тими ж засобами, що й фарби, але обробляють поверхню кілька разів. Для олійних (алкідних) фарб збільшують вдвічі концентрацію лугу. Фарба, нанесена на іржаву поверхню металу, не ізолює її повністю від дії кисню повітря, тому згодом іржавіння розвивається і шар фарби в цьому місці спучу- ється разом з іржею. Так само погано тримається фарба на місці сірниць (де є живиця) і сучків хвойних дерев. Щоб цього не було, сірниці і сучки заробляють дерев'яними вставками, як при фанеруванні. Ці вставки зашпакльовують, вирівнюють, а потім вже фарбують. Останнім часом для видалення іржі широко застосовують пере-творювачі іржі, які вміщують ортофосфорну кислоту. Під дією цієї кислоти іржа перетворюється в хімічно стійкі нерозчинні сполуки, що мають високу міцність зчеплення з поверхнею металу. Крім того, фосфорна кислота надає металу властивість протидіяти іржавінню. Тому пере творення іржі в таку плівку є найбільш раціональним способом її видалення, бо ця плівка є доброю основою для лакофарбового покриття. Промисловість випускає «Преобразователь ржавчиньї», «Омега», ОП-7, ВА-0112, який може бути одночасно і грунтом. Перетворювачі наносять на окис-лені поверхні за 2—3 доби до фарбування, щоб відбулася повна реакція перетворення іржі. Фарбування. Наносять шар фарби на поверхню виробу пензлем, хутряним валиком, поролоновим тампоном або фарборозпилювачем. Алкідні (олійні) фарби на дерев'яну чи металеву поверхню наносять пензлем, а на штукатурку — хутряним валиком. Зручніший для роботи пензель, що був у користуванні, бо стертою щетиною рівніше розтирається фарба. При фарбуванні густою фарбою краще використовувати пензель з короткою щетиною, яку туго обмотують тонким шпагатом або товстою ниткою на відстані 10—15 мм від ручки. Тоді робоча частина Пензля стає пружнішою і краще розтирає густу фарбу. При якісному фарбуванні розрівнюють фарбу після основного пензля флей- цем (широким пензлем з щетини борсука). Вертикальні поверхні спочатку фарбують крупними мазками згори донизу, потім розтирають їх наліво і направо, а флейцюють знову згори донизу. Вироби, які можна зняти, краще покласти горизонтально, а фарбу розвести рідше, ніж для вертикального фарбування. Тоді вона добре розтікається і після висихання краще блищить. Емалі, що швидко сохнуть, наносять на поверхню фарборозпилювачем, бо після пензля можуть залишитися сліди. Для фарбування невеликих поверхонь застосовують саморобний пульверизатор (рис. 48). Діаметр борсука). Вертикальні поверхні спочатку фарбують крупними мазками зго¬ри донизу, потім розтирають їх наліво і направо, а флейцюють знову згори донизу. Вироби, які можна зняти, краще покласти горизонтально, а фарбу розвести рідше, ніж для вертикального фарбування. Тоді вона добре роз¬тікається і після висихання краще блищить. Емалі, що швидко сохнуть, нано¬сять на поверхню фарборозпилю-вачем, бо після пензля можуть залишитися сліди. Для фарбування невеликих по¬верхонь застосовують саморобний пульверизатор (рис. 48). Діаметр отвору, з якого виходить повітря, 0,8—1 мм, а верхнього отвору вертикальної трубки— 1,2—2 мм. Можна виготовити простий пуль-веризатор, якщо до медичного шприца, за допомогою гумової трубки приєднати головку від аерозольного балончика. Натискаючи одночасно на клапан головки і поршень шприца, досягаємо відпо-відного розпилу. Застосовується для невеликих робіт і аерограф, що дає дуже тонкий якісний розпил фарби. Стиснуте повітря для пульверизатора використовують від компресора автомобіля, ранцевого обприскувача або в крайньому разі від накачаного автомобільного колеса. При роботі фарборозпилювачем проводять згори донизу і навпаки так, щоб кожний наступний шар фарби перекривався смужкою 40—50 мм. Тоді фарба ляже рівномірною плівкою по всій площині (рис. 49). Курок натискають лише в процесі руху руки з фарбороз-пилювачем. Тримають фарборозпилювач на відстані 15 см від виробу. Щоб уникнути забивання сопла фарборозпилювача, з фарби перед використанням знімають плівку, добре перемішують, доводять розріджувачем до робочої густини і фільтрують. Фарби для фарбування саморобним пульверизатором розріджують більше як на 10 % . Після закінчення фарбування фарборозпилювач або пульверизатор промивають, пропустивши через нього розчинник. При використанні емалевих фарб слід пам'ятати, що не можна змі-шувати емалі на олійній або ал- кідній оліфі з нітроемалями. Використання нітроемалей для шкіри. Нітроемаль для шкіри добре перемішують. Потім з загальної банки відливають невелику її кількість і розводять двома частинами розчинника. Виріб із шкіри ретельно очищають від бруду та пилу і протирають кілька разів тим же розчинником, щоразу змінюючи тампон. Потім пензлем грунтують виріб розведеною нітроемаллю, яку ретельно втирають у шкіру. Після висихання грунтовки наносять перший шар фарби, через ЗО—40 хв другий, а іноді і третій. Через деякий час пофарбовану поверхню шкіри протирають замшею. Якщо нітроемаль не розводити і не протирати шкіру перед фарбуван-ням .розчинником, то фарба лягає товстим блискучим шаром, який закриває малюнок (текстуру) шкіри і робить дуже помітним фарбу-вання. Добрі результати дає такий спосіб фарбування взуття. Не перемішу-ючи фарби, знизу банки дістають осад пігменту і розводять його розчинником. Цим же розчинником протирають взуття, яке фарбують розведеною фарбою. Фарба швидко висихає, але взуття має матову поверхню. Тоді звер ху наносять звичайний взуттєвий крем, внаслідок чого поверхня набуває яскравого блискучого кольору і добре помітна текстура шкіри. Сушіння є важливою операцією при фарбуванні. Деякі фарби не сохнуть при звичайній температурі, а потребують нагрівання до 100 °С і вище. При цьому не лише випаровуюється розчинник, а й відбувається полімеризація плів- коутворювача, завдяки чому по-фарбована поверхня набуває блиску. Прогрівати або, як кажуть, «запікати» треба всі «синтетичні емалі» меламіново-алкідні при 105—110 °С; феноло-формальдегідні — полі- ефірні при 60—80 °С; кремній- органічні при 230 °С; поліакрило- ві — при 100—150 °С. Деякі фарби (гліфталеві, пента- фталеві тощо) сушать при звичай-ній температурі протягом доби, а можна висушувати за 1—3 год при підвищеній температурі. Для «запікання» необхідно мати сушильну камеру, де створюють вказану температуру та витяжку. У домашніх умовах виготовляють невелику камеру у вигляді сушильного ящика, який за розмірами більший від пофарбованої деталі. Зсередини ящик оббивають листами азбесту. Зверху просвердлюють 3—4 отвори діаметром 8—10 мм і в один із них втановлю- ють термометр з шкалою до 150 °С. Під час сушіння на рівному місці встановлюють електричну плитку, а над нею на керамічних підставках кладуть товстий (3—4 мм) лист сталі. Над ним на відстані 15—20 мм укріплюють на підставках пофарбовану деталь. Все це прикривають сушильним ящиком і включають електроплитку (закриту) (рис. 50). Якщо деталь велика (дверцята або капот автомобіля), то встановлюють дві електроплитки, щоб нагрівання по всій площині було рівномірним. Коли термометр покаже температуру 100— 150 °С, плитку вимикають. Інколи доводиться вмикати та вимикати плитку кілька разів. До-цільно на плитку поставити дві- три звичайні праски або масивний шматок сталі. Нагрівшись, вони довго зберігають тепло, завдяки чому виріб запікається рівномірно. Для запікання окремих місць на автомобілі їх прогрівають рефлек-торною електропіччю або електролампами потужністю 0,5 кВт з дзеркальним покриттям. Дуже зручні темні лампи інфрачервоного випромінювання. Такі рефлектори та лампи сушать фарбу зсередини, тобто від металу, завдяки чому не утворюються пухирі. Для зручності розміщення ламп по висоті та ширині добре обладнати стояк з рухомим по вертикалі кронштейном, на якому притискачами закріплені патрони ламп. Обробка пофарбованої поверхні. Здебільшого обробляють поверхні, пофарбовані нітроемалями. Шлі-фувальні пасти ВАЗ-1 і № 289 застосовують лише для нітроема- левих покриттів, а пасти ВАЗ-2 та № 290 як для нітроемалевих, так і для меламіново-алкідних. Мають добрі якості грубі, середні і дрібні шліфувальні пасти «Сіо- Ьо» виробництва НДР. Починати слід з грубих, переходити на середні, а закінчувати дрібними пастами. Після закінчення полірування поверхню доцільно захистити «Бальзамом для лака» фірми «СІоЬо» або «Восковой пастой». Для шліфування краще скористатися спеціальною шліфувальною машинкою або ж електродрилем, куди вставляється м'який полірувальний круг. Цей круг слід переміщати по поверхні, щоб не утворювати підпалини. post-1517-1362735747_thumb.jpg

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Емульсійні фарби Це емульсії з плівкоутворювача, пігменту, наповнювача і емульга-тора. Основна перевага їх перед іншими фарбами — відсутність органічних розчинників, зручність у роботі (більшість розводиться водою). Покриття, утворені емульсійними фарбами, служать кілька років. Проте ці фарби невисокої міцності та водостійкості. Застосовують їх переважно на будівництві замість крейдяної чи вапняної побілки, бо вони допускають миття водою. Водоемульсійні полівінілацетатні фарби марки ВА утворюють красиву матову або слабоглянцеву поверхню. Вони не мають запаху, тому застосовуються для внутріш-нього та зовнішнього фарбування штукатурки, дерева та металевих поверхонь, загрунтованих олійними фарбами. Ззовні приміщення вони служать 3—4, а всередині — 5—6 років. Висихають за 2 год. Емульсійні фарби набувають дедалі більшого поширення. Ними фарбують навіть натуральну і штучну шкіру та застосовують як антикорозійні покриття. Виготовляють фарби ВА-27, ВА-17 (сім кольорів). ВА-27 А (8 кольорів) та ВА-27 підвищеної пожежобез- печності. Витрачається цих фарб до 220 г/м2 залежно від кольору. Водорозчинні гліфталеві фарби марки ЗМА (12 кольорів) мають високу водо- і атмосферостійкість та довговічність. Надходить фарба у вигляді пасти, яку перед використанням розводять водою, по- кривність 160—220 г/м2. Акрилатні фарби подібні до попередніх, крім того, вони антикорозійні, добре зберігаються, розводять їх водою. Емульсійна фарба СТЗМ-45 стійка проти дій слабких лугів та кислот. Її можна мити мильною водою. Розводиться водою. Витрачається 300—350 г/м2. Висихає повністю за 24 год. Емульсійні стиролбутадієнові фарби К-4-25 і К4-26А випускають дев'яти кольорів. Плівка має добре зчеплення з поверхнею, але з часом жовтіє і стає крихкою. Тому застосовують ці фарби для внутрішнього фарбування. Розводять водою. Витрачається 250—300 г/м2. Емульсійні емалеві фарби марки СЭМ у своєму складі, крім гліфталевого лаку та емульгатора, мають ще воду. Проте до робочої густини доводять їх уайт-спіритом або сольвентом. Ці фарби випускають 11 кольорів. Вони дають рівну гладеньку матову плівку, яка висихає за 24 год. Застосовують для внутрішнього фарбування. Фарби, виготовлені на воді, в якій розведена зв'язуюча речовина — клеї, рослинного або тваринного походження. Вони мало захищають поверхні від дії зовнішнього середовища, тому використовуються переважно для художніх і декоративних цілей. Акварельні фарби — це тонкотер- ті водяні пасти, що містять рослинні клеї, пластифікатор (мед) і антисептик. Особливістю акварельних фарб є їх прозорість, тому художник повинен завжди враховувати фон паперу картини. При використанні акварельні фарби розводять водою, отже, і змивається вона також водою. Світлостійкість їх невисока, тому зберігають акварельні малюнки в альбомах або за світлонепроникними шторками. Для захисту і закріплення малюнків, виконаних акварельними фарбами або олівцем, використовують так звані фіксативи: водний розчин клею ПВА, або 1% -ний розчин каніфолі в спирті або знежирене молоко. Ці розчини наносять за допомогою пульверизатора або аерографа. Випускаються ці фарби в тюбиках (медові), чашечках (м'які) і в плитках (тверді). Гуаш виготовляють змішуванням пігменту з водою та клеєм з домішкою білила та гліцерину. Завдяки білилам ці фарби, на відміну від акварельних, непрозорі. Тому світлу гуаш можна накладати на темну, чого при роботі з акварельними фарбами робити не допускається. При висиханні колір гуаші трохи змінюється, на-буваючи білуватого відтінку, і поверхня стає матовою та бархати-стою. Використовують їх переважно для написання плакатів і лозунгів. Гуаші згодом втрачають адгезію до поверхні. Виготовляють гуаші художні і малярні. Останні застосовують для надання кольору крейдяним клейовим розчинам для побілки. Казеїнові фарби існують у вигляді порошку та готової до використання пасти (в тюбиках). Порошкову казеїнову фарбу замішують на воді і відстоюють 1—1,5 год. Нею здебільшого фарбують фасади будівель, цегляні та штукатурні стіни, де вона служить 4—5 років. Дерево цією фарбою вкривати не рекомендується, бо строк її служби скорочується до 2—3 років. Фарба в тюбиках вже замішана на воді з незначною домішкою олії, казеїну і пігменту. Перед використанням цю фарбу в разі потреби слід розвести до необхід-ної густини водою. Використовують казеїнові фарби переважно для живопису. Після висихання і покриття поверхні прозорим лаком фарба не змінює свого кольору. Барви соковиті і яскраві. Фарби на мінеральній основі використовують для фарбування будівель та побілки. Виготовляють клейові, вапняні та силікатні фарби. Клейові фарби готують на основі крейди, яку розводять у воді з кістковим клеєм або «Антимели- телем» і домішують потрібний піг-мент: «Декоративные сухие краски», «Побелка малярная», «Сухие краски», «Лаки красочные сухие». Часто готують клейові фарби на кістковому клею з домішкою крохмалю або борошна за таким рецептом: клей кістковий . . 0,2—0,25 кг пігмент 0,6—1,5 кг крейда 6 кг вода 10 л В одній половині води замочують крейду, а в другій — клей. Крейда мусить пробути у воді не менше 5 год. Після цього її добре перемішують і перетирають на густому ситі. Набряклий клей через 12—20 год після замочування розводять на водяній бані і доливають у крейдяний розчин. У цю суміш додають пігмент потрібного кольору, беручи до уваги, що після висихання колір буде значно світліший. Щоб швидко визначити колір розведеної фарби, її наносять на металеву пластинку (або ніж) і підсушують над піччю. Іноді використовують суміш кількох пігментів, щоб досягти бажа-ного тону. Для визначення кольору наведено схему змішування фарб (табл. 43). Густина фарби відіграє велику роль при побілці. Рідка стікає з поверхні і мало- покривна, а густа фарба залишає сліди від щітки або погано розпилюється фарборозпилювачем. Готуючи фарбу, слід її робити стільки, щоб вистачило на все фарбування, бо підібрати вдруге такий же колір фарби важко. Вапняні фарби готують з домішкою галуну чи кухонної солі відповідно до грунтовок, використовуючи лугостійкі пігменти. Фар-бу з кухонною сіллю виготовляють таку: вапняне тісто 2,5—3,5 кг сіль кухонна 100 г пігмент необхідного кольору (не більше) 300 г вода до 10 л Фарба з галуном має склад: вапняне тісто . . . 2,5—3,5 кг галун 200 г пігмент 300 г вода до 10 л Готуючи вапняну пасту, окремо розчиняють у гарячій воді сіль чи галун, розводять у 1 л води фарбу, все це змішують з вапняним тістом і доводять загальний об'єм до 10 л. Необхідний колір фарби підбирають так само, як і для клейових фарб. Силікатні фарби виготовляють з, крейди і пігментів, замішаних на розчині рідкого скла (силікатного клею), розведеного приблизно вдвоє. Пігменти використовують лише стійкі проти лугів. Застосовують силікатні фарби для покриття цегли, бетону, штукатурки, з якими рідке скло вступає в хімічну взаємодію. Тому силікатні фарби стійкі проти дії атмосфери і тримаються 15—20 років, а сохнуть за 8—10 год. post-1517-1362757892_thumb.jpg

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Керамічні фарби (емалі) Використовують для оздоблення керамічних виробів, металевих значків, фарбування газових плит, емалевого посуду тощо. Після нагрівання до температури 900 °С керамічні фарби розплавляються і вкривають поверхню скловидною плівкою, яка міцно тримається. Фарба складається з флюсу, що служить для сполучення частинок пігменту між собою та виробом, і фарби-пігменту потрібного ко-льору, до складу якого здебільшого входять окисли металів. Го-туючи фарби, слід добре розтирати флюси і пігменти в ступці або ж курантом на матовому склі. Флюси виготовляють окремо від пігментів, а потім додають їх у фарби. Флюс № 1 застосовують для кераміки, масові частини: Кварцевий пісок 3 Сурик свинцевий 3 Селітра 1 Поташ 1,5 Флюс №2 для металевих виробів Сурик свинцевий 6 Кварцевий пісок 4 Бура 1 Готуючи флюс, компоненти поміщають у фарфорову чи іншу термостійку посудину, розплавляють і виливають скловидну масу у воду. При цьому утворюються маленькі гранули, що добре збері-гаються. Перед використанням їх розтирають і вводять у фарбу. Фарби-пігменти виготовляють з таких компонентів, масові частини: зелена (ясна) окис хрому 1 флюс №1 або №2 3,5 синя (ясна) окис кобальту 1 окис цинку 2 флюс №1 або №2 9 синя (темна) окис кобальту 1 флюс №1 або №2 3,5 сіра фарба синя (ясна) 2 бура 3 флюс №1 або №2 28 фіолетова борне скло 3 перекис марганцю 3 окис кобальту 1 флюс №1 або №2 25 червона окис заліза 1 флюс №1 3 коричнева окис цинку 8 залізний купорос 1 окис кобальту 1 флюс №1 або №2 чорна фарба №1 окис кобальту 1 залізний купорос 1 марганцевий купорос 1 цинковий купорос 0,5 селітра 0,5 Компоненти добре перемішують і прожарюють у тиглі до розплав- лення селітри. Потім виливають на металеву поверхню, після охолодження розтирають і перед використанням змішують з флюсом. На одну масову частину фарби слід взяти три масові частини флюсу № 1 або № 2. Чорна фарба № 2, Окис міді 2 Окис марганцю 2 Окис кобальту 1 флюс №1 або №2 12 Після сплавлення всіх компонентів до суміші додають ще 1,5 масо-вої частини окису міді і 1 масову частину окису марганцю. Перед використанням все це розтирають. Щоб приготувати борне скло, слід розплавити буру, нагріти до червоного кольору і вилити на мармур. Після охолодження скловидну масу розтирають. Срібна фарба, масові частини: срібло (металевий порошок) . 10 азотнокислий вісмут . . . 1 Для одержання порошку металевого срібла слід розчинити 1 г азотнокислого срібла (ляпісу) віл дистильованої води. У розчин кидають кілька шматочків очищеного мідного проводу і все це добре збовтують. Через деякий час срібло випаде в осад. Після цього рідку частину зливають, мідь видаляють, а срібний порошок про-мивають кілька разів дистильованою водою і висушують. Використання керамічних фарб. Виготовлену фарбу розводять водою з невеликою домішкою будь-якого клею (гуміарабіку, вишневого, декстрину тощо), щоб порошок після висихання не розсипався. Якщо фарбу наносять на кераміку, її кладуть тонким шаром щіточкою на знежирену поверхню. Коли ж фарбують метал,- то на ньому слід виштампувати або вигравірувати поглиблення. З мідного чи латунного дроту виготовляють малюнок-сітку, що кріплять на добре очищену від окислів поверхню виробу. У поглиблення чи між проводками сітки кладуть товстий шар (0,7—0,8 мм) фарби. Після повного висихання шару фарби виріб встановлюють у муфельну чи іншу піч і прожарюють при температурі 600—900 °С. Якщо потрібно, щоб мідна сітка сплавилася з стальним виробом, температуру підвищують до 1050 °С, тобто до температури плавлення міді. Малюнок-сітка, зроблений з латуні, потребує нагрівання до 900 °С. Коли ж фарбу наносять у заглиблення від штамповки або гравіровки, виріб нагрівають лише до температури плавлення фарби. Виріб прогрівають при потрібній температурі близько ЗО хв, а потім охолоджують разом з виключеною піччю. Якщо охолоджувати швидко, то емаль розтріскається. Емаль разом з перегородками ма- люнка-сітки можна шліфувати і полірувати, вирівнюючи загальну поверхню виробу. Люмінофарби (кристалофори) наносять на циферблати, шкали тощо. Вони світяться в темноті після їх освітлення. Вдень фарфи мають білий колір з жовтуватим або синюватим відтінком.а вночі — різне забарвлення. Готують фарби за такими рецептами, масові частини: жовта вуглекислий стронцій .... 50 сірка 15 сода безводна 1 Суміш розводять дамаровим лаком і наносять на шкали, яскраво-червона вуглекислий барій 20 сірка 3 цукор 1 фосфорно-літієва сіль 0,5 азатнокисла мідь (0,5% розчин) 1 азотнокислий рубідій (0,5% розчин) 1 оранжево-червона вуглекислий барій 20 сірка 3 цукор 1 бура 0,3 азотнокисла мідь (5% розчин)0,5 сірчанокислий натрій 0,3 фосфорно – літієва сіль 0,3 азотнокислий свинець 0,5 фіолетова (тривале світіння) окис кальцію 40 сірка 6 вуглекислий літій 2 крохмаль 2 сірчанокислий калій 1 водно-спиртовий розчин азотнокислого вісмуту (0,5%) 2 водно-спиртовий розчин азотнокислого танталу (8,5%) 2 Готуючи будь-яку фарбу, слід відважити кристаловидні компоненти, добре розтерти їх у фарфоровій ступці, долити рідкі складові частини і перемішати з порошком. Промисловість випускає фарби люмінофори (ВКП-0,4, ФКП-05Ж), куди входять сульфід цинку, активована мідь і кобальт. Є, крім того, люмінофор постійної дії ФК-106, активований міддю. Люмінофарби наносять на шар білої грунтовки з доброю відби- вальною властивістю. На свинцеві білила наносити фарбу не рекомендується, бо вони погіршують її люмінесцентні властивості. Рекомендується зверху вкрити фарбу світло- і вологостійким лаком. заливають лаком, трохи розрівнюючи флейцем.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Грунтовки Основне призначення грунтовок — це створення надійного зчеплення поверхні, що фарбується, з шаром фарб. Без грунтовки більшість фарб згодом відшаровується. Епоксидні емалі та лаки настільки міцно прилипають до поверхні, що для них не потрібні грунтовки. Грунтовки класифікують: за типом матеріалу, який фарбується (метал, дерево, тканина), плівкоут- ворювача (олійно-алкідні, клейові тощо), умов експлуатації та інших ознак. Грунтовки по металу Залежно від металу та фарби грунтовки поділяють на чотири види: ізолюючі, пасивуючі, протекторні і фосфатуючі. Ізолюючі грунтовки в своєму складі мають залізний сурик і цинкове білило. Ці пігменти не взаємодіють з металом та плівко- утворювачем, а лише механічно захищають від проникнення вологи. Грунтовку гліфталеву ГФ-020 використовують під олійні, гліфталеві фарби та нітрофарби. Сохне вона при кімнатній температурі дві доби, а при 100 °С — 0,5 год. Подібна до неї ПФ-020, яка при 18—24 °С висихає за 15 хв. Грунтовки феноло-формальдегідні ФЛ-ОЗ-К, ФЛ-ОЗ-КК, ФЛ-ОЗ-Ж, ФЛ-013 — під різні емалеві фарби. До них належать: перхлорвінілові ХСГ-26 під перхлорвінілові емалі, хімічно стійкі ХС-010 під хімічно стійкі перхлорвінілові емалі; олійно-лакові № 160 під алкідні *і емалеві фарби; ГФ-017, ГФ-073, ГФ-571, антикорозійні; меламіно- во-алкідна МЛ-029 бензостійка; НЦ-081 під нітрофарби, 3ф-083 — міцна під усі фарби, підвищує їх блиск. При відсутності грунтовок заводського виробництва можна приго-тувати її самому, масові частини: залізний сурик (густотертий) . 55 цинкове білило 15 оліфа натуральна або оксоль . 20 скипидар або уайт-спірит ... 8 сикатив 2 Пасивуючі грунтовки вміщують хромати металів, цинковий або стронцієвий крон, іноді з домішкою цинкових білил. Ці пігменти взаємодіють з вологою і пасивують метал. До цих грунтовок належать ГФ-031, ФЛ-086, АЛГ-1 (жовтого кольору), АЛГ (зеленого кольору), АЛ-070 та інші. їх використовують переважно для грунтування виробів з алюмінію та його сплавів. Грунтовку для алюмінію можна зробити за рецептом, масові частини: цинковий крон .... 50 оліфа 37 скипидар Ю сикатив З Пасивучі грунтовки дорожчі від ізолюючих, але надійніші. Протекторні грунтовки вміщують значну кількість (80—95 % ) цинку. Плівкоутворювачами в них можуть бути алкідно-стирольні та епоксидні смоли, рідке скло тощо. Найбільш поширеною є грунтовка ПС-1 для захисту стальних конструкцій у морській воді. Фосфатуючі грунтовки ВЛ-02, ВЛ- 03, ВЛ-023 — це новий вид грун кою або флейцем, а нітрола- ки — фарборозпилювачем або без-посереднім зануренням у них виробів. Використовуючи олійні матові лаки, слід пам'ятати, що проводити щіткою два рази по одному й тому ж місцю не слід, бо після висихання тут з'являються блискучі плями. При використанні сандаракового лаку для покриття дек роялів або піаніно деку кладуть горизонтально, здувають з неї пил і потім товок. До їх складу входять фосфорна кислота. Крім пасивації металу, відбувається його фосфатування, що поліпшує адгезію фар-би до металу. Перед використанням їх розводять кислотним роз-ріджувачем у співвідношенні 4— 5:1 або 8—10:1. Застосовують їх для виробів, що перебувають у вологому середови-щі (внутрішні поверхні баків для води), і обов'язково покривають стійкими емалями. Можна самому виготовити грунтовку такого складу, масові частини: ортофосфорна кислота . . 100 оксид цинку (порошок) . . 20 їдкий натр (каустична сода) 10 азотнокислий натрій ... 10 вода 1000 Спочатку в ортофосфорній кислоті розчиняють окис цинку, потім додають їдкий натр та доливають воду. Азотнокислий натрій домі-шують безпосередньо перед використанням. Грунтують трьома ша-рами, висушуючи кожен близько двох годин. Грунтовки по дереву Вони бувають двох видів: під прозоре і непрозоре фарбування. Під прозоре фарбування використовують розчин плівкоутворюва- чів без пігментів і наповнювачів. Вони підкреслюють текстуру деревини і, якщо до них домішати органічні барвники, дають прозоре забарвлення деревини. До цих грунтовок належать нітроцелюлозні грунтовки НЦ-48, НЦ- 0127, НЦ-0140; каніфольно-казеїнова грунтовка № 238; грунтовки ГМ-11, ГМ-12 не закривають текстуру деревини, не підіймають ворсу. Під непрозоре опорядження застосовують ізолюючі грунтовки для металів ГФ-020, ФО-ОЗ-К та інші, які не потребують прогрівання. «Столярную грунтовку» палевого, світло-кремового, коричневого і вишневого кольорів застосовують під олійні і нітроемалеві фарби; казеїново-каніфольну різних кольорів — під нітрофарби; полісти- рольну — під полістирольні фарби. При відсутності грунтовки заводського виготовлення 50—100 г густотертої олійної фарби розводять 1 кг оліфи. Цією трохи забарвленою оліфою і промазують деревину. Звичайно для грунту-вання використовують ту густо- терту фарбу, якою потім фарбують. Грунтовки під побільне фарбування Фарби, що використовують для побілки приміщень, потребують доброго грунтування. Грунтовка під вапняні фарби з сіллю: вапняне тісто .... 2,5 кг сіль кухонна .... 100 г вода до 10 л Вапняне тісто розводять у половинній кількості води, а кухонну сіль розчиняють окремо у киплячій воді. Все це добре перемішують і доводять загальний об'єм до 10 л. Грунтовка з галуном: вапняне тісто .... 2,5 кг галун 200 г вода 10 л Готують її аналогічно попередній. Грунтовки під крейдяне (клейове) фарбування: міднокупоросна крейда 2—3 кг клей столярний (10%-ний розчин) 2 л мідний купорос 100 г мило господарське . . 250 г оліфа ЗО см3 вода до 10 л галунова крейда 1—2 кг клей столярний (10% -ний розчин) 2 л галун 125 г мило господарське 250 г оліфа ЗО см3 вода до 10 л Обидві грунтовки готують так: віл киплячої води розчиняють мідний купорос або галун, а окремо в підігрітий клейовий розчин всипають подрібнене мило. Потім, енергійно перемішуючи, додають оліфу. При цьому утворюється емульсія, в яку доливають розчин мідного купоросу або галуну. У загальну суміш доливають воду, всипають крейду і знову доливають воду до об'єму 10 л. Наносять грунтовки на суху штукатурку. Крім них, використовують також миловар вапняний (мило 200 г, оліфа ЗО см3, негашене вапно кг, вода до 10 л), який можна наносити і на вологу штукатурку. При застосуванні для побілки емульсійних фарб використовують грунтовку полівінілацетатну. Шпаклівки Для зарівнювання поверхні перед високоякісним фарбуванням за-стосовують шпаклівки. їх виготовляють змішуванням плівкоутво- рювача (оліфа, лак, клей) з наповнювачем (крейда, важкий шпат, тальк тощо). Для забарвлення часто додають незначну кількість пігменту. Більшість шпаклівок має недостатнє зчеплення з металом, тому наносять їх поверх грунтовок. Існують шпаклівки густі (для зарівнювання поверхні) та рідкі (для суцільного шпаклювання). Подібно до грунтовок промисловість випускає шпаклівки для металу, дерева та універсальні. Шпаклівки по металу Нітрошпаклівки НЦ-007 (червоно- коричнева), НЦ-008 (захисна), НЦ-009 (жовта). Перші дві призначені для підготовки поверхні під фарбування, а остання більш рідка застосовується для виправлення невеликих дефектів. Сохнуть ці шпаклівки за 1—2 год. Використовують їх як для металу, так і для дерева з наступним фарбуванням нітроемалями. Хлорвінілові шпаклівки ХВ-00-2 (червоно-коричнева), ХВ-00-3 (червона), ХВ-00-4 (зелена), ХВ-00-5 (сіра), ХВШ-4 (зелена) сохнуть за 2,5 год. Використовують їх для металу і дерева під алкідні та перхлорвінілові емалі. Алкідно-олійно-стирольна МС-00-6 (рожева) висихає за 0,25 год. До того ж має добре зчеплення з поверхнею і не потребує попереднього грунтування. Пентафталева ПФ-00-2 (червоно- коричнева) та алкідно-олійна № 147 шпаклівки досить поширені, але сохнуть за 24 год. Епоксидні двокомпонентні шпаклівки ЭП-00-10, Э-4020, Э-4022 не потребують попереднього грунтування поверхні. Затвердник додається безпосередньо перед використанням. Висихає за 24 год. Ці шпаклівки не дають усадки при затвердінні, тому їх можна наносити товстим шаром. «Хемпропан» — двокомпонентна шпаклівка виробництва СФРЮ швидко твердне — за 15 хв і легко обробляється шкурками. Її широко використовують для виправлення дефектів автомобілів після аварій. У домашніх умовах можна приготувати шпаклівки, масові частини: лаково-крейдяну олійний алкідний лак . . . крейда (дрібного помелу або тальк) . . . вохра або суміш вохри з залізним чи свинцевим суриком епоксидну епоксидна смола .... 100 дибутилфталат (пластифікатор) 20 поліетиленамін (затверд- ник) 10 наповнювач (тальк, алюмінієва пудра) до утворен ня потрібної густини Готуючи цю шпаклівку, наповнювач слід просушити в сушильній шафі, 60—70 °С, проціджують через решето і вливають оліфу, а потім — замочену у воді крейду. Якщо шпаклівку готують на готовому клеї, то його не підігрівають, а при перемішуванні додають оліфу та замочену крейду. При зовнішніх роботах по бетону та дереву під полівінілацетатну фарбу застосовують полівінілаце- татну шпаклівку ФПВАШ. У разі фарбування в зимовий час перхлорвініловими фарбами вико-ристовують полістирольні ФПСШ або «Перхлорвиниловую фасадную». Основні правила техніки безпеки Під час роботи потрібно обов’язково пам'ятати основйі правила техніки безпеки, тому що любитель майструвати має справу з хімічними реактивами, небезпечними для здоров'я людини, з пожежнонебезпечними розчинниками, струмом тощо. Луги та кислоти, потрапляючи на шкіру, викликають опіки, вди-хання їх парів, особливо фтористоводневої (плавикової) кислоти при роботі із склом дуже шкодить дихальним шляхам. Щоб уникнути розбризкування кислоти під час змішування її з водою, бо якщо у гіпсі або цементі є волога, то після замішування вона може самозігріватись, зразу ж затвердіти. У підігріту на водяній бані сМолу додають пластифікатор, добре перемішують і після охолодження вводять за- твердник. Потім подають наповнювач. При підготовці до фарбування металевих поверхонь (крил, кабін, кузовів легкових автомобілів) наносять послідовно кілька тонких шарів шпаклівки на загрунтовану поверхню. Зчищають шкуркою після висихання зайву частину шпаклівки і наносять у заглиблення нову. Інколи доводиться робити попереднє фарбування, тоді нерівності більш помітні. Шпаклівки для деревини Для дерева можна використовувати всі шпаклівки для металу. Промисловість випускає такі шпаклівки: мебльові нітрошпак- лівки МБШ, АШ-2, НШ-30, НШ-32, які висихають за 2—3 год при кімнатній температурі; карбамід- ну, для затвердіння якої додається 10% -ний розчин щавлевої кислоти. У домашніх умовах шпаклівку готують здебільшого з підручних матеріалів, які наведені у таблиці. post-1517-1362834232_thumb.jpg Спочатку замішують сухі порошкові матеріали (крейду з пігментом), а потім вже додають клей, оліфу чи лак. Колір пігменту підбирають залежно від фарби, якою будуть покри-вати шпаклівку. Для шпаклювання невеликих дерев'яних виробів можна застосовувати пластилін. Для цього ножем або спеціальним шпателем його наносять на виріб і розрівнюють нагрітим лезом ножа. Пластилін краще пристає до дерева, якщо виріб перед тим нагріти. Після шпаклювання пластиліном поверхню виробу можна фарбувати або лакувати. Шпаклівки під побільну фарбу Стіни на стелю перед побілкою часто шпаклюють гіпсом, розводячи його невеликими порціями, бо він швидко тужавіє. Це створює певні незручності. Зручніше працювати з шпаклівками такого складу, на 10 л основи: на клею клей (15% -ний розчин) оліфа скипидар мило господарське . . крейда ....... на грунтовці грунтовка (галунова або купоросна) клей (10% -ний розчин) крейда з казеїнової фарби фарба казеїнова . . . крейда оліфа вода з казеїнового клею казеїновий клей (10% -ний розчин) 10 л крейда 22 кг оліфа 300 г Для приготування шпаклівки розведену у воді фарбу підігрівають до 60-70С, проціджують через решето і вливають оліфу, а потім – замочену у воді крейду. Якщо шпаклівку готують на готовому клеї, то його не підігрівають, а при перемішуванні додають оліфу та замочену крейду. При зовнішніх роботах по бетону та дереву під полівінілацетатну фарбу застосовують полівінілацетатну шпаклівку ФПВАШ. У разі фарбування в зимовий час перхлорвініловими фарбами використовують полістирольні ФПСШ або «Перхлорвиниловую фасадную»

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

SeWerby, :IMHO: Це не "лікбез" для пасічників, а без перебільшення,- вища математика. Адже тут є детально розписано майже все. Думаю такою інформацією без конспекту зможе вільно володіти не кожен навіть студент будівельного вузу, що спеліалізується саме на фарбуванні. Але хотілося б (принаймі мені) чогось набагато простішого. От хоча б, SeWerby, , як очевидного спеціаліста у цій галузі, узнати Ваше відношення та й іших знатоків ціє сфери, до анелінових фарбників, зокрема, як покривного матеріалу до вуликів, або ж як варіант - для мічення маток. Всі "за" і "проти" :hi: .

Изменено пользователем lddo

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
анелінових фарбників, зокрема, як покривного матеріалу до вуликів, або ж як варіант - для мічення маток. Всі "за" і "проти" :hi: .
Анилин не покровный материал, а всего лишь краситель для тканей. Если попадет на улей, вреда не будет. Только зачем, если в продаже полно готовых красок и красителей для них?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Анилин не покровный материал, а всего лишь краситель для тканей. Если попадет на улей, вреда не будет. Только зачем, если в продаже полно готовых красок и красителей для них?

SeWerby, Я, очевидно, не зовсім точно виразився. Мав на увазі не сам анелін як такий, а анелінову фарбу.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Мав на увазі не сам анелін як такий, а анелінову фарбу.
Назвіть конкретну фарбу а не абстрактне сімейство. Я таких для дерева не зустрічав.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Купил в эпицентре олифу "натуральна лляна" для обработки корпусов под покраску. В настоящее время в гараже могу нагнать температуру +20-25, в ночное время температура падает до минус 2-3 градуса. Если проолифленная поверхность корпусов не успеет высохнуть буду ли проблемы при минусовой температуре? Или лучше все же ждать тепла?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Олифа - это невысыхающее масло. Порозаполнитель. Я в жарком помещении покрывал олифой, а через час все что не впиталось вытирал сухой тряпкой. Если останется на поверхности - краска в этих местах не будет держаться.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Олифа - это невысыхающее масло. Порозаполнитель.

В прошлом году я брал эту же олифу, летом обрабатывал корпуса, через сутки она высыхала и рукой не бралась, через двое суток красил краской ПФ-115 и все было отлично. Сейчас стоит вопрос в том что по инструкции она высыхает в течении 24 часов, при температуре +18-22градусов. Эту температуру сутки продержать не смогу, более того будет минусовая температура. Повлияет ли это на качество покраски краской ПФ-115?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Олифа - это невысыхающее масло. Порозаполнитель.

В прошлом году я брал эту же олифу, летом обрабатывал корпуса, через сутки она высыхала и рукой не бралась, через двое суток красил краской ПФ-115 и все было отлично. Сейчас стоит вопрос в том что по инструкции она высыхает в течении 24 часов, при температуре +18-22градусов. Эту температуру сутки продержать не смогу, более того будет минусовая температура. Повлияет ли это на качество покраски краской ПФ-115?
Ничего страшного, просто просушки дайте 3-4 суток

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Ничего страшного, просто просушки дайте 3-4 суток

Спасибо.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Назвіть конкретну фарбу а не абстрактне сімейство. Я таких для дерева не зустрічав.

SeWerby, Так і є. Визнаю, - непорозуміння із-за того, що переплутав акрил з аніліном. :ah: Акрилова фарба розчиняється водою. І на відміну від масляних фарб "дихає" , тобто пропускає повітря. Ось що знайшов в іннеті про неї. За оцінками експертів, на «барвистому» ринку користуються непоганим попитом дисперсійні акрилові фарби. Розчинником служить вода, проте, коли фарба висихає, вона стає стійкою до дії води: волога вже не може розчинити просохлі акрилові фарби. На думку фахівців, акрилові фарби непогано себе зарекомендували при фарбуванні дерева, так само вони придатні для інших зовнішніх і внутрішніх робіт. Плівка, яка утворюється на дерев’яній поверхні після висихання акрилової фарби, добре захищає дерев’яні конструкції від негоди. Саме такі споруди, які потребують фарбування, переважають на дачних ділянках середнього класу. Наприклад, лавки, дерев’яні огорожі, об’єкти садової архітектури. Акрилову фарбу можна наносити на поверхню за допомогою пензлика або методом розпилення. Для зовнішнього застосування акрилова фарба гарна ще й тим, що витримує низькі температури. Термін служби - більше чотирьох років.Тож для вуликів підходить ідеально. І все ж. Чи не можна її використовувати й для мічення маток. Може хто пробував? Запах у неї не дуже сильний, вивітрюється швидко, а от чи довго вдержиться мітка? Изменено пользователем lddo

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
анелінових фарбників, зокрема, як покривного матеріалу до вуликів, або ж як варіант - для мічення маток. Всі "за" і "проти" :hi: .
Анилин не покровный материал, а всего лишь краситель для тканей. Если попадет на улей, вреда не будет. Только зачем, если в продаже полно готовых красок и красителей для них?
Большое спасибо за работу! Информация очень ценная(я имею ввиду всю статью).Я сам родился в Новомосковске в частном секторе.Помню как готовил олифу для покраски крыши и окон мой дед. Он брал подсолнечное масло натуральное как сейчас говорят не рафинированое и варил его на огне Очень осторожно чтобы не загорелось.Индикатором готовности было куриное перышко.Если при погружении в масло обугливалось то олифа готова.Потом добавлял серебрянку.Другого наполнителя не признавал.До сих пор его краска стоит на крыше и дереве.Был осенью на Родине.Взял 2 бутылька подсолнечного масла берегу для новых ульев.По сравнению с олифой намного выгоднее.Подсолнечное масло дешевле и можно брать то которое горькое еще дешевле.Наполнитель добавлять не буду.Кстати такой способ варки масла я нашел в справочнике для домашнего мастера.Еще раз напоминаю о технике безопасности.Водой не тушить, накрыть кошмой или плотной тканью. Сам думаю варить в котле для плова на триноге. Обязательно слить осадок масла на дне.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Помню как готовил олифу для покраски крыши и окон мой дед.
Интересный, подробный рецепт. Летом можно будет попробовать. :az: Изменено пользователем SeWerby

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В прошлом году я брал эту же олифу, летом обрабатывал корпуса, через сутки она высыхала и рукой не бралась, через двое суток красил краской ПФ-115 и все было отлично.

Ничего через год-два краска все таки начнет отставать. У нас дома в сарае были покрашены таким образом двери и ворота. Год краска держится хорошо, а потом начинает "лущиться". Под пентафталевую эмаль(ПФ-115) лучше загрунтовывать ульи грунтовкой ГФ-021. А потом сверху в 2 слоя покрыть эмалью.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Под пентафталевую эмаль(ПФ-115) лучше загрунтовывать ульи грунтовкой ГФ-021.

По совету "Севербий" я так последнее время и делаю, просто грунтом обрабатываю с краскопульта а сейчас приходится топить буржуйку-открытый огонь мало ли. :dntknw:

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Помню как готовил олифу для покраски крыши и окон мой дед. Он брал подсолнечное масло натуральное как сейчас говорят не рафинированое и варил его на огне Очень осторожно чтобы не загорелось.Индикатором готовности было куриное перышко.Если при погружении в масло обугливалось то олифа готова.Потом добавлял серебрянку.Другого наполнителя не признавал.До сих пор его краска стоит на крыше и дереве.

Цікаво ,паша, а Ви самі цим рецептом не користувалися саме для вуликів? Адже серебрянку бджоли добре розпізнають, так як і - жовту, блакитну та білу фарби. А вже червону вони сприймають як чорну. І ще,- скільки приблизно вариться олія?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

на тему олифы -- перед использованием наливаю в металлическую банку и грею до начала кипения. после двух обработок горячей олифой краску уже не применяю, вода в дерево не впитывается

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или войдите для комментирования

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать аккаунт

Зарегистрируйтесь для получения аккаунта. Это просто!


Зарегистрировать аккаунт

Войти

Уже зарегистрированы? Войдите здесь.


Войти сейчас