ІНСТИТУТ БДЖІЛЬНИЦТВА ІМЕНІ П.І.ПРОКОПОВИЧА

[ppz]

Был тут один такой, занимался подобными вещами. Но его посты стали исчезать и он, говорят, решил тоже дулю в кармане скрутить.

Да лан, чё там. Кто на Бомбуса обидится?

[Sanich]

Был тут один такой, занимался подобными вещами. Но его посты стали исчезать и он, говорят, решил тоже дулю в кармане скрутить.

←

Ну, тут каждый сам себе хозяин. Может у кого-то и найдется сканер вместо дули в кармане.

[Bombus]

Ну, тут каждый сам себе хозяин.

?

Ха! Как раз и вышло, что не каждый!

Может у кого-то и найдется сканер вместо дули в кармане.

?

С интересом подожду появление подобного альтруиста.

[pcholkin]

Тішу себе надією,що Апімондія,можливо,підштовхне-примусить інститут збадьоритися і розпочати реальну роботу.

?

[hena]

Когда пчеломир заговорил о "Мертвых пчелах...",я захотел через инет найти электронный номер упомянутой выше газеты.Ничего с тамошним архивом не вышло!Пусть попробуют более продвинутые коллеги а через них и мы просветимся пусть и с опозданием

[Bombus]

Цитата(hena @ 24.7.2012, 7:21) Тішу себе надією,що Апімондія,можливо,підштовхне-примусить інститут збадьоритися і розпочати реальну роботу. * opr06KA4.gif opr06KA4.gif opr06KA4.gif

?

Да, временами Геннадий отжигает по полной. Я утром прочёл ещё и весь день ходил в приподнятом настроении.

[hena]

Да, временами Геннадий отжигает по полной. Я утром прочёл ещё и весь день ходил в приподнятом настроении.

...и в розовых,как я,очках Но --хотеть ведь не вредно?!

[Bombus]

Как много девушек хороших Как много ласковых парнеееей...

Может у кого-то и найдется сканер вместо дули в кармане.

?

Ну и где они, Sanich? Предлагаю сделку. Вы сдаёте мне маньяка, который преследует меня на форуме, я - скидываю статью.

[nadij]

Статья, практичсески по всем пунктам совпадает с вопросами, которые обсуждались на Форуме. Разве, что добавлены данных про жилье пана Директора. Про що бджоли не гудуть В’ячеслав ПРИЛЮК. Мабуть, усі, хто дивиться телевізор, знають, що Україна не є членом «G-8» — «великої вісімки» країн з розвиненими економіками. Проте широкому загалу навряд чи відомо, що наша держава посідає перше місце в Європі і входить до п’ятірки найбільших виробників меду в світі. За даними Держкомстату, 2010 року було вироблено майже 71 тис. тонн цього продукту, з них кілька тисяч тонн експортовано до Росії та інших країн. Цей «медовий» вал у всьому його розмаїтті створюють понад 2,9 млн. бджолосімей — стільки на 1 січня 2011 року нарахувала наша офіційна статистика. З них 97% належить ентузіастам-пасічникам, для яких бджолярство є, як правило, справою для душі, а не способом заробітку. Нині через перекупників, що платять усього по 8-15 грн. за кіло меду, частка вартості праці бджолярів у роздрібних цінах зменшилася до 25%. Якщо у США та країнах Європи компенсація за запилення сільгоспкультур у доходах бджолярів становить 60%, то в Україні їм за це ніхто не сплачує й копійки. Натомість «віддячують» обприскуванням полів із літаків смертельною для бджіл отрутою та випалюванням стерні, а заодно й медоносних трав і дерев у лісосмугах. Враження таке, що в нашій країні забули істину: коли вимруть бджоли, вимре й людство! Ця галузь має проблем не менше, ніж бджіл у вулику. Їх розв’язання потребує активних, об’єднаних дій пасічницької громади. Та їй цього якраз і бракує. Тривалий час її інтереси представляла «Спілка пасічників України». Треба визнати, була вона аморфною, беззубою, пасивною. Бджолярський загал нарікав на консерватизм її керівництва. Тож не дивно, що 2005 року з ініціативи тодішнього президента країни Віктора Ющенка було засновано ВГО «Братство бджолярів України». Нова організація, незважаючи на високий патронат, теж не дістала зірок із неба. Єдине її досягнення полягає в тому, що з допомогою свого впливового покровителя з Банкової зуміла посісти домінуюче становище в оргкомітеті з підготовки 43-го Міжнародного конгресу Апімондії, який відбудеться у 2013 році в Україні. Тим часом, Спілка пасічників під мудрим керівництвом її беззмінних вождів продовжувала деградувати і перетворюватися на їхню сімейну фірму. У цьому я ще раз переконався, побувавши на недавньому VI з’їзді цієї організації. Дуже здивувала процедура реєстрації делегатів зібрання. Новоприбулим видавали не тимчасові посвідчення, як це прийнято на з’їздах громадських організацій, а одразу мандати. Хоча делегати мали отримати ці документи лише після підтвердження їхніх повноважень мандатною комісією. А тут ще й комісію не обрали, а вже мандати роздавали, так нібито хтось наперед усе вирішив. Як виявилося, це перше враження не було помилковим. Поки тривала реєстрація, я вивчав статут Спілки, датований 1994 роком, і знову вельми здивувався. Адже цей документ був затверджений і зареєстрований у Міністерстві юстиції не 1994-го, а 1992 року. Далі — більше. Перший пункт статуту стверджував, що Спілка пасічників України є «громадським об’єднанням, яке об’єднує громадян та колективи підприємств, установ і організацій». Отже, по суті, вона не є громадською організацією, як вказано на титульній сторінці, бо за законом членами громадської організації можуть бути тільки фізичні особи, а не колективи. До того ж основною метою діяльності Спілки задекларовано «об’єднання бджолярів для сприяння розвитку бджільництва». Тобто знову йдеться про фізичних осіб. Щоб розібратись у виявлених протиріччях, звернувся до делегатів. Мені пояснили, що під вивіскою «колектив» багаторічний президент Спілки пасічників України Л. Боднарчук, він же директор Інституту бджільництва НААНУ та президент Асоціації апітерапевтів України, зробив членами Спілки пасічників підприємства підконтрольної йому Національної асоціації пасічників України «Укрбджолопром», де він теж президентствує. Підприємства цієї колись державної структури давно приватизовані і здебільшого залишились у руках своїх керівників. До речі, попередній з’їзд Спілки пасічників ще у 2006 році постановив перереєструвати цей статут у Мін’юсті, але президент Боднарчук це рішення не виконав. Вочевидь збірник основних засад Спілки пасічників у такому «дивному» вигляді його цілком задовольняє, бо, як відомо, в каламутній воді... Зосередивши чотири керівні посади й печатки в одних руках і під одним дахом Інституту бджільництва, пан Боднарчук став «чотириликим Янусом», пояснив мені делегат з Одеси С. Мілов. Це дає йому змогу «розкладати» найрізноманітніші ділові пасьянси. Наприклад, приймати участь у роботі Міжнародної федерації бджільницьких асоціацій «Апімондія» від імені Спілки пасічників та стати віце-президентом оргкомітету 43-го конгресу цієї федерації. Правда, при цьому Л. Боднарчук «забув» про те, що з’їзди Спілки, за статутом, мають скликатися кожні два роки (а останній відбувся ще у 2006-му). Відтоді й Рада спілки, яка має керувати роботою між з’їздами, теж не збиралась. Словом, пасічникам від такого президентства — як від трутня меду, підбив підсумок делегат. Вислухавши ці думки, я з цікавістю налаштувався слухати звітну доповідь. Утім, мене знову спіткало розчарування, бо Л. Боднарчук розпочав свій виступ із нарікання на якихось активістів-«підбурювачів», через що він невідомо чому «змушений прозвітуватися про свою діяльність протягом 15 років». Одне слово, на городі бузина, а в Києві — доповідь. Далі шановний оратор майже сорок хвилин розповідав про здобутки свого інституту, про музей бджільництва та його відвідини віп-персонами, про відзначення передовиків, стан галузі, для якої й досі Мінагропрод не виділив у своєму апараті чиновника-куратора, про проблеми з фінансуванням, підготовкою кадрів та інше. А от звіту про виконання рішення попереднього з’їзду делегати так і не почули, як і пояснення причин порушення статутних норм, унаслідок чого Спілка не має ні легітимного президента, ні ради, бо строк повноважень і першого, і другої сплив 2008 року. Зате Л. Боднарчук теоретично обґрунтував той факт, що його будинок розташований на території Інституту бджільництва. Він повідав зібранню, що після багаторічного безквартирного поневіряння в Києві керівництво НААНУ віддало йому «карантинний корівник», де пан директор і мешкає. Відразу зазначу, що колишній притулок для корів нині має вигляд найошатнішої будівлі інституту, щоправда, відгороджений від закладу разом зі шматом землі парканом. Не подумайте, що автора цих рядків «душить жаба». Питання в іншому: чи етично роздавати землю і державні споруди директорам аграрних закладів? Під час перерви я поцікавивсь у члена мандатної комісії В. Ференчука, коли ж прозвучить звіт про повноваження делегатів. Відповідь була теж неочікувана: «Не знаю, чи звітуватимемо взагалі». Виявляється, комісія так і не отримала рішень обласних осередків Спілки про затвердження персонального складу делегацій. Тим часом колесо з’їзду докочувалося фінішу, і звіту мандатної комісії, як спрогнозував її член, так і не відбулось. Натомість «делегати» з непідтвердженими відповідним чином повноваженнями проголосували за визнання роботи президента Л. Боднарчука задовільною і, не порушуючи вимоги статуту, відкритим голосуванням затвердили персональний склад ради спілки. Потім таємним голосуванням на посаду президента організації знову був обраний Л. Боднарчук, на чому робота форуму пасічників завершилася. Тут навмисно вживається слово «форум», бо підстав вважати це зібрання з’їздом я не побачив. Адже рішення про його скликання і норми представництва мали бути прийняті радою спілки, а вона за останні п’ять років не збиралася жодного разу. Хто і на яких підставах «делегатствував» у залі, залишилося таємницею, бо організатори не надали мандатній комісії ні слова для звіту, ні відповідних документів. То що це було — шоу, афера чи пародія на з’їзд бджолярів? У кулуарах я поцікавився в декого з учасників, чому вони голосували за нинішнє керівництво Спілки, хоч і незадоволені його діяльністю. «А вони все одно своє викрутять!» — почув у відповідь. «Навіщо ж вам тоді ця Спілка?» — не відставав я. «Ну, може, колись щось зміниться», — пролунало таке знайоме, на кшталт «моя хата... під лопухом». Коли цей матеріал був підготовлений до друку, стало відомо, що два районних осередки Спілки пасічників на Одещині визнали VI з’їзд Спілки нелегітимним, а народний депутат В. Бондаренко звернувся до Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції щодо оцінки правочинності цього зібрання. У Бомбуса прошу прощения....

[Sanich]

Nadij, спасибо!

[Bombus]

Відкиньте упередженість і почуєте, як лагідно гудуть бджоли, або чому журналіст не відчув настрою з’їзду пасічників. Недаремно конгрес «Апімондії» призначено провести в Україні

Шановна редакціє! Я прочитав статтю в «Сільських вістях» «Про що бджоли не гудуть», яку було опубліковано в газеті «Сільські вісті», і від здивування ледве на стільці втримався. Кореспондент облив багнюкою людину, яка стільки зробила для бджільництва. Пасічники знають, що для Леоніда Івановича Боднарчука нічого святішого, як свята комаха, немає. Він не шкодує ні свого часу, ні свого здоров ’я для розвитку українського бджільництва. Взяти хоча б будівельні та ремонтні роботи, які проводилися за ініціативи Л. І. Боднарчука. Він перетворив розвалини корівників, свинарників, інших приміщень для худоби колишнього санпропускника, перетворивши в нормальні приміщення для науки, а усю територія Інституту стала квітуючим садом. А музей бджільництва? Це ж диво! І все це організував Леонід Іванович. Сюди приїжджають делегації з зарубіжних країн, аплодують бджільництву України. Отож недаремно Міжнародний конгрес Апімондії призначено провести в Україні. І раптом кореспондент улюбленої моєї газети обзиває українського патріота брутальними словами. Що ж це робиться? З листа М. Фесика (м. Прилуки Чернігів¬ської області) до редакції. З’ЇЗД НЕ ЗВАЖАВ НА ДРІБНИЦІ Шановний пане Фесик! Я абсолютно згодний з вами та й іншими багатьма пасічниками й не тільки пасічниками, а й журналістами, які були присутні на VI-му з'їзді пасічників України. Всі мої співбесідники відгукуються на статтю так: «Не дай Боже такого журналіста, який не міг почути і відчути атмосферу дебатів і подати у своєму репортажі справжній, а не придуманий ним зміст розмови на зібранні». До речі, сам Л. Боднарчук відповів на статтю в газеті українською приказкою: «У тій статті правди, як у кози хвоста. Але правду хоч і в калюжу топчи, а вона все ж чистою буде». Приказка, звичайно, доречна, але відповідь на статтю дамо, аби всі читачі чіткіше визначили, де правда, а де неправда, то варто, на мій погляд, зосередити увагу на деяких трактуваннях статті В. Прилюка. З його статті випливає, що в Україні в галузі бджільництва стільки проблем, за висловам Прилюка, «як у вулику бджіл». От тільки про проблеми автор статті чомусь не згадує, а саме їх доповідач і делегати з’їзду по-діловому обговорювали. Не почув чомусь В. Прилюк і того позитивного досвіду, яким ділилися пасічники. В короткій інформаційній доповіді, наприклад, про досвід діяльності тільки однієї Дніпропетровської спілки пасічників, яка прозвучала на з’їзді, було що слухати. Зокрема розповідалося про забезпечення пасічників племінним матеріалом, про виграний суд за отруєння бджіл, про організацію допомоги дитячим установам меду тощо. Можна було б перераховувати підняті у виступах учасників з’їзду позитивні приклади діяльності, як окремих осередків спілки, так і спілки в цілому. Таких виступів було більшість. В травневому номері нашого журналу «Пасіка» подано детальний репортаж про минулий з’їзд. Пасічники, безперечно, ознайомилися, яким бджільнича громада бачить стан і перспективи галузі, яким мають бути дії керівництва Спілки пасічників, прочитавши їхні виступи на з’їзді. Зате чи не проблемою бджільництва побачив Прилюк те, що статут Спілки пасічників, мовляв, хибує, що очільник Спілки виконує й інші обов’язки в керівництві бджолиною галуззю, і це йому треба для «каламутної води». А ще велика біда для спілки, стверджує журналіст, що Боднарчук має хату скраю території інституту. Прилюку також прикро, що з’їзд пасічників обрав знову керівником Спілки Л. Боднарчука. Мабуть це і є причиною того, «чому бджоли не гудуть». Саме таку назву придумав В. Прилюк своїй статті. А тепер давайте проаналізуємо, як підтверджуються аргументи статті, яку надрукувала газета «Сільські вісті». Автор цієї статті першочергово має претензію до статуту Спілки пасічників України. В ньому записано, що Спілка є організацією, «яка об’єднує громадян та колективи підприємств, установ і організацій», а вона не може називатися громадською організацією, бо її членами можуть бути тільки фізичні особи, а не колективи». Шановний пане Прилюк, а колектив з кого складається? Хіба не з фізичних осіб? Це - по-перше. А, по-друге, ви ж журналіст, і повинні знати, які зміни вносяться до Законів України. Ви повинні були б помітити, що Верховна Рада України затвердила вже новий Закон «Про громадські організації». В ньому зазначено, що засновниками можуть бути не тільки фізичні особи, але й юридичні особи. Причому цей пункт Закону позитивно сприйняла Громадянська асамблея України. До речі, на з’їзді пасічників неодноразово порушувалися питання про можливість використання положень саме Закону «Про громадські організації» для співпраці з владними структурами України на користь бджільництва. Далі В. Прилюк у своїй статті звинувачує Л.І. Боднарчука, що він став «чотириликим Янусом» і що це дає йому щось ловити «в каламутній воді». Щоправда, жодного факту не наводить, що ж він впіймав і де ж та каламутна вода. Давайте розберемося, як сталося, що Л. Боднарчук обіймає кілька керівних бджільничих посад і що це йому особисто дає. Проблема керівництва в сільському господарстві виникла у той складний період, коли відбувалася зміна адміністративної до ринкової системи господарювання. Саме тоді через непродуманість керівництва економікою держави зникли колгоспні тваринницькі ферми і катастрофічними темпами розвалювалися свино- і птахокомплекси. Міністерству сільського господарства було не до бджіл. Так сталося, що найвпливовішою структурою в бджільництві на республіканському рівні залишився фактично Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича, який перетворився у справжній центр координації бджільничих організацій. Щоб хоч якось зберегти кадри і впливати на бджільничу галузь, була створена Асоціація пасічників, причому фактично без бюджету. Очолити її попросили Л.І. Боднарчука. Завдяки цьому координація обласних бджолооб’єднань була зосереджена в Інституті бджільництва. Оскільки республіканська Спілка пасічників також не мала ні свого приміщення, ні коштів для хоч якогось ведення справ, керівники обласних Спілок пасічників попросилися «в прийми» до Інституту бджільництва і на своєму з’їзді вони ж запропонували Л.І. Боднарчуку очолити республіканську Спілку пасічників і знову ж таки , наголошую, без ніякої зарплати. Думаю, що останній з’їзд пасічників добре знає, як діє «центральний штаб» Спілки пасічників, і недаремно його делегати проголосували за те, щоб Л.І. Боднарчук і на наступний період очолював Спілку пасічників України. І не помітити цього кореспонденту було не можна. Він же вибрав з усіх виступів тільки негативну інформацію. Напевно кореспонденту хотілося подати інформацію про з’їзд і стан в бджільничій галузі України з відтінком негативу. Ще кореспондент критикує президію з’їзду, що мандатна комісія не замінила тимчасових мандатів на постійні. Можливо слід було це здійснити, але в Спілки немає заворга, як це бувало в компартійних осередках. Президія признається, грішна. Але каже, що склад з’їзду б не змінився, бо з місць прибули тільки обрані на обласних конференціях делегати. Щоправда, президія з’їзду з метою повної прозорості допустила на з’їзд в якості гостей не тільки делегатів. Та голосування відбувалося й обраховувалося за мандатами, ось чому легітимність делегатів повністю підтримувалася. Ще один «гріх» помітив пан Прилюк. Він пише, ніби голова Спілки Л. Боднарчук присвоїв собі окреме інститутське приміщення і шмат землі. Якби кореспондент вник глибше в суть справи, а не скористався плітками, то взагалі б цього питання не піднімав. А суть справи полягає в тому, що у свій час сім’я Боднарчука потребувала поліпшення житла. І вона стояла на черзі на квартиру. Президент Академії аграрних наук О.О. Созінов під час призначення Боднарчука Л.І. на посаду директора Інституту бджільництва 28 травня 1992 року підписав контракт, в якому зазначено: «Виділити повноцінну квартиру та надати можливість будівництва житлового будинку з частковою компенсацією або переобладнати одне із приміщень на території інституту під особисте житло». Але, на жаль, не було змоги надати таку квартиру вченому і йому було запропоновано розвалений колишній кормоцех переобладнати під житло. Так і поступили. Слід відмітити, що після упорядкування це житло не перетворилося в якийсь котедж в кілька поверхів вгору і вниз, а стало звичайною українською хатою. До речі щодо правової основи, то з таким же успіхом пан Прилюк міг би пред’явити таку пре-їтензію до тих жителів Києва, яким було дозволено збудувати особисте житло на території міста. Тепер подивимось на цю ситуацію з іншого боку. Як ви вважаєте, пане Прилюк, заважало Петру Івановичу Прокоповичу, що він жив і трудився в межах своєї пасіки? Допомагало чи заважало Леву Платоновичу Симиренку, що він мав житло фактично у створеному ним Мліївському саду? Заважало чи допомагало Миронівським науковцям вивести славнозвісну пшеницю Миронівська 808 те, що академік В.М. Ремесло жив в окремому будинку на території наукового інституту. Можна наводити приклади з попередніх і теперішніх часів, коли науковці жили і працювали в одному й тому ж місці. Чи заважає Інституту бджільництва те, що Л. Боднарчук живе скраю фактично створеного і упорядкованого ним наукового закладу. Не упереджена людина відзначає, що кожний куточок території Національного наукового центру «Інституту бджільництва ім. П.І. Прокоповича від його створення і до сьогоднішнього дня продумано Л. Боднарчуком, засаджено медоносами і квітуючими рослинами, щодня підметена і прибрана кожна доріжка, бо знаходиться з ранку до пізнього вечора під пильним оком дбайливого господаря, який тут живе. В ПЕРЕДДЕНЬ З’ЇЗДУ А тепер згадаємо про переддень \/І-го з’їзду Спілки пасічників, про ситуацію в бджільничій громаді України напередодні відкриття з’їзду. Здається, якби В. Прилюк добре розібрався в ній, то інакше і написав би свій репортаж. А істинна причина певних непорозумінь в основному виникає в зв’язку з підготовкою до проведення у 2013 році 43-го конгресу «Апімондії» в Україні і створенням його Оргкомітету. Справа в тому, що наші пасічники не знають, яким чином обрано чи призначено Т.Ю. Васильківську Президентом оргкомітету 43-го Конгресу. Чому саме на цю посаду призначено голову громадської організації «Братство бджолярів України», а не Спілки пасічників України, членський склад якої в декілька разів більший та й історично вона створена понад 100 років тому. Крім того, до оргкомітету введено не знаних в бджільництві людей. Чому до оргкомітету не включено авторитетних науковців та вдомих практиків і керівників підприємств, що об¬слуговують галузь. Родинні і приятельські зв’язки Президента і членів оргкомітету викликають в пасічників певну недовіру й підозри в прозорості діяльності оргкомітету, особливо у використанні коштів. Не дивно, що відомі діячі бджільництва виступають з різкою критикою ситуації навколо наступного конгресу. Частина бджолярів звернулася до голови Спілки пасічників змінити ситуацію, обрати новий оргкомітет. Л.І. Боднарчук «щоб не подумали, що я борюсь за булаву», відмовився від «війни». Він відповідав «протестантам» примірно так: «Апімондія вже підтвердила легітимність Президента 43-го конгресу, і я не хочу ганьбитися перед Європою, що ми самі не можемо домовитися. Давайте краще все зробимо, щоб підготуватися і провести конгрес, як слід. А про прозорість керівництва Конгресом подбаймо разом». Не всі з «протестантів» згодилися з цією думкою. Більш того, вони розпочали організовувати свій (окремий) з’їзд пасічників з метою обрання нового очільника нової «об’єднаної» спілки пасічників. Для чого це «протестантам» потрібно? В них виникло чітке й конкретне завдання - одержати в їхнє розпорядження від всесвітнього бджолярського об’єднання «Апімондія» кошти. Ідея створення своєї нової «об’єднаної» спілки пасічників, з новим її керівництвом провалилася. Зате на УІ-й з’їзд Спілки пасічників, «протестанти» намітили завдання - взяти кермо керівництва в свої руки Спілкою на цьому з’їзді. Вони, зокрема Мілов, який очолює тільки дві районні Спілки, до початку роботи з’їзду підготував і розповсюдив своєрідну листівку з максимальним набором всіляких негативів. Саме цю листівку і поклав В. Прилюк в основу своєї статті, бо в ній примірно ті ж «аргументи», що й у листівці Мілова. Та не так сталося, як їм гадалося. ЧОМУ «ЗА», А НЕ «ПРОТИ» Не зважаючи на критичні виступи частини делегатів, певні зауваження і доброзичливі побажання інших пасічників щодо недоліків в організації зібрань членів Спілки протягом останнього періоду діяльності бджлярської громади, абсолютна більшість делегатів проголосувала за обрання Л.І. Боднарчука керівником Спілки пасічників на наступний період. І це з точки зору В. Прилюка чи не найголовніша «біда» УІ-го з’їзду пасічників. Прилюк в статті пише, що він навіть запитав якогось делегата, чому той не проголосував «проти». Той «анонімний» делегат нібито відповів, що «все одно вони, що захочуть те й зроблять». Шановний журналісте, ви ж бачили, як і всі в залі, що голосування було таємним. Хіба вашого «аноніма» хтось міг коментувати, який він бюлетень вкине в скриньку. Підрахунки голосів відбувалися абсолютно прозоро. Не помітити цього кореспонденту було не можливо, хіба що не хотілося помічати. Якби кореспондент хотів дізнатися істини, то він намагався б дізнатися, чому ж з’їзд обрав знову своїм очільником Л. Боднарчука і чому двох інших претендентів - В. Домбровського і М. Клюйка - не обрав. Спробуємо це зробити за Прилюка. Абсолютна більшість делегатів добре пам’ятає, що Л. Боднарчук довів свою відданість бджолі і пасічникам. Саме він неодноразово звертався до влади із вимогами оплачувати «роботу» бджоли за запилення ентомофільних культур, фінансувати племінну діяльність в бджільництві, боротьбу з хворобами, дотацію пасічникам тощо. На жаль, не всі пропозиції, підготовлені і надіслані Л.І. Боднарчуком до уряду, прийняті до втілення в життя. Та це вже не вина Боднарчука. Але були й такі, що профінансовані. Зокрема в докризовий період пасічники одержували допомогу за кожну бджолину сім’ю. Чимало господарств, що ведуть племінну діяльність, також фінансуються державою. Всі пам’ятають ту катастрофічну зиму 2003 року, коли від жорстоких морозів у багатьох регіонах України загинуло до 30-40 відсотків бджолосімей. Саме з ініціативи голови Спілки пасічників Міністерство сільського господарства провело навчальну всереспубліканську нараду з цього питання, в результаті чого була надана допомога для виправлення надзвичайного стану в галузі. Мабуть усі знають, як багато витратив свого часу й зусиль Леонід Іванович для прийняття закону «Про день пасічника», який відзначається пасічниками в Україні 19 серпня - саме на свято Спаса. Напевно, окрема розмова варта діяльності Боднарчука у створенні Інституту бджільництва імені П.І. Прокоповича, Національного музею бджільництва, яким не тільки пасічники, а й усі люди і України, і світу, які відвідують його, захоплюються і називають найкращим у світі. Л. Боднарчук зумів успішно влитися Спілці пасічників України в Міжнародні бджільничі громадські організації «Апімондію» і «Апіславію». За його керівництва в Україні двічі відмінно проведено Конгреси «Апіславії» (1998 та 2008 роки). За останні роки бджолярі й апітерапевти України напрацювали значний досвід лікування людей бджолою. Цей досвід кілька разів обговорювався на апітерапевтичних конференціях за організації і участі Спілки пасічників. Мабуть вся бджільнича громада знає, що за ініціативи Л.І. Боднарчука розпочато й щороку двічі на рік відбуваються виставки-ярмарки бджолярів у Києві, які фактично кожного разу перетворюються у своєрідні зібрання бджолярів з обміну досвідом в їх діяльності. Цей приклад підхопили в більшості областей і навіть районів України. Ось коротко про те, чому з’їзд проголосував за Боднарчука. А тепер проаналізуємо, чому не проголосував з’їзд за інших двох претендентів на керівника Спілки пасічників. Чого не проголосували люди за В. Домбровського, адже він відмінно знає пасіку, успішно веде господарство, застосовує прогресивні методи пасічництва. Чого ж не вистачає йому? А ось чого. Якби Домбровський, працюючи в Київській області, створив обласну спілку, в якій активно пропагував би, наприклад, передовий досвід Білоцерківської спілки пасічників чи інших бджолярів, якби той досвід, що надбав сам Домбровський, перебуваючи в інших країнах, розповсюдив в області, разом з іншими колегами подав пропозиції до уряду для прийняття рішення про пільги в податках для фермерських бджолярських господарств та інші «якби», то з’їзд міг би підтримати ініціативного бджоляра-організатора. Але цих «якби» не було. От такий і результат голосування. Журналіст, який має аналітичний розум, не запитав би: «Чому ви не проголосували «проти» Боднарчука?», а по-ставив би інше запитання: «Чому ви поставили своє «за»?». Власне, якби журналіст уважно слухав виступи, то зрозумів би настрій з’їзду. А так він сприйняв тільки одну сторону, сторону «протестантів», скористався тільки їхніми «аргументами» і вніс їх до статті. Йому особисто чомусь хотілося, щоб ота більшість з’їзду думала так, як думає він. Ось чому шкода, що представник такої солідної газети, як «Сільські вісті», подав інформацію непродуману, не аналітичну, поверхову, необ’єктивну. М.І. ХАЛИМОНЕНКО, головний редактор журналу «Пасіка», заслужений журналіст України Спасибо, Sanich!

[hena]

Власне,а чого було чекати на критичний виступ газети?Замість пояснення про порушення Статуту,про ігнорування мандотної комісії-- звинувачення у наклепі та перекручуванні.Критикувався Боднарчук,а відписався Халимоненко.От що значить буди ПОСЛУЖЛИВИМ журналістом України.Не знаю кому як,а мені така Спілка нагадує МММ.Невже Мілов і його однодумці не зможуть викорчувати спорохнявілий пень та висікти його паразитичний підріст? За логікою Халимоненка наш форум можна вважати об"єднанням громадян.То,може,оберемо делегатів на з"їзд і нехай ті відкриють очі боднарчукам та халимоненкам на дійсну картину у бджільництві?!

[Паланочка]

засаджено медоносами і квітуючими рослинами, щодня підметена і прибрана кожна доріжка, бо знаходиться з ранку до пізнього вечора під пильним оком дбайливого господаря, який тут живе.

?

Чесно повесилило , уявив Боднарчука як він садить квіти і мете доріжки .

М.І. ХАЛИМОНЕНКО, головний редактор журналу «Пасіка», заслужений журналіст України

?

стаття не сподобалась . (мягко скажу).

За логікою Халимоненка наш форум можна вважати об"єднанням громадян.То,може,оберемо делегатів на з"їзд і нехай ті відкриють очі боднарчукам та халимоненкам на дійсну картину у бджільництві?!

?

А що знову воду каламутять? знову зїзд?

[metrolog]

Чесно повесилило , уявив Боднарчука як він садить квіти і мете доріжки .

Батюшка, грешно над убогими смеяться. Ну, а если человек другого больше, кроме ни чего делать не умеет.

[Tarzan]

Знову погані хлопці все псують

Ожесточённое сопротивление пыталась оказать осуществлению ленинского курса, намеченного XX съездом партии, фракционная антипартийная группа, в которую входили Молотов, Каганович, Маленков, Ворошилов, Булганин, Первухин, Сабуров и примкнувший к ним Шепилов. XXII съезд КПСС

Ще один поганий хлопець ось таке писав:

В Україні у лютому 2000 року був прийнятий Закон «Про бджільництво». У ньому законодавчо закріплено, що трутень — самець бджолиної матки, а робоча бджола — самка з нерозвиненими статевими органами. Більшість положень цього закону має настільки загальний і декларативний характер, а також посилання до інших нормативних актів, що незрозуміла сама мета появи на світ цього документа.

А закон про запилення? Цитата з статті п. Халимоненка

Абсолютна більшість делегатів добре пам’ятає, що Л. Боднарчук довів свою відданість бджолі і пасічникам. Саме він неодноразово звертався до влади із вимогами оплачувати «роботу» бджоли за запилення ентомофільних культур

Цікаво як звертався? Просто ходив і звертався? Може треба було проект закону спочатку розробити?

[nibond]

А що знову воду каламутять? знову зїзд?

?

Майже пів року минуло від з'їзду, а що зроблено? Якщо спілка і надалі залишатиметься бездіяльною, то краще пасічникам створити нову Незалежу організацію.

[hena]

А що знову воду каламутять? знову зїзд?

А хіба з"їзд того разу завершився?Як на мене, був тільки перший тур.Останню крапку,здається,збиралися ствити саме восени Хотів написати "останній цвях в домовину Спілки" але дипломатично згладив .

[kochut]

А що знову воду каламутять

?

А вода там постійно каламутна...

[Паланочка]

Батюшка, грешно над убогими смеяться.

?

Краще сміятись аніж плакати А про зїзд вийшло як завжди , поки була підготовка до зїзду тут і Соломка був і Домбровський , а тепер нажаль цих шанованих пасічників тут не зустрічаємо . хотіли як краще вийшло як завжди . Цікаво що змінилось з того часу зїзду?.

[metrolog]

Краще сміятись аніж плакати

В народе говорят; «Смеется хорошо тот, кто смеется последним». Вопрос. Так, кто последним, а кто .

[Bombus]

Ну, господа, в наших руках подправить самомнение т. Халимоненко. У нас есть две статьи и в силах модераторов устроить в теме опрос, кто за какую статью голосует. А может заслуженный журналист Украины ( редакция чьего журнала находится невдалеке от той конюшни, где ютиться пан Боднарчук) окажется прав, сорвав джек-пот и всё у нас оказывается не так уж и плохо? Я даже знаю модератора, который бы мог этим вопросом заняться, за неимением других важных дел.

[surovyj]

У нас есть две статьи и в силах модераторов устроить в теме опрос, кто за какую статью голосует.

?

Я за. Вот уже наверно больше 10-ти лет проходит выставка-ярмарка(?) в институте пчеловодства и я бываю там почти каждый год. Продается мед и прочие продукты пчеловодства, реманент, тара, литература но все это приезжие фирмы и физ. лица а что предлагает сам организатор выставки? Ничего... Просто предоставляется територия как торговая площадка.

[Паланочка]

Я за.

?

І я не проти. Що до журналу Пасіка, перестав виписувати по причині "немає що читати" але останьою краплею стало те що коли я на виставці біля інституту замовив десяток журналів за минулі роки яких у них небуло з собою ,а були в редакції щоб вислали поштою ,заплатив гроші .....жду до цього дня.

[Sergiy]

Ну, господа, в наших руках подправить самомнение т. Халимоненко. У нас есть две статьи ...

Есть ещё и третья статья - Ульянича в ППЗ. В последнем полученном мною номере опубликована первая часть, через пару недель будет и вторая часть. Эта статья мне понравилась больше, чем две упомянутые. Попрошу ppz через личку после опубликования второй части в газете выложить её на форум. В отличие от упомянутых статей, в которых, в основном, критика "папередников" и "так называемой оппозиции" в статье Ульянича есть интересные предложения.

[ppz]

Есть ещё и третья статья - Ульянича в ППЗ.

Вот она в первозданном виде. БДЖІЛЬНИЦТВО – ОБЛИЧЧЯ КРАЇНИ «Найбільш серйозним ворогом бджіл є безтурботний або не володіючий своєю справою бджоляр. Така людина небезпечна і для інших бджолярів» (А.І. Рут) Колективний спосіб життя, злагоджені й ефективні дії в спільній роботі, абсолютна взаємодопомога бджіл одна одній – це дивує людей ось уже 6 мільйонів років. І всьому цьому вчитися бджолам ніколи адже в них коротке життя (35 – 40 днів). Утім, вони й так все знають і все уміють. Сучасним бджолярам дісталася багата спадщина, створена людьми попередніх поколінь, справжніми ентузіастами, безмежно відданими пасічницькій професії. Зберегти й примножити отриману спадщину – таке завдання готова вирішувати більшість бджолярів країни. У певній мірі наше бджільництво взяте під охорону держави, хоча існують досить багато об’єктивних і суб’єктивних причин, які негативно впливають на розвиток вітчизняного бджільництва. Як людина, що присвятила все своє життя роботі з бджолами, хотів би торкнутися окремих проблем національного бджільництва й виразити своє бачення їхнього рішення. Можна почати з нагадування про те, що Україна має у своєму розпорядженні величезні медоносні ресурси не тільки на посівних сільськогосподарських угіддях, але й на природних передгірних та лугових територіях. За чисельностю пасічницьких сімей та їхньою продуктивністю наша країна повинна займати провідне місце у світі. Такому успіху сприяють багата медоносна флора, висока майстерність українських бджолярів й унікальна популяція своїх порід бджіл. За 20 років незалежності країни відроджуються пасіки по 200 – 500 бджолиних сімей кожна, що є початком промислового бджільництва. На жаль, успіхи й високі рубежі, досягнуті у 70 – 80-ті роки минулого сторіччя, за роки незалежності країни стали гаснути, втрачається їхня колишня слава, особливо в суспільному бджільництві. Приміром, зникли суспільні пасіки як підсобні цехи на заводах і фабриках, як основний структурний підрозділ колгоспів і радгоспів, садівничих, овочівничих і баштанних агропідприємств. Зникли й самі названі колективні організації, що містили пасіки. Занепав облік оснащеності пасічницької галузі, не допоміг і прийнятий Верховною Радою Закон «Про бджільництво», а підзаконні акти ніхто не взяв до виконання, тому що складені вони некомпетентними людьми. Бджільництво зникло в суспільному секторі, а в приватному секторі функціонує стихійно, роз’єднано й розвивається без науково-обґрунтованої програми розвитку. Відсутнє машинне й приладобудування, типові проекти виробничих споруджень великих промислових пасік і пасічницьких фермерських господарств, слабо впроваджується передова технологія утримання бджіл на роз’єднаних аматорських пасіках. Відсутні спеціальне кредитування й підтримка бджолярів. Не приділяється належна увага реалізації та використанню отриманої пасічницької продукції. У підсумку, різко зменшилася кількість бджолиних сімей на пасіках бджолярів-аматорів (удвічі), країна розгубила досвідчених наукових і практичних працівників галузі. Керівникам країни й, у першу чергу, керівникам агропромислової галузістало не до пасічницького сектора. Крім того, одним із найважливіших факторів, що стримують розвиток бджільництва, є різке зменшення посівів культур для повсюдного утримання тваринництва – таких як експарцет, буркун, коріандр, конюшина. Раніше Україна була головним постачальником гречки на продовольчому ринку. Для її виробництва засівали до 5 тисяч гектарів в одному районі. Сьогодні в окремих районах країни засівають до 600 га гречки, й таких районів ви мало зустрінете. У лісах зникли насадження багатовікових лип. Історичні липові гаї канули в небуття. Одним із найважливіших факторів, що впливають на розвиток бджільництва, є екологія природнього середовища. Різко зросли забруднення повітря й грунту цезієм, стронцієм та іншими важкими металами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, промислових викидів, видобутку урану (Дніпропетровська область), титану (АР Крим), вугілля (Донбас) й інших сировинних копалин, а також за рахунок безвідповідального використання заборонених у Європі пестицидів, гербіцидів і т.д. У зв’язку зі значним зростанням кількості автомобілів, використовуваних населенням країни, ближче 5 км від автомобільних магістралей розміщатипасіки стало неможливим. Та й природно-кліматичні умови змінилися не в кращу сторону. Слова відомої пісні: «У природи немає поганої погоди, кожна погода – благодать» тепер трактують по-іншому. Раніше звучала беззастережна теза: «...ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у природи – наше завдання», а як взяти, де взяти – я не почув рекомендацій. У комплексі проблем бджільництва є селекційне поліпшення породи бджіл та оснащення пасік чистопородними бджолиними матками. У цей час на більшості пасік ми зустрічаємо міжпородні помісі невідомого походження з дуже низькою медопродуктивністю, зниженою зимостійкістю, сприйнятливістю до хвороб. А та незначна кількість чистопородних бджолиних маток, яких вирощують розплідники, ми відправляємо на експорт, за кордон, позбавляючи вітчизняних пасічників відтворювати породне районування бджіл у країні. Вважаю, час експорту маток з країни ще не настав. Необхідно для них закрити кордони на замок. На жаль, через відсутність державного фінансування чистопородному розведенню бджіл не приділяється належної уваги ні в Інституті бджільництва (ліквідували єдиний розплідник карпатської породи), ні в спеціалізованихрозплідниках, та й бджолярами-матководами, що не може у нас не викликати серйозного занепокоєння. Глибоко переконаний, попит на високоякісні бджолині матки й пакети бджіл сьогодні не задовольняється. Необхідно впроваджувати і розширювати селекцію бджіл, нові форми оснащення та взаєморозрахунків приватних пасік чистопородними матками з розплідників. Для цього треба вдосконалювати технологію матководства, ширше розвивати мережу розплідників, фінансово їх повинна підтримувати держава. Щоб відновити бджолині сім’ї в країні і попередити виникнення ситуації, яка сталася взимку 2002 – 2003 років, коли загинуло в країні понад 1 млн бджолиних сімей, необхідно подивитися правді в очі, терміново змінити план породного районування, адже він і так не працює. Треба враховувати думку регіонів, беручи до уваги реальний стан утримання порід бджіл, зайнятися репродукцією чистопородних українських бджіл, а не їх сурогату. Чистопородні українські бджоли 5 – 7 місяців безоблітного періоду під час зимівлі переносять задовільно, а для сурогатів такий період часто стає критичним. На мій погляд, сьогодні потрібно звернути особливу увагу на раціональне використання непродуктивних сільськогосподарських угідь (колишніх пасовищ худоби, ярів, передлісся). Їхня концентрація в руках вітчизняних пасічницьких фермерів і кооперативів на правах пільгової довгострокової оренди дозволить забезпечити пасіки медоносною флорою. АПК країни постійно реформується, але бджільництво обходять стороною. І тут необхідно значно зміцнити державний сектор, на який покласти функції «Укрбджолопрому» щодо просування науково-технічних досягнень, створення учбово-дослідницьких господарств, держпитомників українських аборигенних бджіл. Україна має всі можливості для того, аби повернути бджільництву не тільки раніше досягнуті показники, але й перевершити їх, щоб дійсно ввійти в п’ятірку провідних країн світу з виробництва меду й інших продуктів бджільництва. При цьому необхідно передбачати: наукове забезпечення галузі, підготовку кадрів, правове забезпечення і т.д. Треба піднімати престиж бджоляра – не тільки його професію, але й покликання, щоб він, за словами великого українського пасічника П. І. Прокоповича, займаючись бджільництвом, міг «присвятити оному» все своє життя. Думаю, візитною карткою України може стати мед, а бджільництво – її обличчям. Це дуже ємне й шляхетне визначення. Не втратити це обличчя, а відродити славу українського меду – над вирішенням цього завдання всі бджолярі повинні спільно трудитися. Кинуте напризволяще вітчизняне бджільництво не в змозі впоратися самотужки із глобальними загрозами, що насуваються, конкурентів, насамперед, Китай. Ця країна вміє проникати на ринки інших країн контрабандним шляхом. Такі держави як США, Євросоюз, що заборонили ввіз китайського неякісного меду, отримують його через треті країни – В’єтнам, Індію та ін. У китайському некондиційному меді присутні антибіотики й важкі метали. Щоб приховати географічне походження такого меду й виконати якісні вимоги держав-імпортерів, вони свій мед піддають технологічній обробці для усунення небажаних домішок: розчиняють у воді, нагрівають і пропускають через надтонкі фільтри, потім висушують. На виході отримують мед, що не містить пилкових зерен, без належного кольору й запаху. Цим фальсифікованим сиропом розбавляють якісний натуральний мед й експортують в інші країни. Навіть засудження у США 23 осіб до тривалих тюремних строків за поставку китайського меду, чим завдано збитків країні на 70 млн доларів, не зруйнувало мережу поставок туди китайського меду. Прийнятий в Україні стандарт на мед не принесе позитивного демпінгового результату через відсутність лабораторій, що мають право сертифікувати імпортну продукцію за якістю й походженням меду, через відсутність фахівців для інспектування ввезеного китайського меду – це призведе до зниження виробництва українського меду. Думаю, наші фірми-переробники змішають китайський мед з українським і відправлють як свій у Росію та Європу, де ціни на український мед заохочує оптових покупців. Сьогодні Європа імпортує 45% вживаного меду або 150 тисяч тонн на рік. Країни Євросоюзу наголошують на контролі якості імпортованого меду, особливо вмісту в ньому антибіотиків і пилку із ГМО. В Україні такий аудит не проводиться й виробник меду не володіє сертифікатом на свій мед. У результаті може трапитися, що експорт українському меду буде закритий, незважаючи на вступ країни у ВТО. Прийде неякісний китайський мед також українському споживачеві. Професія бджоляра непроста, якщо врахувати боротьбу із хворобами бджіл, такими зокрема як варроатоз. Але незважаючи ні на що, я все-таки наполегливо запрошую в бджільництво людей, особливо молодих, котрі шукають цікавої роботи й сильних вражень. Це далеко не повністю «розорана» галузь сільського господарства, що зберігає великі резерви й перспективи економічного майбутнього. Адже бджільництво не вимагає ні складних комбайнів, ні особливо дефіцитних матеріалів, ані великих витрат. При розумному й плановому розширенні пасіки, з огляду на гарну організацію та сучасні методи бджільництва, витрати повертаються дуже швидко. Боротьба з бідністю й безробіттям в слаборозвинених країнах масово ведеться через бджільництво. За останні 20 років присадибне бджільництво отримало могутній імпульс свого розвитку, зайнявши майже 100%-ну питому вагу в загальнодержавному бджільництві. У власності приватників знаходиться 99% усіх бджолиних сімей. Вони самі виробляють і реалізують на ринках, у магазинах, удома тисячі тонн меду. Їм «допомагають» численні посередники – фірми, що дешево закуповують у бджолярів продукти бджільництва (в основному мед), деякі з них продукцію переробляють і реалізують на внутрішньому або зовнішньому ринку, але більшість просто займається перепродажем. Сьогодні в країні зростає кількість аматорів. Назвати їх загальну кількість я не зможу, тому що за останні 30 років перепис не проводився. Утримання бджіл у кочовому павільйоні, так широко розповсюджене в Європі, дає бджоляреві можливість довше і докладніше спостерігати за життям бджіл, довше знаходитися удалині від житлового будинку, щоб зробити цікавим свій відпочинок Аматори ведуть велику просвітницьку роботу серед покупців, надають допомогу пасічникам-початківцям. Однак вони багато років борються з тими проблемами, що їх оточують у процесі придбання пасічницького устаткування й інвентаря, перевезення пасік на медозбори, реалізації свого меду, закупівлі високопродуктивних бджолиних маток, лікарських препаратів для профілактики і лікування бджіл. Вони змушені самі виготовляти вулики і рамки до них, оснащувати свою пасіку і т.д. Не помилюся, якщо чесно визнаю: майже всі бджолярі працюють на пасікаху тому ж одязі, що і відпочивають, ходять у магазин та інше. Спецодяг бджоляра спочатку появляється на виставках-ярмарках, але він поки що недоступний для іногороднього бджоляра. Він не може прийти у своєму селі або в районному центрі в магазин і купити одяг бджоляра. Через нерозв’язання цих проблем на державному рівні стримується подальший ріст пасічницької галузі. Не так давно великі надії пасічники покладали на колишнього Президента України, але він не став помічником бджільництву. Приведу для порівняння приклади з бджоловедення в Австрії і Чехії – це нам може допомогти в піднятті рівня вітчизняної галузі В Австрії, наприклад, чоловік і дружина тримають 3000 бджолосімей. Зарплата двох сезонних помічників з Польщі складає 2000 доларів США на місяць у кожного. За рік виробляють 30 тонн меду, з яких 90% продаються оптом по 4 євро за 1 кг, а інший – розфасовується в дрібну тару для магазинів. Зберігається мед до розфасовки в баках по 1000 літрів. Обробку від кліща проводять парами амітрази за допомогою гасових розпилювачів (цей метод дозволений у Європі до 2012 року). У Чехії на пасіці кількістю 120 бджолосімей бджоляр один справляється з відкачкою і розфасовкою меду, виробництвом медовухивищої якості, виведенням бджолиних маток для себе і на продаж і ще керує місцевою організацією бджолярів. Він має сертифікат на виведення маток, власну конструкцію універсальної нуклеусної рамки, сполученої з вуликовою рамкою. Держава відшкодовує витрати на придбання бджолиних маток і препаратів для лікування бджіл і карає великим штрафом тих бджолярів, які не займаються лікуванням своїх бджіл. У силу сформованих умов існування бджолярів-аматорів зі своїми пасіками, вихід із тупика видний через об’єднання бджолярів у кооперативи, асоціації, спілки, союзи, братства і т.д., щоби діяти організовано й солідарно. Майстрів-бджолярів повинні зближати спільність інтересів, почуття взаємодопомоги і, головне, концентрація тих мізерних коштів, що заробляє бджоляр від реалізації своєї пасічницької продукції, для придбання і створення колективного господарства – виробничих приміщень, машин і устаткування, магазинів Такі виробничі об’єднання бджолярів будуть мати у своєму розпорядженні необмежені можливості різних варіантів господарської діяльності, включая експорт продукції за рубіж. Безумовно, об’єднуватися повинні ті, котрих поєднує рід діяльності: матководи окремо, переробники окремо, бджолярі промислових пасік окремо. При відвідуванні бджолярів Італії, де вони об’єднані в кооперативи, що складаються з 400 пасічників із 500 бджолиними сім’ями в кожного, член кооперативу платить вступний внесок 80 євро за рік. На створення і будівництво кооперативу виділяється пільговий кредит. Підгодовують бджолосімей сиропом, що складається з глюкози (35%) і фруктози (35%). Обробку сімей від кліща проводять влітку, в липні, коли через жару матки не червлять. Для випару щавлевої і мурашиної кислоти використовують складні, але надійні випарники. Збереження і перевезення меду здійснюються в 200 кг бочках, покритих усередині харчовим лаком. На всіх пасіках вулики вертикальні, дріт у рамках натягається вертикально в 6 рядів. Кілька примітних новинок 1. Вологість меду знижують прямо в корпусах за допомогою теплого повітря перед відкачкою його на медогонках. 2. Пасіку чисельністю 1300 – 1500 бджолосімей обслуговує бджоляр із сином або з братом (якщо ні того, ні іншого немає, – значить з найманим сезонним працівником). Під час відкачки і розфасовки меду наймають двох жінок. 3. Реклама меду – не нижче реклами знаменитого вина. Мед присутній у всіх магазинах, ресторанах,кафе і барах, готелях і транспортних вагонах, літаках, теплоходах і т.д. При цьому, мед – тільки італійський. Більше того, у кафе або в ресторані ви будете користуватися трьома видами меду. У різко змінюваних економічних умовах через бездіяльність науки відсутні необхідні спільні зусилля вчених і практиків по раціональному використанню природних ресурсів України. Незаперечно те, що при інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції істотна і навіть головна роль повинна належати запиленню бджолами ентомофільних культур. Приведу приклад підтримки бджолярів у Німеччині. На створення пасіки видається кредит терміном 10 років, після закінчення якого 30% кредиту повертає Євробанк. Бджолярі займаються кочівлею на великі відстані. Порожні стільники зберігають у холодильнику з температурою +4°С (холод надходить зверху приміщення). Медозбір становить у середньому 40 – 70 кг з вулика. Усі роботи на пасіці чисельністю 100 і більше вуликів механізовані: є установка для розпечатання стільників, електрична медогонка (іноді дві), сепаратор для поділу забрусу, дозатор для розфасовки меду. Мед акумулюється в баках із нержавіючої сталі на 400 кг, звідки він перекачуєтьсянасосом. Кожен такий бак установлений на візку. Скрізь ідеальна чистота – як на пасіці, так і у виробничому цеху, майстерні, пасічницькому магазині. Продавати пилок і прополіс на роздрібному ринку заборонено Хотілося б остаточно визначитися з рівнем розвитку бджільництва в країні. А то виходить, як у того лектора, котрий перечисляв країни, що посідають друге, третє, четверте місця, але ніколи не називав країну, що зайняла перше місце. Може, хтось подумає про свою? Скільки ж сьогодні в країні бджолосімей і бджолярів, скільки вони виробляють за рік меду й інших продуктів бджільництва? Організувати перепис, напевно, час не прийшов, та й дорого, організувати пільгову видачу цукру – теж країні не «по кишені», але провести анкетування цілком можливо, якщо було б кому провести його. Мені важко уявити Україну в першій п’ятірки країн світу за рівнем розвитку бджільництва, тому що знаю, скільки за рік експортується меду (він незначний), скільки переробна промисловість країни використовує меду (майже відсутній). Залишаються основними споживачами меду наші співвітчизники, які здебільшого купують його на виставках-ярмарках та на тротуарах. Кожний із нас знає, наскільки відповідає дійсності названий одними пасічницькими функціонерами рівень виробництва меду в кількості 75 тисяч тонн за рік і відразу ж іншими – 0,2 – 0,25 кг на душу населення, що ближче до істини. Але це не протиріччя, а факт. Ви знаєте кількість населення в країні за останнім переписом, помножте або розділіть і побачите, який багатий на вигадку українець. У результаті високої інфляції, падіння реальних доходів населення, порушень цінової політики, конкуренції серед продуктів харчування споживання меду виявилося несправедливо заниженим положенні, а суттєво зменшений попит на нього спричинив кризу в бджільництві. Широка приватизація в АПК, лібералізація економіки, функціонування вільного ринку, усунення адміністративного методу керування призвели до повної ліквідації суспільного бджільництва. Звідси автоматично зникли зооветеринарне обслуговування пасік, підготовка і перепідготовка кадрів, перепрофілювання або закриття переробних, машинобудівних цехів і заводів для бджільництва. У силу цього, зросла собівартість меду у бджолярів-аматорів, що не дає можливості конкурувати із закордонним медом. Відсутність індустрії переробки вітчизняної продукції бджільництва не дає можливості забезпечити ринок бджолиною продукцією високої якості. Як по ланцюговій реакції, упав попит на дорогу для українських бджолярів племінну продукцію. Багато бджолокомпаній переключилися на експорт своєї продукції на ринок СНД, де українські ціни привабливі і міжнародний сертифікат поки не потрібний. Треба визнати, сьогодні національне бджільництво тримається, в основному, на ентузіастах – бджолярах-практиках, котрі виробляють продукти бджільництва на невеликих пасіках (до 100 вуликів). Напівпромислових пасік в Україні чисельністю 150 і більше бджолосімей можна на пальцях порахувати, а понад 500 вуликів – я не зустрічав. Таке становище склалося через незабезпечення бджолярів необхідним устаткуванням за доступними цінами, і головне, відсутність внутрішнього ринку збуту готової продукції, а для зовнішнього рвнка – немає спеціалізованої ліцензійної лабораторії. Світова оптова ціна на мед сьогодні складає близько 1,8 долара США – це 12 гривень за кілограм. За кордоном налагоджений ринок і високі технології дозволяють утримувати одному бджоляреві 1000 і більше бджолиних сімей (я зустрічав пасіки по 10 тисяч). Звідси і низькі оптові ціни на бджолопродукцію. Наші ж підприємці перейняли закордонний досвід, але тільки стосовно оптової ціни. У поточному році вона упала вже до 12 – 13,5 гривні за 1 кг (багато бджолярів і за цією ціною не можуть реалізувати свій мед). Українські бджолярі практично не захищені законодавством від багатьох негативних факторів. Скільки принижень і байдужності терплять вони, хоча приносять суспільству і державі колосальну користь! Навіть на посівні культури, що запилюються їхніми бджолами, не можуть без різних поборів вивезти свої пасіки. Один у полі – не воїн. Для подальшого розвитку аматорського і фермерського бджільництва необхідно поєднувати зусилля, треба кооперуватися й організовувати виробничі об’єднання із замкнутим циклом виробництва, переробки і збуту своєї продукції. Коли існуючу нішу займе імпортна продукція бджільництва (швидше й у більшому обсязі – китайська), буде пізно розвивати національне бджільництво. З урахуванням сформованих законів ринку й економічних відносин y країні треба організовувати добровільну незалежну фінансово–торговельну асоціацію, підкріплену правовим і рекламним забезпеченням. Сьогодні товарний ринок насичений сумнівної якості імпортним товаром, що узагальнено називається «китайським» Необхідно терміново упроваджувати виробництво композицій за участю продуктів бджоли, бо попит збільшується на ці суміші. Досвід «Тенторіуму» (Росія) тому приклад – він дозволяє розвивати бджільництво і його науку. Варто критично осмислити всі помилки, покінчити зі зборами для вислуховування різних критикантів, а з урахуванням сучасних реалій почати збирати в єдину індустрію розрізнені спеціалізовані організації, причетні до бджільництва. На мій погляд, ситуація в бджільництві, а головне, в агропромисловому комплексі й у переробній промисловості, дозріла для створення міжобласного холдингу з ефективним галузевим циклом: обов’язковим запиленням ентомофільних культур, виробництвом, переробкою й реалізацією готової бджолопродукції, договірним науковим, рекламним і торговельним забезпеченням. Немає ні в кого причин відмовлятисявід використання розповсюджених у країні української степової і карпатської порід бджіл. Але, переконаний, до селекції необхідно залучати сіру гірську кавказьку породу бджіл із найціннішими якісними характеристиками, що незамінна в місцях з розсіяним, несильним медозбором. Контроль за чистотою виведеної для конкретного регіону країни породи бджіл у договірному бджолопитомнику здійснює відповідальне і регіональне об’єднання бджолярів. Необхідно твердо знати, що досягти гарних результатів у бджільництві без якісних чистопородних бджіл (навіть із застосуванням новітніх техологий) неможливо. Поряд із приведеними вище факторами, що стримують розвиток бджільництва в країні, назву головну – це майже відсутня роз’яснювальна работа серед населення про переваги продукції бджоли в харчуванні і профілактичному лікуванні людини. Постійно здійснювана реорганізація сільського господарства країні ніколи не виключає істотного збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства за рахунок врожайності посівних культур. Здавалося б, рослинництво і бджільництво повинні бути невід’ємними складовими в кожного сільгоспвиробника.Так воно і є, але тільки не в моїй країні. В окремих країнах фермери платять бджолярам до 40 доларів за одну бджолосім’ю при використанні бджіл на запиленні ентомофільних культур. Назвіть мені тепличний комбінат, що вирощує овочі в закритому грунті, або фруктовий сад у будь-якій країні, де не було б пасіки. Не існують таких.Так чому ж фермер або колективний сільгоспвиробник допускає вирощування гречки або соняшнику (наприклад) без бджіл? Хіба він не зацікавлений у підвищенні їхньої врожайності? Видно, серед них, як і серед населення країни, вітсутня роз’яснювальна і законодавча робота Зміниться мислення, підвищиться їхня відповідальність за результати врожайності культур, то і бджільництво придбає своє основне призначення – запилювати ентомофільні культури. Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і, відповідно, кількості зайнятих на запиленні цих культур бджолиних сімей, повинно прийняти стійку тенденцію. Третьою категорією людей, котрі що повинні твердо засвоїти, що дерева липи зі щільністю 0,35 – 0,65 при середньому діаметрі стовбура 32 – 60 см не можна вирубувати для будівельних цілей, є лісівники. Це повинно бути записане в кодексі лісівника.Народ віддав би честь і хвалу лісівником, якби вони довели в ряснолистих лісах до 60 – 120 дерев липи на 1 га лісу або з ділянок не менш 40% у древостоях. У формах обліку лісового фонду я не зміг з’ясувати ареалу поширення липи в лісовому господарстві країни через відсутність такого обліку. Найбільшим медовим потенціалом країни в майбутньому повинні стати лісові угіддя, як це можна зустріти в східних республіках Росії або в країнах з Альпами, а також у країнах Азії, Африки й Америки. Я ніколи не чув, щоб хтось із науковців називав відсоток освоєння нектару, виділюваного рослинами і деревами. За кордоном же в багатьох авторів читаю: від 30 до 50% медоносні бджоли здатні збирати нектару. От чому при раціональному веденні бджільництва виробництво меду повинно зрости вдвічі, якщо освоїмо угіддя Карпат. Колись «Карпатський мед» був не гіршим від «Башкирського меду». В останні роки інтерес до бджільництва спалахнув з новою силою. Багато людей перед виходом на пенсію хочуть завести свою пасіку. Найчастіше вони звертаються до мене, щоб придбати потрібні їм авторські книги і фільми, написані та відзняті мною для майбутніх бджолярів. Одночасно вони консультуються щодо типів застосовуваних вуликів, кращих порід бджіл та інше. Я всім письмово й усно пропоную: застосовуйте ту конструкцію вулика, яка вам більше подобається, але майте на увазі – щоб досягти високої рентабельності своєї пасіки, щоб бути гідними розвинутих країн із сучасним бджільництвом, використовувати необхідно вертикальні багатокорпусні вулики. В одній із газет пролунала пропозиція створити міністерство з бджільництва України. Це слушна пропозиція, тому що давно прийшов час розглядати бджільництво, як самостійну галузь сільського господарства, виділяючи засоби для допомоги бджолярам, збільшуючи чисельність бджіл, аби «несолодка» праця бджолярів приносила свої плоди. От чому я наголошую, що українське бджільництво потребує екстреної допомоги держави й вимагає всебічної модернізації. Тепер моє особисте звернення до колег-пасічників. Віддаю людям і бджолам все, що накопичив за багато років своєї нелегкої праці, щоб допомогти їм бути здоровими, заможними і жити у щасті та радості. Не втомлюючись досліджувати й писати, за останні 30 років я знайшов відповідь на поставлене у 1981 році мною ж питання: чому ми в Україні так мало живемо – чи не те п’ємо, їмо, чи не так поводимося? Я об’їздив увесь світ і зібрав рецепти, якими сторіччями користуються люди за кордоном, на базі яких побудовані сьогодні їхні медицина й фармакологія. Завдяки цьому вони й живуть від нас довше майже у 1,5 раза. Згадувані рецепти (їх майже 2300) приведені мною в моїх авторських книжках, але у моїх записах накопичилось багато порад, якими хочу поділитися з вами у новій книжці «Практичні поради досвідченого бджоляра та апітерапевта». Мені вже 76 років і я не хочу щось забирати з собою, залишати в таємниці від вас. Ця книга – відповідь на численні листи, телефонні дзвінки, прохання моїх читачів, учасників виставок, у яких я беру участь як автор своїх численних книг з апітерапії і бджільництва. Для написання корисної книги-порадника я по крихті збирав наукові висновки про використання продуктів бджільництва в клінічній й народній медицині, приведені медичними інститутами багатьох країн. У книзі приведені узагальнені поради з розведення й утримання бджіл, тому що сукупність умов не враховує різноманіття особливостей, що змінюються, бджолорозведення в різних регіонах або в тому самому регіоні, зміни погодних умов. Робота з бджолами тим і цікава, що змушує міркувати, шукати варіанти, уважно спостерігати і новаторствувати. Я часто кажу: в бджільництві, як у шахах, – весь час треба шукати варіанти і думати на хід уперед! Пасічник, особливо з кочуючою пасікою, живе і працює серед природи, він навчився бачити довкола все живе й корисне для здоров’я, радіти йому. Він вдивляється у все: чи то дерево, рослина, чи то птиця, тварина, комаха, уважними очима й добрим серцем. Йому відкриваються такі знання, які не знайдеш у книжках, і бачить у них себе – оновленого, душевного, добрішого. Я дуже ціную таку свободу. А свобода для мене – займатися улюбленою справою, не витрачати час на занудні, незвабливі речі. Багато мудреців радять взяти за звички босими ногами бодай декілька хвилин походити по землі, особливо під час роси. Цим додається тілу здоров’я. Я же з власного досвіду раджу: сядьте серед вуликів і спостерігайте уважно за роботою бджіл біля льотка вулика або ляжте зверху вулика без даху, однак з бджолами – через декілька хвилин ви станете іншими. Або притуліться спиною до вулика з бджолами і відпочиньте півгодини: ви не впізнаєте себе – куди поділася утома чи нервозність! Шукаю нагоду побути на пасіці, хоча б біля вулика (в радіусі 50 метрів навколо пасіки чисте іонізуюче повітря) – пасіка зніме утому, промиє думки. З бджолою треба говорити, бо вона подає вам гарний приклад. Сидите біля вулика чи лежите на вулику – попросіть Бога: «Зніми з меневсе гріховне, хворобливе і грішне. Дай мені сил, здоров’я та спокою». Практично всім бджолярам доводиться працювати на пасіці. При цьому, кожен із них прагне чогось свого, індивідуального – отримати більше меду, заробити багато грошей, домогтися суспільного авторитету, одержати максимум задоволення від спілкування зі своїми бджолами. На жаль, не всі бджолярі досягають своїх цілей. Іноді їм не вистачає професіоналізму, наполегливості або простору для діяльності. Але найбільше й найчастіше невдачі трапляються через відсутність знань, а також бездіяльність тих людей, котрі зобов’язані сприяти нам в інтенсивності цієї роботи. Я вдячний усім, без чиєї допомоги ця книга не змогла б з’явитися на світ, стати предметом вашого обговорення й користування. Сподіваюся, пригодиться чоловікам і жінкам будь-якого віку, будь-якої професії і роду занять, у будь-якому регіоні. Будьте здоровими і живіть довго, дорогі мої читачі! З любов’ю до вас, Микола Улянич – Заслужений журналіст України, письменник, Почесний пасічник України