Журнал "Пасічник". Хмельницкий

[Сергей Николаевич]

СОТОВЫЙ МЕД

?

Прочитал статью ихтоелось бы высказать свое мнение. Статья информационная и прежде всего не для пчеловодов, а Ваш журнал для них, а для потребителей, где то на уровне 1950 года.

Или вот еще: сверху на сильную семью ставится пустой магазин или корпус, и в него помещается пол-литровая или литровая баночка. К горлышку воском приклеивается реечка, с которой вовнутрь баночки свисает прикрепленная полоска вощины. Во время сильного взятка пчелы отстраивают в банке сот и заливают его медом. Как только процесс запечатывания закончен, остается избавиться от пчел внутри емкости и закрыть ее крышкой – так получаем великолепный сюрприз-сувенир.

?

Сразу видно, что автор не использует этот метод у себя на пасеке. Так как технология немного не такая. Вдаваться в тонкости не буду, но если Вы так сделаете , как написано в статье, у Вас пчелы не только в баночке потянут сот, а весь магазин застроят сотиками. Кроме того все сотовые меда , указанные в статье, невозможно съесть не испачкавшись медом. Есть техлогия МЕТЕ, когда получают сотовый мед в минирамках 15мм- 50мм на 200мм, где три стороны рамки открыты для съедения, а за четверую, с планочкой держат. Дети и взрослые ,которых я угощал в этом году в восторге от них. Цопа(знакомящий нас на форуме с использованием изоляторов Хмары) в этом году очень выгодно и быстро продал их на ярмарках. Удачи.

[Гурман]

Так как технология немного не такая. Вдаваться в тонкости не буду,

?

Очень жаль... А все-таки, как лучше заставить пчел тянуть и печатать сот в банке? На практике вряд ли кому пригодится, а вот в теории интересно.

[Petrovych61]

А все-таки, как лучше заставить пчел тянуть и печатать сот в банке?

←

Це окрема тема, одна з "козирних" діда Василя. Ніякі магазини не ставлять, а над оворами(певного калібру) в стелі ставлять баночки і вощину кріплять в горловині навхрест - бджоли одну смужку згризають, а іншу тягнуть догори і заносять медом... Тут є свої нюанси - потрібне стиснуте гніздо, що приводить до роїння. Якщо пасіка не біля дому, то ДУЖЕ незручно. Тож все ж таки краще брусковий, надставки ЕКЕ, чи МЕТЕ - це вже інтерпритації.

[Bdjol]

причем их восковая печатка гарантирует, что обошлось без вмешательства лучших в мире двуногих и бескрылых химиков. А доброе имя пасечника существенно увеличивает гарантию, что мед получен без помощи сахарного сиропа и не содержит антибиотиков и прочих ненужных в нем веществ.

?

Если человек будет кормить и обрабатывать семьи антибиотиком то, что они запечатывать соты не будут? Сотовый мед не есть гарантом качества. В остальном согласен сСергей Николаевич, такая статья хороша в массах.

А все-таки, как лучше заставить пчел тянуть и печатать сот в банке? На практике вряд ли кому пригодится, а вот в теории интересно.

?

Нужна глухая перегородка с отверстиями под баночку. Сам не пробовал. Теоретиком Комисара А.Д. лучше не найдешь.

[Сергей Николаевич]

Очень жаль... А все-таки, как лучше заставить пчел тянуть и печатать сот в банке? На практике вряд ли кому пригодится, а вот в теории интересно.

?

Об этой технологии, и тянуть соты не в одной банке, а в десятке сразу писал А.Д. Комиссар в "БК" №4 за 2008 год. Вкратце: на гнездо пчел кладут две потолочины из фанеры с отверстиями друг над другом. К гнезду - с диаметром 32мм, на эту потолочину потолочину с диаметром 56мм (горловина банки0,5л.) На потолочины ставят горлом вниз банки - майонезные, из под кофе,обычные до 0,5 л, В нижнюю часть банки(горловину) ставят две полоски вощины на 4-5 мм меньше внутреннего диаметра горловины и высотой 25 мм. Посредине каждой полоски делают вертикальный разре до половины и соединяют их крест накрест. Эта вощина стоит над отверстием 32мм и пчелыначинают строить сот снизу вверх. Так как сот в банке не прикрепленк верхней планке гнездовой рамки, то баночки легко можнопереставлять, отбирая уже заполненные и заменяя их новыми с вощиной. Пробовал, получается .Удачи. Корректор премию получил ?

[sij]

Я пробував звичайним способом, відрізав кусок щільника з медом, запхнув його в скляну банку і всипав туди штук 50 бджіл. Закрив кришкою і поставив у вулик. На ранок бджіл висипав, за ніч вони все гарно почистили, приклеїли до скла і запечатали те що при обрізанні відкрилося.

[Панас]

Гурман, Ваш журнал выписал на 2010 год. Надеюсь не разочароваться. Сообщите на форуме, когда первый номер журнала будет отгружен на "Укрпошту" т.к с доставкой периодики сейчас полнейший бардак.

[Гурман]

Всем спасибо за подробные и интересные сообщения! Еще одна конкретная польза от Форума. Уберу со статьи место о строительстве сота в банке, так как

Сразу видно, что автор не использует этот метод у себя на пасеке. Так как технология немного не такая.

?

Может быть когда-нубудь этой теме посвятим отдельную статью.

Об этой технологии, и тянуть соты не в одной банке, а в десятке сразу писал А.Д. Комиссар в "БК" №4 за 2008 год.

?

Вот что значит не иметь всех номеров конкурирующих изданий! Люди не повторяйте ошибок редакции! Подписуйте "БК"!

Корректор премию получил ?

?

Еще нет. Но скоро получит. Ведь теперь знаю где денег взять - сниму с гонорара Крутька. Застрял в 50-х, пишет для масс, да еще и ошибки грубые допускает...

[Гурман]

Сообщите на форуме, когда первый номер журнала будет отгружен на "Укрпошту"

?

Хочу извиниться перед подписчиками. Я уже писал - выходим с опозданием. Январский номер сдаем в типографию 18.01. на почту отгрузим - 25.01. Но до весны обещаю войти в график.

[Bombus]

Вот что значит не иметь всех номеров конкурирующих изданий! Люди не повторяйте ошибок редакции! Подписуйте "БК"!

?

На ошибках учатся! И делают выводы! А какой вывод можно сделать в нашем случае? Правильно! Берёшь российское "Пчеловодство" и слизываешь оттуда всё, что нравится - тогда, уж точно, В Украине, никто не сможет упрекнуть в плагиате. Ну, можно поменять кой-какие названия городов, сёл и всё. Порода пчёл у них - идентичная, карпатка от Гайдара. Гонорар, за идею, я напишу куда высылать в личку.

[Сергей Николаевич]

Берёшь российское "Пчеловодство"

?

Гонорар, за идею, я напишу куда высылать в личку.

?

За такие идеи в каталажку сажать надо , а не в личку деньги перечислять. Да " Пчеловодство", как источник информации по пчеловодству никуда не годится. Он еще хуже чем украинские журналы. Умнее было бы иметь в редакции человека, который разбирался бы в пчеловодстве и из Интернета (даже Форумы) можно надергать столько информации и технологий, причем свежей, не 100 летней давности, что вполне хватило бы страниц на 20 журнала. А если есть немного денег, то заказывать статьи тому же Комиссару, Егошиным, Гайдару и т. д., чтобы они написали о тех проблемах пчеловодов, которые они уже решили и используют в своей работе.

[Бортник]

А если есть немного денег, то заказывать статьи тому же Комиссару, Егошиным, Гайдару и т. д., чтобы они написали о тех проблемах пчеловодов, которые они уже решили и используют в своей работе.

←

Поддерживаю! Если поступить таким образом, то исключатся случаи дублирования информации разными изданиями, чем часто "грешат" "ППЗ", "УП" и "Пасіка"...

[Bombus]

За такие идеи в каталажку сажать надо , а не в личку деньги перечислять.

?

Ну, прям и в каталажку? Для того, чтобы кого-то посадить, его надо, вначале, оттуда выпустить! Кстати, спасибо пану Гурману, за первый взнос!

Да " Пчеловодство", как источник информации по пчеловодству никуда не годится. Он еще хуже чем украинские журналы.

?

Ещё хуже? Ох ты ж бог мой, неважные дела... А..а..а зато, там картинки красивые! Пчеловодство и черно-белые фото - несовместимы!

Умнее было бы иметь в редакции человека, который разбирался бы в пчеловодстве

?

Бедный, пан Гурман... Чего только он не наслушается от нас.

и из Интернета (даже Форумы) можно надергать столько информации и технологий, причем свежей, не 100 летней давности, что вполне хватило бы страниц на 20 журнала.

?

Ну, на 20 страниц надёргать можно. Один раз. А дальше? А дальше, приходится заполнять страницы тем, что пишут больные графоманией пчеловоды.

А если есть немного денег, то заказывать статьи тому же Комиссару, Егошиным, Гайдару,

?

Комиссар успешно печатается в БК и дай бог, чтобы ему хватило времени и сил на это. Егошины... Насколько я их понял, не склонны к ораторству. Писать - некогда. Это нужно, чтобы кто-то ходил за ними и записывал их мысли. Гайдар... А что бы вы хотели услышать новое от Гайдара? Или ожидаете? Остаются :

и т. д.

?

[Бортник]

Егошины... Насколько я их понял, не склонны к ораторству. Писать - некогда. Это нужно, чтобы кто-то ходил за ними и записывал их мысли.

←

Я могу по дружбе составить Вам протекцию. Мож, литературный дар найдет реализацию в записанных и полезных для общества зарисовках, которые потом превратятся в отличные статьи, а уж потом - в пчеловодные бестселлеры? Подумайте... Но тогда тема "Разное" оскудеет... Но на это я пойду не дрогнув.

[Bombus]

Мож, литературный дар найдет реализацию ? Подумайте...

?

Друже Бортник! А как же мой пчеловодный дар? Променять его на "счастье" называться придворным писарем? Обижаете! Лучше уж я пореализуюсь в "Разное", а поработаю на себя и у себя. Если Егошины захотят взять у меня интервью - обещаю подумать, перед тем как отказывать.

[Гурман]

Тема приобретает очень интересный оборот. Что-то из серии «Если бы я был редактором, то…» Нет, действительно интересно… Как это говорят - со стороны виднее. Но, к сожалению, это только на первый взгляд элементарно, и создается впечатление, что редакции работать-то не умеют, элементарных ходов не видят, не понимают… Вот, например: «А если есть немного денег, то заказывать статьи тому же Комиссару, Егошиным, Гайдару и т. д., чтобы они написали о тех проблемах пчеловодов, которые они уже решили и используют в своей работе». Действительно, все просто, платите корифеям и пусть «арбайтен». Однако начнем с того, что значит «немного денег»? 100, 200 гривен за страничку? Или больше? Так и быть, я готов авторитету в пчеловодстве за интересную статью очень хорошо заплатить (учитывая, что украинские редакции, чаще вообще не платят, или ограничиваются символическими суммами, то удивить гонораром не сложно). И что, вы думаете, Гайдар купится на это? Что он потому так мало пишет, что редакции плохо платят? Или Егошины сильно нуждаются в деньгах? Поверьте, нет. У каждого потенциально сильного автора свои причины не делать этого. Комиссар, научный редактор «БК» и пишет сейчас исключительно туда. К тому же, Соломка еще убьет меня при встрече, если узнает, что я перекупаю его лучшие кадры с их лучшими статьями. Гайдар, во-первых, занятой человек, а если и будет писать, то, прежде всего, в «УП», где он состоит в редколлегии, и вообще это издание ему ближе во всех отношениях и дело не в деньгах (хотя он у нас публиковался немного и Пилипенко тоже). Егошины – старший болеет, младший очень занят, ему не до статей. Корж начал свою газету издавать. Горнич – тоже плотно на «БК» работает. Полищук – слишком академичен. Руденко – тоже некогда, писать не будет. И так далее, по списку – кто занят, кто просто не хочет, кому-то мы не симпатичны (что с гонораром, что без), кто-то нам и даром не нужен… Поэтому стараемся, по мере сил, растить свои кадры. Молоды, не опытны, но дай Бог повзрослеем, может начнет получаться лучше… Пока рады тому, что большинство людей к чьему мнению я особо прислушиваюсь отмечают – «растете понемногу». Да и тираж говорит об это же…

[sij]

Как это говорят - со стороны виднее. Но, к сожалению, это только на первый взгляд элементарно, и создается впечатление, что редакции работать-то не умеют, элементарных ходов не видят, не понимают…

←

Статую зделать элементарно просто. Берем подходящую каменную глыбу и отсекаем от нее все лишнее.

[hena]

Один,два и даже три самых-самых авторитетных авторов журнал отличным не сделают.Ибо все из перечисленнык Гурманом будут именитые,но всеж только "дописувачі".Редактору и только редактору под силу журналистская ноша.ТянИте журнальный воз,а мы подпиской и агитацией его в массах поможем

[Slem]

Я журнал "Пасічник" виписую з 2006 року мені цей журнал взагалі подобається, але такі статті як интервью з пасічником і підприємцем Володимиром Горішником можуть навіть пасічників з великим стажем і досвідом роботи на ринку меду ввести в оману. Дійсно проблем в бджільництві України багато, але так як описав їх Володимир Горішник, змушують задуматись над тим, "чи не розпродати пасіку?" А може це його бізнесовий хід? Щоб можна було скуповувати мед за безцінь (4 грн/кг), як це було 2005-2007 роках.

[Сява]

А може це його бізнесовий хід?

?

Це не бізнесовий хід,а реальний стан українського бджільництва.Маєте доступ до інтернету,тоді маєте можливість порівняти наскільки ми відстали в розвитку,а звідти і неконкурентноспроможність і не визнання на світовому ринку меду

[Bdjol]

змушують задуматись над тим, "чи не розпродати пасіку?" А може це його бізнесовий хід? Щоб можна було скуповувати мед за безцінь (4 грн/кг),

?

По вашему , если бросим заниматься пчелами мед подешевеет?

[Slem]

На сьогоднішній день стан українського бджільництва дійсно критичний, але на мою думку споживачів нашої подукції необхідно шукати на українському ринку і оздоровлювати нашу націю, а не тих людей які споживають наш мед за кордоном і після цього нас ще й паплюжать. А якщо ви (пасічники) звикли пригинати голови над такими підприємцями як пан Горішник, то грош ціна вашій праці.

[Сява]

споживачів нашої подукції необхідно шукати на українському ринку

?

Шановний Slem,зрозумійте одну істину,що чим більше меду вивозиться за кордон,тим меншою буде пропозиція на внутрішньому ринку,відповідно зросте попит на нашу з вами продукцію.Український ринок перенасичений медом навіть за плачевного стану бджільництва,але рано чи пізно до нас прийдуть нові технології,що призведуть до збільшення виробництва продуктів бджільництва.Куди будемо збувати? Тому не хотів би,щоб ви робили поспішні висновки про людину,яку навіть не знаєте.Стільки скільки вклав Горішник у бджільництво нам ще далеко...

[Гурман]

зрозумійте одну істину,що чим більше меду вивозиться за кордон,тим меншою буде пропозиція на внутрішньому ринку,відповідно зросте попит на нашу з вами продукцію.Український ринок перенасичений медом навіть за плачевного стану бджільництва,але рано чи пізно до нас прийдуть нові технології,що призведуть до збільшення виробництва продуктів бджільництва.Куди будемо збувати?

?

На 100 відсотків погоджуюсь! --- Эта статья выйдет в январском номере. Надеюсь будет интересно. ДІД ВАСИЛЬ: «НЕ ВСЕ МІРЯЄТЬСЯ НА ГРОЩІ» Про Василя Олексійовича Соломку чи просто Діда Василя чули, мабуть, усі бджолярі України, які хоч трішки цікавляться суспільним життям пасічницької спільноти чи слідкують за публікаціями у спеціалізованих періодичних виданнях. Це й не дивно, адже він вже давно й безапеляційно посідає місце неформального лідера нашої галузі. Василь Олексійович не обіймає високих посад, його авторитет не підживлюється ніякими адміністративними ресурсами, але його популярності серед пасічників не має меж. Сьогодні особливим шиком у компанії бджолярів вважається принагідно похвалитися особистим знайомством з Дідом Василем чи мимохідь промовити щось на кшталт: «Якось спілкувався на цю тему з Дідом, так ось що він сказав…», й одразу всі поряд розуміють, що їхній колега дядько не промах, якщо знається з такими людьми! І хоча Василь Олексійович чоловік відкритий, простий у спілкуванні, і за особистим знайомством з ним нічого надзвичайного не стоїть, але таке ставлення, на мою думку, свідчить про те, що він вже сьогодні стає живою легендою, ба навіть унікальним явищем у нашому середовищі. І знаєте, яка асоціація виникає в мене, коли я розмірковую про це явище? Інколи наша спільнота нагадує перенасичений цукровий розчин у трилітровому слоїку – такий солодкий, приємний на смак, але на вигляд – нічого особливого. Та ось у рідині з’явився маленький, майже непомітний кристал, який стає центром кристалізації: до нього приєднуються все нові й нові «цукринки». Проходить зовсім небагато часу, і ось ми бачимо, як виріс цей кристал, як заграло світло в його гранях, освітивши промінням усю банку. Є на що подивитися, є чим помилуватися. Забери його – і знову прозора, трішки каламутна рідина… Гадаю, більшості зрозуміло, що цукровий сироп – це наше пасічницьке середовище, той маленький центр кристалізації – Дід Василь, а кристал – то унікальне зібрання пасічників країни, яке носить назву «Бджолярський круг». На мою думку, найцікавіше дітище славетного Діда, явище, подібного до якого немає, мабуть, у жодній країні. Навіть якщо б Соломка був відомим лише завдяки йому, це вже зробило б його винятковою особистістю. Але Василь Олексійович відомий ще як неперевершений знавець і пропагандист продуктів, котрі дарують нам бджоли, автор багатьох публікацій на тему бджільництва, як засновник і редактор журналу «Бджолярський круг», як суспільний діяч, як винахідник, конструктор і виробник низки виробів для пасічників – бінокулярної лупи (одна – для пасічників, друга – для маткарів), дезінфектора (бактерицидної рамки), вуликової рамки, безшумного молотка, однорамкової медогонки – і, нарешті, як вагома й авторитетна людина у нашій сфері. Які ж якості дозволили Василю Олексійовичу стати тим, ким він є? Думаю, неабиякі розумові здібності, унікальна працездатність, завдатки справжнього лідера, а ще – неймовірна харизма. - Василю Олексійовичу, я нічого не пропустив? Мабуть, що так – збоку видніше… - Дякую за високу оцінку моєї діяльності. Але надто вже пишно все це сказано. Хочу лише підкреслити, що завжди намагаюся слідувати життєвим настановам свого діда, який казав, що якщо вже взявся за діло, то роби його так, щоби стати найкращим. В бджільництві я відносно нова людина – першу бджолосім’ю мені подарували 18 років тому. Але коли відчув смак цієї справи, ту користь, котру можуть принести людям продукти бджільництва, побачив потужний потенціал галузі, я по-справжньому захопився пасічництвом. Ну, і звичайно, приклав багато зусиль, щоб не пасти в ньому задніх. Допомогло мені вміння працювати з методичною літературою, адже життя склалося так, що все життя я вчився, опановував нові знання, і чудово знаю, як це робити краще. - Знаю, що першою Вашою серйозною роботою стало доскональне вивчення властивостей, технології добування і вживання бджолиного обніжжя. Чому саме його? - Бджолине обніжжя – абсолютно унікальний продукт! Але, почавши його вивчення, я зрозумів, як мало наші споживачі та й бджолярі знають про нього. Тому почав з того, що для наочності і переконливості розробив докладну порівняльну таблицю: яких і скільки корисних речовин (мінералів, амінокислот, вітамінів) міститься у пилку і скільки у новомодних мінеральних біологічно активних добавках типу «Мультитабс» та інших. Вперше ці дані я оприлюднив на симпозіумі дієтологів, який відбувався в Харкові у фармуніверситеті у 2000 році. Це стало справжнісінькою сенсацією! Адже факти переконливо доводили, що бджолине обніжжя буквально в усьому краще за найліпші зразки БАД, до того ж є натуральним продуктом! Але є одне застереження – усі дані відповідають дійсності за умови, що обніжжя було зібрано, висушено і збережено належним чином. І розв’язати ці завдання без використання сучасних технологій важко. А то вже моя стихія, адже за своїм фахом я «в оборонці» якраз займався подібними речами. Другим етапом роботи стала розробка сушарки для пилку з інфрачервоним випромінюванням і його вакуумна упаковка. Саме вони дозволили підвищити продуктивність праці і якість продукту. Особливо хотілося б зупинитися на технології ХХІ століття – вакуумній упаковці, передусім тому, що це дійсно дуже ефективний метод зберігання не лише пилку, а й інших продуктів бджільництва. Вона дозволяє добиватися унікальних результатів із збереження корисних властивостей наших продуктів, надійно захищає їх від згубного впливу кисню, вологи, світла, патогенної мікрофлори, комах та іншого. Саме вона неабияким чином дозволила мені виграти тендер із забезпечення нашого Антарктичного центру продуктами бджільництва. І я вже 8 років поставляю бджолині здобутки полярникам. - Василю Олексійовичу, Ваші інтереси в галузі бджільництва дуже широкі. Ви серйозно вивчаєте продукти бджільництва, технології їх здобування і збереження. Ви пасічник, громадський діяч, винахідник, пропагандист, засновник і головний редактор журналу «Бджолиний круг. За рентабельну пасіку». Але все ж таки, що з цього для Вас головне у житті, пріоритетне? - Вивчення продуктів бджільництва. Тепер можу впевнено сказати, що в цьому напрямку я дійсно багато чого досяг і тому, мабуть, як ніхто розумію, який величезний потенціал для здоров’я людей несуть ці продукти. Але ж смішно буває читати в журналах, зокрема й вашому, «при використанні надрукованих у журналі рецептів проконсультуйтеся у лікаря». Я багато спілкуюся саме з лікарями, в тому числі й з дієтологами, виступаю на їхніх семінарах і конференціях і бачу, що вони майже зовсім не розуміються в апітерапії, навіть найкращі з них. І які після цього можуть бути консультації?! Тому дуже сподіваюся, що моя праця в цьому напрямку дійсно принесе багато користі співвітчизникам. - А який Ви пасічник? - Як і більшість з нас – самоучка. Нині в мене під Києвом пасіка в 20-30 сімей. Збираю близько тонни меду за сезон, трішки пилку, продаю бджолосім’ї. Я бджоляр, як то кажуть, вихідного дня. Ця справа для душі, а ще це такий невеличкий «дідівський» бізнес. Крім того, я вважаю свою пасіку експериментальною, бо проводжу на ній досліди й технологічні іспити своїх винаходів. - Ходять чутки, що мед у Вас дуже дорогий… - Зовсім не так. Цього року продавав по 35 гривень за півлітрову баночку меду – середня київська ціна. Інша справа, що я не стою на базарі, покупці забирають мед просто з пасіки. Що в мене насправді дороге, так це бджолосім’ї. Я їх продаю зовсім небагато, і завжди знаходяться охочі переплатити, щоб потім мати можливість казати: “Мої бджоли з пасіки Діда Василя”. Гадаю, то невеликий гріх і для них, і для мене. - Коли Ви сказали, що головне для Вас – вивчення продуктів бджільництва, я був трохи здивований, оскільки думав, що почую щодо суспільного життя… - Це, мабуть, тому, що воно у центрі уваги більшості бджолярів. І хоча це не основна моя справа, але дійсно, важлива й велика частина мого життя. - Говорячи про нього, найчастіше згадують про ваше дітище «Бджолина дев’ятина у Діда Василя» чи, як його стали називати у 2007-му році – «Бджолярський круг». Коли думаєш про те, скільки ця справа відбирає у вас сил, часу, нервів, мимоволі хочеться запитати: Василю Олексійовичу, а воно Вам треба? - Ви не перший задаєте мені це питання. Адже не секрет, що «дев’ятина» – некомерційний проект. Усі гроші учасників йдуть на сплату організаційних заходів. Залишки вкладаємо у так званий «накопичувальний фонд» – там вже понад 4 тисячі гривень. Але це не дуже вдається, бо завжди про себе нагадують різні непередбачені витрати. Але хочу сказати, не все в нашому світі міряється грошима… У 2004-му році, коли я тільки починав, в мене було відчуття, що такий захід потрібен. Я кинув обережний заклик зібратися на «дев’ятину» в мене на хуторі, на пасіці. Все гадав, скільки людей приїде… Думав, хоча б 20 пасічників зібралося, і то було добре… А приїхало – 200! З одного боку, це спричинило неабиякі організаційні проблеми, але з іншого, наочно свідчило – пасічникам цікаво, їм потрібний подібний захід! З тих пір з кожним роком учасників стає все більше й більше. Нам вже тісно в нашому таборі, розрахованому на 500 чоловік. Як на мене, стає цікавішою й програма. На останньому зібранні хлопці зробили мені неабиякий сюрприз: привезли мого двійника. Це вже елементи якогось шоу, і не може не радувати. Коли мій двійник розповідав про свої відчуття, то казав, що був приємно вражений гостинністю і доброзичливою атмосферою, яка панувала навкруги. Тому, відповідаючи на ваше запитання, скажу коротко – так, треба! І мені, і сотням бджолярів, які приїжджають і для яких це особливе, дороге серцю місце для зустрічей, спілкування, відпочинку і багато чого іншого. - У мене таке враження, що ці збори цементує Ваша постать. А що буде з «Бджолярським кругом» років через 50, коли Ви таки вирішите піти на пенсію? - Сподіваюся, що до того часу в нашому середовищі виникне постать чи навіть група людей, яка буде в змозі підтримувати цей захід на гідному рівні. Зараз я якраз зайнятий тим, що намагаюся створити працездатну «Раду Бджолярського кругу». Так, що все буде добре – у цього заходу довге й щасливе майбутнє! Це насправді ідеальний варіант, коли якусь мою ідею, чи напрям роботи підхоплює талановита людина і веде її далі вже майже без моєї участі. Так, наприклад, сталося з медоварінням. Я дав поштовх до цієї справи – організував і провів перші семінари з цієї теми, конкурси медових вин, написав книгу на цю тему. А потім «виростив» В.С. Барабаша, який очолив новостворену «Гільдію медоварів України», і надалі ця організація успішно розвивається і розв’язує багато різнопланових завдань. Звичайно ж, я їм допомагаю і навіть «підстраховую», але наше шестирічне «дитя» вже досить впевнено «дибає». Як результат, сьогодні на ярмарках присутні десятки тисяч літрів якісних медових вин! Кращих медоварів знає вся Україна, адже вони володарі різноманітних винагород всеукраїнських і регіональних конкурсів медоварів! І все це зроблено без жодної копійки державних або бізнесових структур. - Але справедливості заради, слід відзначити, що не всі починання, до яких Ви приклали руку, мали продовження… Наприклад, «Фонд пропаганди бджолопродукції» так і не запрацював, хоча ідея й перші кроки були вражаючими. - Якщо коротко, то ідея була в наступному. Всі причетні до нашої галузі збирають певну суму грошей і, головним чином, через ЗМІ витрачають на пропаганду продуктів бджільництва. Я розробив концепцію ідеї, економічне обґрунтування проекту. Впевнений, що вона життєздатна і могла би принести велику користь, але за необхідної умови – треба було зібрати і витратити щонайменше 500 тис. гривень. Тільки після цього можна очікувати, що віддача значно перевищуватиме вкладання, зокрема і в грошовому еквіваленті. Але, на жаль, не змогли зібрати навіть одного відсотку від потрібної суми. Тому, на певному етапі, я як голова наглядової ради фонду наполіг на тому, щоби зупинити проект, а ті невеличкі кошти, які таки прийшли на наш розрахунковий рахунок, повернути власникам. Трапилось те, чого я й побоювався – люди тяжко вкладають гроші в справу, від якої не бачать швидкої віддачі саме для себе. - Особисто в мене була надія, що необхідну суму під цю гарну ідею надасть держава, тим паче, що гроші (як для неї) не такі вже й великі. Та й часи тоді були такі, що великі надії покладали на Президента-пасічника... - Цього не сталося. Але, відверто кажучи, ми й не просили. З однієї простої причини – сьогодні гроші від держави під якісь цільові програми приходять на умовах так званого відкату. Причому апетити у чиновників чималі – до 50 відсотків. Як ви розумієте, для суспільного фонду, керівництво якого цінує свою репутацію, працювати за таких умов неможливо. - Ну, тоді, можливо, гроші можна було отримати через «Братство бджолярів України»? Ця організація тоді якраз створювалася, і на неї також покладали великі надії, тим більше, що Ви увійшли до її ради і за Вами закріпили напрямок пропаганди продуктів бджільництва. - На жаль, співпраці з «Братством бджолярів України» не вийшло. Попри гучні заяви і амбіціозні плани, я не побачив за цим жодних конкретних дій. Вся робота звелася до з’ясування стосунків, інтриг, пробивання грантів і… лінощів. Тому, відзвітувавши за виконану роботу, я вийшов із Ради. А робота Братства згодом звелася до презентації бджільництва України й окремих українських фірм на заходах міжнародного рівня. До речі, цілком успішно. Я дуже радий, що конгрес Апімондії 2013 року пройде саме в нас. Тепер головне – спромогтися провести його на належному рівні, і головне при цьому не забути про українського пасічника. Бо не секрет, що конгреси Апімондії – це бізнесові проекти, і дійство це не з дешевих. Наприклад, за вхід на міжнародну виставку, яка супроводжує конгреси (найцікавіше, що можуть побачити й почути на заході практикуючі пасічники), в Європі прийнято платити гроші. Але якщо для європейського бджоляра квиток за 60 євро – це майже як у кіно сходити, то для вітчизняного – вже закриті двері. Тому, якщо в Києві зайти на виставку для пересічного українського бджоляра буде недозволеною розкішшю, і це свято, яке завітало до нашої країни, пройде без його участі, то це буде велика ганьба для наших організаторів. А з приводу розмов, що в Україні нічого показати на заходах подібного рівня, то це не так. В нас є здобутки, технології і досягнення, якими ми можемо пишатися. Подивіться лише на теми нашого часопису «Бджолярський круг. За рентабельну пасіку». - Гадаю, наша бесіда буде неповною, якщо ми не поговоримо з вами про журнал «Бджолярський круг. За рентабельну пасіку», одним із засновників і головним редактором якого ви є… - Починаючи з 2000 року, я активно публікуюся у спеціалізованих виданнях з бджільництва. Але мені не завжди подобалося, що мої матеріали часом сильно «редагували» не в кращий бік, скорочували, а іноді навіть припускалися помилок. Тому виникло бажання – мати власне видання, свою, так би мовити, трибуну. Ще було цікаво втілити в життя свої видавничі ідеї. Я зібрав маленький колектив однодумців – сильних, відомих, обізнаних пасічників, вчених, і ми почали роботу. Вирішили виходити чотири рази на рік. Робити це частіше – грошей бракувало (вихід журналу ми фінансуємо з власних коштів), та, мабуть, і не потрібно, краще більше уваги приділити якості матеріалу і поліграфії. Перший номер вийшов наприкінці 2007 року й одразу отримав чудові відгуки. А сьогодні я без зайвої скромності можу повторити те, що люди кажуть, що ми є кращими серед вітчизняних часописів з бджільництва. В амбітних планах редакції робити журнал ще цікавішим і зайняти лідируючу позицію не лише за змістом і якістю, а й за накладом! - Інтерв’ю люблять закінчувати традиційним питанням типу «ваші плани на майбутнє?». Але я хочу спитати трішечки інакше. У бджолиних колах весь час точаться розмови: ось би нам такого Президента Спілки пасічників, як Дід Василь! Чи ось ще чутки – Соломка скоро посяде крісло директора нашого інституту… Що скажете? - Це лише чутки. Нині я на своєму місці і за фахом, і у пасічницькій громаді. Навіть коли б мені це й запропонували, я би відмовився від цих посад з декількох причин, головна з яких – вік. Я вважаю, що якщо вже й шукати нових людей на ці посади, то вони мають бути молодими і енергійними. До того ж, зайняти місце директора інституту мені не дозволить відсутність належного наукового ступеню за фахом, обов’язкового на такій посаді. Та й не така то вже вдячна робота, як здається. Зараз багато критикують наш інститут, і насправді, в більшості випадках, є за що. Але не слід забувати, в яких умовах працюють наші вчені. Виділених державою грошей ледве вистачає на мізерні зарплати співробітникам, а на якусь більш-менш серйозну наукову роботу і казати не приходиться. Найкращі кадри йдуть у бізнес. А скільки з боку крутих столичних бізнесменів зазіхань на землю, на якій розташовані інститут і музей! Тому вважаю, що директору Леоніду Івановичу Бондарчуку дуже нелегко приходиться у цій складній ситуації. А в тому, що інститут та музей бджільництва (один з кращих у світі) досі функціонують, а не розграбовані, і, дай Боже, існуватимуть ще довго і дочекаються нарешті кращих часів, його велика заслуга. Стосовно високих громадських посад я задам риторичне питання: «А хіба сьогодні є в бджільництві України вища посада, ніж «Дід Василь», якого, до честі нашої пасічницької громади, сотворили ми всі разом. І я пишаюся тим, що і я до того і руку й душу приклав. А за себе можу сказати, що головна проблема в моєму житті – це брак часу, а життя таке куце… Я радий, що є затребуваною, популярною і шанованою серед бджолярів людина. У моєму віці це дуже важливо і це робить мене щасливою людиною. А. Гурман ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО ДІДА ВАСИЛЯ Є автором «Гімну бджолярів», твору, який все частіше можна почути на зібраннях пасічників. Є членом редколегій медичних журналів «Журнал медичного лікаря», «Медична техніка», «Медичний ринок». 25 років займався розробкою, впровадженням у серійне виробництво та медичну практику електронних приладів для ядерної медицини та діагностики стану органів і систем людини в ПО ім. С.П.Корольова на посадах провідного конструктора та головного інженера науково-дослідного інституту. За результатами його кандидатської дисертації, розроблено і впроваджено в серійне виробництво цілий ряд медичних приладів. У них використано 11 винаходів Соломки, і, як головний конструктор цих приладів, він нагороджений Золотою медаллю ВДНХ СРСР і знаком «Изобретатель СССР». Останні 16 років є провідним експертом МОЗ України з медичної техніки, одним з організаторів державних програм розвитку медичної промисловості в Україні. З 2000 року у фахових журналах «Пасіка», «Український пасічник», «Будьмо здорові», газеті «Здоров’я і довголіття» та інших виданнях вийшло понад 100 статей Василя Олексійовича. Він є автором трьох книг і членом Національної спілки журналістів.

[Bombus]

Ну, что, пан Гурман? Пока Сергей Николаевич в отпуске, некому и прочесть так много букофф. А уж прокомментировать... Лично у меня много расхождений во взглядах с шановным дидом, но в одном он мне очень понравился. Когда

ідея, яка була в наступному... треба було зібрати і витратити щонайменше 500 тис. гривень. Трапилось те, чого я й побоювався – люди тяжко вкладають гроші в справу, від якої не бачать швидкої віддачі саме для себе.

?

провалилась, он проанализировал ситуацию и поступил гениально: Не хотите скидываться на "общее дело"? (по 30 грв, по-моему тогда решали?) - сдавайте по (сколько там было в этом году?) и слушайте своего Руденко, в сотый раз, затем, по-чинарику и ... по домам! Гениально! Снимаю шляпу.