Журнал "Пасічник". Хмельницкий

[Володимир]

Запитання редактору журналу «Пасічник»: «Коли журнал був відвантажений на пошту?» Січневий випуск журналу я не отримав. На пошті /1.02.2011/ сказали , що такий журнал ще не надходив?!

[ЛГБ]

Да на сегодняшний день я еще не видел январских номеров "Пасіка" і "Пасічник", а "Український пасічник" я прочитал до крещения! Молодец пан Осташевский, отличный журнал!

[Evgenei]

Запитання редактору журналу «Пасічник»: «Коли журнал був відвантажений на пошту?» Січневий випуск журналу я не отримав. На пошті /1.02.2011/ сказали , що такий журнал ще не надходив?!

Мне тоже только сегодня пришел

[Гурман]

«Коли журнал був відвантажений на пошту?» Січневий випуск журналу я не отримав. На пошті /1.02.2011/ сказали , що такий журнал ще не надходив?!

?

Каюсь и приношу извинения читателям - по ряду причин задержали выход Типография подвела - отгрузили на почту 22 января. Судя по звонкам номер стал только-только приходить. Немного терпения...

а "Український пасічник" я прочитал до крещения! Молодец пан Осташевский, отличный журнал!

?

Лучший в Украине! Хотя вот главный редактор киевской "Пасіки" заявил, что его тираж больше 26 тысяч! Эх, далеко нам и "УП" еще до такой сумасшедшей популярности!

[Паланочка]

Хотя вот главный редактор киевской "Пасіки" заявил, что его тираж больше 26 тысяч! Эх, далеко нам и "УП" еще до такой сумасшедшей популярности!

?

так то он только заявіл Наші пасічники як випють медовухи то такого можуть назаявляти що огого

[Гурман]

Далее хочу выложить очень любопытную, хотя и трудно перевариваемую, прежде всего из большого размера и мешанины, статью из последнего номера журнала "Пасіка". Было бы очень интересно услышать мнение о ней форумчан, особенно в том месте, где идет речь о Горелике. Чтобы было понятней - О.М.Горелик, директор ПП "Хмельницкмед" и учредитель журнала "Пасечнік". Цитаты в приводимой статье также взяты из нашего журнала. Халимонинко об этом не упоминает, видимо считая, что ссылка на первоисточник это реклама конкурирующей организации. Грамотно, однако ЖУРНАЛ ПАСІКА, СЬОГОДНІ І ЗАВТРА Хто наш читач? В останньому номері журналу «Бджолярський круг» йдеться про те, що журнал «Пасіка» виходить накладом у 2500 примірників щомісяця. Повідо¬мляємо офіційно і не тільки автору замітки М. Горнічу, а й головному редактору «Вджолярського кругу» В. Соломці, що це неправда. Наклад журналу «Пасіка» в 10 разів з лишком більший, ніж ви зазначаєте. До речі, на 2011 рік тираж «Пасіки» збільшився майже на 2,5 тисячі примірників, за що ми дуже вдячні нашим читачам. У зв'язку з цим ми вважаємо, що тематична спрямованість у журналі «Пасіка», зміст і форма подачі інформаційних матеріалів видання, в основному, правильні і вони задовольняють наших читачів. Але редакція продовжує вивчати питання, як необхідно працювати, щоб наш український пасічник був нашим читачем. А для цього слід чітко уяснити, хто є пасічник і яким шляхом рухається бджільнича галузь. Аналіз читацької аудиторії нашого журналу переконує, що сьогодні, як і десятиліття тому, бджіл утримує, як тепер кажуть, пасічник-аматор. При цьому пасіка в нього зазвичай невелика, «домашня», «з любові до сонячної комахи», аби мати собі й своїм родичам власний натуральний мед. Господарює пасічник-аматор так само, як господарював його батько, дід, хтось із родичів, знайомі, сусіди. І знання про бджолу черпає він від батька, дядька, того ж таки доброзичливого сусіда і, звичайно, із спеціальної літератури. До речі, те, що бджільництво було зосереджене в індивідуальному секторі, врятувало його від суцільного розвалу, коли з легкої чиновницької руки горе-реформаторів великі товарні тваринницькі підприємства перестали існувати, великотоварне сільське господарство зазнало руйнації. Сьогодні аматорська пасіка є і може бути саме тією формою малого підприємництва, яке може активно впливати на зменшення безробіття на селі та власне й у місті. Отже, редакція визначилася, що споживачем нашої редакційної продукції, тобто наданої інформації, є звичайний пасічник, так званий аматор. Як за таких умов має працювати наш журнал? Ось чому ми намагаємося давати відповіді на ті запитання, які висуває пасічникам сьогоднішнє життя. А цих запитань надзвичайно багато - від того, як захистити бджолу від кліща вароа до проблем збуту готової продукції. Безперечно, редакція передусім відводить сторінки видання тим проблемам, вирішення яких чекає читач, і про це надсилає нам свої листи-прохання. Зокрема, у бджолярів України, сьогодні, як, до речі, й за часів П.І. Прокоповича, проблема номер один - як найраціональніше утримувати пасіку, аби бджоли активно трудилися, не хворіли, добре перезимовували, навесні та влітку мали квітуюче кормове поле, не зроїлися і, врешті-решт, дали відмінний медозбір. До речі, вивчаючи твори П.І. Прокоповича, бачимо, що наш великий класик свого часу саме ці теми порушував у сільськогосподарських виданнях. Редакція «Пасіки» саме на ці проблеми й звертає основну увагу. Чого сумує О.М. Горелік? Але це не означає, що ми не будемо матеріалами в журналі відповідати на будь-які інші питання, що постають сьогодні і постануть завтра. Тим паче, що один з менеджерів бджільничої галузі України, Олексій Михайлович Горелік з Хмельницька у статті «Було б радісно, якщо не було так сумно» виступив із зауваженнями щодо спеціалізованих видань. Зокрема він зазначає: «Якщо уважно проаналізувати зміст вітчизняних часописів із бджільництва (особливо це стосується журналу «Пасіка»), то можна зробити висновок, що наша галузь переживає мінімум найкращі свої часи! Ну все в нас добре! Й Інститут бджільництва працює, і освіта на передових рубежах, і громадське життя на підйомі, медові показники вражають. Останнім часом я не бачив жодної критичної статті - одні хвалебні». Горелік зауважує, що необхідно виконувати програми, «які мають на меті пошук механізмів виходу з кризи. У нас же для цього не робиться нічого». Далі пан Горелік наголошує, що і «Бджолопром» і Спілка пасічників не працюють так, як йому б хотілося. Якби критика пана Гореліка стосувалася особисто мене, то я б просто відмахнувся від неї, адже я маю свій усталений стиль роботи. Але я очолюю «Пасіку» і маю відповісти на ці конкретні випади-зауваження. У спеціалізованій літературі я працюю дуже давно, і набутий досвід використовую. Колись ще у 80-ті роки ми¬нулого століття я очолював редакцію журналу «Тваринництво України». Саме цей журнал мав у той час найбільший тираж серед спеціалізованих аграрних видань - понад 80 тисяч примірників щомісяця. Окремий розділ в цьому журналі присвячувався бджільництву. Частина пасічників старшого віку пам'ятає, як на Конгресі «Апімондії» в Москві редакція журналу «Тваринництво України» підготувала й завезла туди спеціальний випуск, присвячений українському бджільництву. Він мав тоді відмінний успіх, хоч його заборонили розповсюджувати серед членів Конгресу, бо українська мова, мовляв, не є офіційною. Коли Україна здобула незалежність, з моєї ініціативи був створений журнал «Пасіка». До речі, без будь-якої фінансової допомоги ні держави, ні спонсорів. Із того часу існуємо самі пособі. Найвищий тираж «Пасіки» серед спеціалізованих бджільничних видань свідчить про те, що читач знаходить в ньому відповіді на свої проблеми. Не хочу перераховувати підняті проблеми в «Пасіці», скажімо, за минулий рік. Наші читачі, мені здається, їх пам'ятають. Однак, відповім на зауваження Гореліка щодо «Пасіки». Гортаю сторінку за сторінкою 12 минулорічних номерів журналу, шукаючи тих «хвалебних» матеріалів, про які говорить критик, і не знаходжу. Щоправда, якщо хвалебними вважати ті матеріали в журналі, які подані під рубрикою «Кадри галузі» і присвячуються українським бджолярам, які люблять Божу комаху, служать їй, дбають про неї, віднаходять і впроваджують кращі умови утримання пасіки, то, вважаю, що вони цього заслуговують. Ось і у червневому номері широка розповідь про майстрів бджільництва з усієї України, які пора-дували своєю продукцією жителів Києва. А ось липневий номер, який редакція присвятила ювілею - 235 річниці від народження П.І. Прокоповича. В цьому ж номері під рубрикою «Послідовники, пропагандисти Прокоповича» директор Національного наукового центру Л.І. Боднарчук розповів про Національний науковий центр «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича» - як основний пам'ятник нашому геніальному бджоляру. У цьому ж числі журналу голова Чернігівського обласного товариства бджолярів М.А. Даниленко і голова «Чернігівоблбджолопрому» А.М. Коваленко інформують про пасічницьку громаду Чернігівщини, яка об'єднає ентузіастів-земляків П.І. Прокоповича. Продовжується ця розповідь нарисами про пасічників області. Може це пан Горелік вважає хвалебними матеріалами? Незважаючи на це редакція вважає, що як би хто з критиків не реагував на ці статті, ми і надалі будемо віднаходити майстрів бджільництва і надаватимемо сторінки журналу розповідям про них, про їхній досвід пасічникування. Та читачі, мабуть, і самі бачать, що в «Пасіці» майже щомісяця друкуються матеріали про досвід самих пасічників і нариси журналістів про них. Дивно, що Олексій Михайлович не бачить роботи бджолярів у регіонах України. Може він переносить на всю Україну ситуацію, яка склалася у його підприємстві «Хмельницькмед»? Навряд, адже відомо, що його власне підприємство випускає для пасічників продукцію досить широкого асортименту. Про це і читачі -Пасіки» довідались з каталогу інвентарю та обладнання у квітневому номері минулого року. То для чого ж лякати читачів, що ніде «нічого не робиться». Може пан Горелік угодовується до того дядька, якому уві сні привиділося, що човен, в якому він сидить, тоне, і він спросоння волає: «Караул, спасайтесь, хто може!». То є порада - прокиньтеся й оглядіться, перемовтеся зі своїми колегами з інших регіонів. Тоді може й картина буде не така вже й сумна. Якщо не знаєте про ситуацію в інших областях, то прочитайте, наприклад, статтю в лютневому номері «Пасіки» за минулий рік директора Дніпропетровського «Бджолоагросервісу» М.І. Горбенка «Пасічна справа має бути престижною і прибутковою». У цьому матеріалі розповідається, що в області збільшили матеріально-технічний потенціал, не допустили скорочення кількості бджолиних сімей, створено племзавод з виведення маток української породи бджіл, працюють цехи виробництва вощини, пасти та фасування меду тощо. Хто буває на щорічних виставках-ярмарках в Національному науковому центрі «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», куди з'їжджаються пасічники з уаа України, не може не помітити, що українська бджола мед продукує, а трудові руки українських пасмниив радують нас духмяною бджолиною продукцією, заготовляючиїне тільки для себе, але й на широкий український ринок. А цей ринок і попит визначає, і ціну формує. На цій же виставці-ярмарку неупереджений відвідувач відзначить, що галузь живе й жити буде. При цьому регіони (облбджолопроми), які за твердженням О. Гореліка нічого не роблять для пасічників везуть на виставку свою продукцію - наприклад, із Боярки Київської області підприємство «Київоблбджолопром» привозить вантажними машинами вощину, яка дуже швидко реалізовується. Більше ста найменувань пасічного обладнання виставляє на реалізацію завод-фірма «Ось» з Кіровограда. Просторий павільйон різного пасічницького інвентарю займає на виставці фірма «Меліса» з Харкова. Щоразу на виставці-ярмарку представляють свою продукцію майстри-ентузіасти, які свої ідеї й проекти втілюють у конкретний виріб. Редакція «Пасіки» радіє такому багатогранню і, звичайно ж, подає на своїх сторінках ці приклади і не скупиться на добрі слова людям, які роблять свій внесок у розвиток галузі. Тепер торкнемося зауваження Гореліка з приводу того, що в бджільництві України нічого не робиться з впровадження новітніх технологій. Звичайно в умовах ринкової економіки малі господарства, тобто невеликі аматорські пасіки, не можуть бути конкурентоздатними. Але вже наступає новий етап розвитку бджільництва - паралельно з існуванням малих пасік на передній план виходять великотоварні господарства, які застосовують досягнення науково-технічного прогресу, новітні технології. Україна вже має такі приклади. У квітневому номері «Пасіки» за минулий рік вміщено матеріал «Медові поля поблизу Києва» про бджолине господарство В.В. Яценка. І сам гос¬подар, і його син та дочка - високоосвічені бджолярі, які на 5,75 гектара землі утримують 350 бджолосімей, мають своє матковивідне господарство, зі своєю власною маркою реалізовують високоякісну бджолопродукцію - мед, пилок, прополіс, маточне молочко. Таких фермерських господарств сьогодні ще небагато. Але заявляти, що в Україні в цьому напрямі нічого не робиться може хіба що незряча людина, або ж та, яка не хоче цього бачити. Про критику й самокритику Тепер торкнемося питання критики в спеціалізованому виданні. Пан Горелік засумував за рушійною силою соціаліз¬му - критикою. Хочу нагадати продовження тези про цю рушійну силу - не тільки критику, а й самокритику, якої вимагали свого часу ідеологи соціалізму. Тому, давайте трохи поміркуємо й обговоримо цю тему з точки зору самокритики - «а що я зробив особисто»? Знову звернемося до історичних прикладів. Як ставився наш великий бджоляр П.І. Прокопович до критики? Можна сказати одним словом - позитивно. Але його критика була дуже конкретною. Петро Іванович не про¬сто критикував щось взагалі, а конкретно застарілі спо¬соби ведення бджільництва. Ось як у 1829 році про критику П.І. Прокоповича відгукується в листі до редактора «Землеведческого журнала» С.О. Маслова, дописувач з Сумського повіту. «...Чому бджільництво залишається у дикому стані? Це тому, що за бджільничими заводами доглядаютьстарі люди з застарілими забобонами, знання яких обмежуються тим, що вони на зиму кладуть бджіл у яму, а весною де-небудь і як-небудь. Восени кращі сімейства нібито за їхню працелюбність, умертвляють, а решту знову в яму». Критикуючи, П.І. Прокопович пропонував свої методи, підтверджені позитивом багаторічних спостережень. Саме такий конструктивний метод критики безперечно читач сприйме. Редакція «Пасіки» в цьому переконується, публікуючи таку своєрідну критику. Наприклад, торік на¬дано сторінки виступам досвідченого бджоляра І.П. Веригіна про методи зимівлі бджіл за зразком природного їх житла - дупла. Ця стаття викликала жваву дискусію в журналі. І кожна думка авторів обговорюється, осмислюється, особливо, якщо вона перевірена практикою. При цьому на окремі критичні зауваження автори дискусії не ображаються. Наш редакційний колектив вважає, що такий спосіб віднайдення істини є оптимальним. І застосовувати його буде й надалі. Олексій Михайлович сьогодні дуже сміливо прямо у вічі чеше «правду матку» колишньому президенту України В.А. Ющенку, який створив «Братство бджолярів», що «не стало рушійною силою, яка витягала б громадське пасічницьке життя з болота млявості й безініціативності». Не будемо обговорювати претензії пана Гореліка до В.А. Ющенка. Це вчорашній день. Не будемо зважати й на той набір негативу (...болото млявості й безініціативності», «роботою навіть не пахне» і т.д.), який превалює в статті Гореліка. Нічого не вдієш. Таким критик є сьогодні, одне очевидне, що дивиться він на дійсність тільки через темні окуляри, а вони не дають йому помічати не тільки світлих росточків нового, але й визрілої стійкої рослини, що міцно тримається потужним корінням за рідний ґрунт. Хочеться лише наголосити на тому, як же наш критик бачить прогрес? Про лідерів ідей У згадуваній статті О. Горелік зауважує що галузі не ви¬стачає справжніх лідерів ідей. Давайте згадаємо, хто ж є тими лідерами ідей? Звернемося знову до історії. Завжди це були інтелектуали, освічені люди, врешті-решт, діячі наукового аналізу. Найзнаменитішим таким лідером ідей був, звичайно, ж П.І. Прокопович, який все життя експериментував, пропагував нові ідеї і конкретними своїми справами їх підтверджував. На почату XX століття журнал «Пчеловодческий музей» відзначав: «Майже з 1830 року бджолярі користувалися винятково перекладеними творами з бджільництва... І ось у 30-ті роки на арену пасічницької діяльності самостійно з'являються П. Прокопович, потім М. Витвицький, а за ними О. Покорський-Жоравко, які своїми літературними працями з бджільництва заклали початок оригінальній пасічницькій літературі та розумному бджоловеденню, заснованому на вивченні життя та поведінки бджоли... Поштовх, який було надано бджільництву цими кори¬феями галузі, стрімко посунув вітчизняне бджільництво вперед, по шляху прогресу... Вдячні нащадки і надалі, як і тепер, не перестануть, звичайно, шанувати цих піонерів нашого бджільництва». Великий син Поділля - Микола Михалевич понад 45 років присвятив духовній просвітницькій праці, станов- ленню українського бджільництва, ще в 1877 році видав українською мовою книгу «Пасіка». Такі діячі - справді «лідери ідей». їх не дуже багато, але наш край їх народжує. З вдячністю згадують українські пасічники знаменитого педагога, благодійника, патріота О.Х. Андріяшева, видавця, щорічника бджільництва, засновника за власні кошти практичної школи бджільництва у Боярці під Києвом. У цій школі протягом року селяни на¬вчалися раціональному облаштуванню пасічного господарства. Ще й сьогодні втілюють у життя ідеї В.А. Нестервод-ського, який створив чітку систему наукового сприйняття бджолиної сім'ї. На сторінках «Пасіки» торік читачі ознайомилися з діяльністю В.І. Ломакіна та його сина, які в Дергачах Харківської області створили славетний вощинний завод, продукція якого відзначалася і на всесвітніх та вітчизняних виставках з бджільництва. Цей завод дає відмінну вощину й тепер. Ми й сьогодні маємо багатьох сучасників - лідерів ідей, які тихо й спокійно вивчають досягнення науки і тех¬ніки, пропагують новітні технології для впровадження у виробництво. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України на кафедрі бджільництва працює професор В.П. Поліщук, який в 2008 році нагоро¬джений дипломом за створення типу бджіл «Хмельницький», брав участь у семи Міжнародних конгресах і симпозіумах «Апімондії». Редакція «Пасіки» рада, що професор В.П. Поліщук багаторазово виступає зі своїми науковими роздумами у нашому журналі. Час від часу своїми ідеями і конкретними рекомен¬даціями ділиться з нашими читачами Л.І. Боднарчук - директор Національного наукового центру «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» УААН, професор, член-кореспондент Національної академії аграрних наук, перший Віце-президент Ради Федерації бджолярських організацій країн Східної і Центральної Європи «Апіславія», представник від України в Генеральній асамблеї «Апімондія. Це Л.І. Боднарчук фактично створив Інститут бджільництва в Україні, є одним із авторів Закону «Про бджільництво України», зібрав усе краще, що є в пасічництві України і організував прекрасний Національний музей бджільництва. Фармацевти й бджолярі-цілителі знають і високо оцінюють діяльність заслуженого діяча науки і техніки, академіка АН України, доктора фармацевтичних наук, завідувача кафедри аптечної технології ліків Національного фармацевтичного університету, автора розробки багатьох ліків апітерапії О.І. Тихонова. Пан Горелік, правда, вважає, що наука бджільничої галузі нічого не робить. Не будемо з Гореліком сперечатися. Лише пошлемося на Президента Академії наук України Б.Є. Патона та Президента Національної академії Аграрних наук М.В. Зубця, які дали високу оцінку діяльності науковців бджільництва. Цим керівникам Української науки я більше вірю, ніж пану Гореліку. Представники практичного господарювання також не стоять осторонь нових досягнень науково-технічного прогресу. Хтось, наприклад, експериментує з вощиною, інший створює нові прилади й пристосування чи препарати для боротьби з хворобами й шкідниками бджіл. Науковці продовжують вивчати бджолину сім'ю, аналізуючидосягнення своїх колег з усього світу. Комусь у досягненні поставленої мети вдається зробити більше . комусь -менше. Але поступ здійснюється регулярно в одному напрямі - по шляху науково-технічного прогресу. Пан Горелік нарікає й на Спілку пасічниюв- У цьому ж журналі «Пасічника», де виступив О. Горелік, надруковано оголошення про зібрання «дев'ятин Діда Василя», де сказано, аби учасники приїздили тупи з грошима, щоб утримувати самих себе. І це правильно. А коли ви, пане Горелік, вносили свої кошти в Спілку пасічників України. Не пам'ятаєте?. А ви ж член Спілки та ще й входите в її керівне ядро. Хочете, щоб Спілка активно працювала лише на ентузіазмі?. Такого не буває ніде. У будь-якій громадській організації її члени платять внески. Ось тоді вони з повним правом можуть запитати, як вона існує і чи ефективно працює. Кому як не керівникам і спеціалістам колишніх державних управлінь бджільництва, що в основному успадкували приміщення і яке-не-яке майно, проявляти ініціативу. Адже більшість з них сприйняли умови ринкової системи господарювання, не чекали вказівок з міністерських кабінетів, створили, вірніше удосконалили господарства, під якими б назвами вони сьогодні не існували, розширили виробничі цехи, відкрили торгівельні пункти. Може й не дуже швидко, але освоюються тут сучасні технології ведення бджільництва, забезпечуючи його рентабельність. Проявіть ініціативу, аби у Спілці пасічників і в «Агропромі» - запахло роботою». Нам же, працівникам спеціалізованої літератури треба встигати за рухом нових надбань в науці, і практиці, аби їх пропагувати. Редакція «Пасіки» вважає своїм девізом: «Краще дати для свого читача хоч одну нову ідею, хоч один прогресивний метод з практики бджільництва, ніж десять-двадцять-сто волань, що «нічого в нас не відбувається». Чого не вистачає Гореліку? Пан Горелік вважає, що працівникам з бджільництва України не вистачає знаєте чого? - хоч одного чиновника в Міністерстві агрополітики, «який би опікувався бджільництвом і до якого ми могли би звертатися у разі потреби з надією вирішення наших проблем». Уявляєте, скажімо загальнодержавну проблему - низька ціна на мед у 2011 році. Як її підвищити? Ходоки в Міністерство агрополітики до уповноваженого з бджільництва: «Просимо вплинути». Той за телефон і грізним басом: «Піднять ціну!». І тут же оптовики виплачують пасічникам ціну на мед, якої їм захочеться. Або інша проблема - не має в енному районі кормо¬вої бази. Ходоки до Міністерства. Уповноважений басом: «Засіять 5000 га гречки, 1000 га фацелії, 1000 га - буркуну; ітд. Ось тільки той, який має засівати, таким же басом уповноваженому відповість: «Чоловіче добрий, перешли замовлення, наприклад, 5 млн. грн.. бо сьогодні у нас ринок!». А ринок, пане Гореліку, як ви самі знаєте, вимагає не чиновного басу, а зовсім інших підходів, наприклад, певної ініціативи підприємливих людей, бо правильно ви стверджуєте, що сьогодні сподіватися можна на самих себе. Що стосується тієї ж ціни на бджільничу продукцію, то вирішена - соблеми чиновник не принесе пасічникам на блюдечі, з голубою каймою. Ось як бачить вирішення проблеми М.І. Горбенко з Дніпропетровська: «Щорічно на Дніпропетровщині виробляють 5-8 тисяч тонн меду, це 1,5-2 кг на кожного жителя. За такого виробництва питання збуту не повинно мати проблем, оскільки людина повинна споживати в 10-15 разів більше». Можна й по іншому впливати на ціни, наприклад так, як це роблять у Кореї. Саме колеги з цієї країни, коли приїздили в Україну позаминулого року, розповідали, що допомагає на належному рівні тримати ціни на мед та іншу бджолопродукцію кооперація бджолярів. Вивчити б, як слід, цей досвід і впровадити в себе! Пам'ятається, відвідувала Корею невеличка група, в основному з «Братства бджолярів» з України, та цього досвіду, на жаль, не вивчала й не пропагувала його вдома. А даремно. Ось тут би нашим керманичам бджільництва і проявити ініціативу, вивчити світовий досвід з цього питання і застосувати в себе. Бо інакше існуюча сьогодні практика скуповування меду за безцінь у розрізненої пасічної громади, продовжиться й далі, аби перепродувати його за кордон за світовими цінами. М.І. Горбенко з Дніпропетровська вважає, що добре було б у дитячий раціон ввести цілющий продукт - мед. Реклама на продукцію бджільництва має надаватися широко. Скооперувавшись, виробники продукції бджільництва могли б легше вирішувати свої проблеми. Скажімо, як на українських землях створити кормове поле для бджіл, якщо на них господарюють не бджолярі? Наприклад, І.П. Веригін вже четвертий рік добивається, щоб неугіддя й лісосмуги в Обухівському районі одержали у користування бджолярі, які б засадили їх акацією та іншими медоносами й доглядали за ними. Не вдається. Ось де потрібна ініціатива об'єднань бджолярів. Громада могла б певно щось зрушити з місця. Кооперативний рух у світі це підтверджує. Враховуючи те, що кадри в галузі бджільництва з року в рік старіють, молодих пасічників меншає й меншає, то проблема уже сьогодні стала на порядку дня. Випускники аграрних навчальних закладів ідуть працювати хіба-що у великі підприємства. Підготувати просто ж пасічника, який захоче створити спочатку свою аматорську пасіку, простіше. Такою базовою школою могло б стати вже існуюче бджолярське господарство. Власне в кожній області воно є і в ньому юнак чи дівчина могли б навчитися мистецтву пасічникування. Думаю, що державна служба зайнятості населення була б у цьому питанні соратницею. Що заважає, скажімо, пану Гореліку з колегами області на прекрасних угіддях подільського краю створити, наприклад, у Старосинявському пасічному господарстві сучасну бджолярську школу, як колись це здійснив П.І. Прокопович на базі свого господарства. Як кажуть у народі, потужного Вам, ініціатори ідей, вітру на дорозі вдосконалення бджільничої галузі. А нам, працівникам масових засобів інформації в галузі бджільництва, можна побажати встигати за різноманітністю життя пасічників України і висвітлювати найкращі зразки досвіду у своїх виданнях. М.І. ХАЛИМОНЕНКО. головний редактор журналу «Пасіка», заслужений журналіст України

[einar]

М.І. Горбенко з Дніпропетровська вважає, що добре було б у дитячий раціон ввести цілющий продукт - мед. Реклама на продукцію бджільництва має надаватися широко.

?

Ввести не проблема, питання в тому- за який рахунок? Держава ніколи не виділить десятки мільйонів гривень на якихось там дітей, їй це зовсім не потрібно , і грошей ій самій завжди не вистачає . І рекламуйте- не рекламуйте- в дитячих закладах та лікарнях не з'являться мед та пилок тому, що платити за це- нема бажаючих. На рахунок тиража пасіки- кілька разів намагався виписувати цей журнал і весь час не отримував нічого, крім розчарування. Майже ніякої корисної інформації (для мене), не знаю, як там вибирають теми для друку . Можливо великий тираж через більшу розрекламованість? Або десь "випадково" дописали нолик Подобаються УП та Пасічник, на мою думку- це кращі видання для бджолярів в Україні. Бджолярський круг- теж непогано, але виходить 4 рази на рік при тій же ціні, що і в інших журналів, які виходять кожного місяця.

[фом]

Ура !!! Я отримав 1 номер журналу.

[Bdjol]

М.І. Горбенко з Дніпропетровська

?

- тормоз нашей области в развитии пчеловодства В 10 году выписывал все журналы и газеты Украины. В это году отказался от "Пасики". Повторюсь за einar, лучшие журналы : "Пасічник" та "Бджолярський круг"

[Бортник]

В 10 году выписывал все журналы и газеты Украины. В это году отказался от "Пасики".

←

Аналогично! Удивляюсь, почему у них тиражи растут?

[шаруда]

М.І. Горбенко з Дніпропетровська * - тормоз нашей области в развитии пчеловодства opr06K9M.gif

?

Подтверждаю. Убогий магазин на Троицком, такой же "плем. завод" укр. степной

[Володимир]

Передплачую журнал «Пасічник» з січня 2010 року і в новому 2011 році також виписав. А вперше прочитав відгуки про цей журнал тут на сайті і більшість з них були позитивні. Коли в грудні 2009 р. отримав безплатний номер журналу я переконався, що «Пасічник» стоїть виписувати. Зараз виникає запитання: «Чому редакція журналу не рекламує свій журнал в пресі, на пошті?» Наприклад, журнал «Пасіка» можна купити на пошті. Можливо тут і криється великий його тираж. Хоча я виписую «Бджолярський круг », «Пасічник», «Український пасічник», «Пасека от А до Я». Журнали на іншу тематику проводять анкетування своїх читачів, проводять різні конкурси, акції. Чому редакція «Пасічника» не приділяє цьому уваги? А це є ваша реклама! І ще, пишіть тут на сайті, коли журнал відвантажено на пошту.

[Гурман]

Передплачую журнал «Пасічник» з січня 2010 року і в новому 2011 році також виписав. А вперше прочитав відгуки про цей журнал тут на сайті і більшість з них були позитивні. Коли в грудні 2009 р. отримав безплатний номер журналу я переконався, що «Пасічник» стоїть виписувати.

?

Спасибо на добром слове!

Зараз виникає запитання: «Чому редакція журналу не рекламує свій журнал в пресі, на пошті?» Наприклад, журнал «Пасіка» можна купити на пошті. Можливо тут і криється великий його тираж. Хоча я виписую «Бджолярський круг », «Пасічник», «Український пасічник», «Пасека от А до Я». Журнали на іншу тематику проводять анкетування своїх читачів, проводять різні конкурси, акції. Чому редакція «Пасічника» не приділяє цьому уваги? А це є ваша реклама!

?

По поводу почты. Пробовали мы когда-то с ними работать на предмет реализации. Не сработались… Отношение ужасное… Возможно к «Пасеке» другое отношение, или их это устраивает, меня – нет. Анкеты, конкурсы… Я уверен - эффект мизерный. Лучше потраченное на это время и деньги вложить в улучшение качество журнала, который, все еще оставляет желать лучшего. Мне кажется – именно качество материалов, высокий уровень журнала - это главное. А высокие тиражи, при соблюдении этого главного условия, дело наживное. Считаю, что лучшая для нас реклама, это когда на «Бджолярском круге» Соломка, по личной инициативе, всем зарегистрированным участникам собрания вручил распечатанную на листе бумаги статью из нашего журнала. Когда мне рассказывают, что отдельные, более-менее удачные номера или нашумевшие материалы пошли по рукам. Вот она – народная, подлинная, а не пальцем деланная реклама! А когда говорят спасибо и что мы лучшие – так это и есть настоящее издательское счастье! И возвращаясь к тиражам. Не к сожалению и не к счастью, а объективная данность – высокий тираж не всегда говорит о качестве. Если бы так, логично и справедливо, чтобы «УП» и «Пасіка» поменялись тиражами. Но в издательстве, есть такое явление, как инерционность. Выписывает пасечник с глубинки «Пасіку» и будет это делать, не смотря ни на что! Потому, что привык и имеет подшивку за 20 лет. Потому, что "столичне видання". Потому, что туда пишут "поважні люди". Кому-то искренне нравится, особенно пожилым людям, сформированным еще в советские годы, а «БК», к примеру, для них слишком уж умный и не привычный. Нам вдвойне тяжело – ну, что, скажите на милость, стоящее может выйти из какого-то там Хмельницкого?! Нам для успеха как никакому другому изданию надо из номера в номер пытаться доказывать свою состоятельность. Сложно, но интересно.

[Гурман]

23 февраля отгрузили на почту второй номер журнала за этот год.

2.pdf

[ppz]

Анатолий, очень интересная дискуссия у вас. Лично я считаю, что высокий тираж издания - это совокупность множества факторов, но прежде всего - заинтересованности редакции, собственника. А лучше или хуже издание - судить читателям. Тут уж о вкусах не спорят. И ещё нужно учитывать периодичность печатного издания. Журнал или газета лишь отчасти должны быть книгой или справочником, но в большей степени - это реакция на жизнь, в данном случае - пчеловодческую. Ваш коллега

[Гурман]

2.2.pdfСегодня ушел подписчикам мартовский номер журнала.

[Гурман]

Статья которая готовится к печати в следующем номере. КОНФЕРЕНЦИЯ В КИЕВЕ 15-16 марта в Киеве состоялась всеукраинская научно-практическая конференция «Современные пути развития перспективных и инновационных технологий в пчеловодстве Украины». Она прошла в рамках третьей специализированной выставки «Пасека Экспо-2011» в Международном выставочном центре столицы. Организаторами конференции стал организационный комитет 43 Международного Конгресса Апимондии, при поддержке Всеукраинской общественной организации «Братство бджолярів України», фирмы «Троян» и Международного выставочного центра. Открыла заседание Президент организационного комитета по проведения 43 Конгресса Апимондии Татьяна Юрьевна Василькивская. После короткого приветствия и просмотра любимого фильма нашей «медовой королевы», посвященного, главным образом, деятельности «Братства бджолярів України» и, по сути, являющегося сегодня визитной карточкой украинского пчеловодства, Татьяна Юрьевна выступила с первым докладом. Он длился значительно дольше заявленных 7 минут и содержал массу давно известных фактов из истории Братства, самовозвеличиваний и озвучиваний планов по проведению Конгресса. Было скучно, и очень быстро публика, жаждущая побыстрее узнать о современных и перспективных технологиях, начала скучать, затем проявлять нетерпение, но в конце была таки вознаграждена за терпение ярким и эмоциональным выбросом накопившегося. Вот несколько цитат из выступления Татьяны Юрьевны. «Засоби масової інформації публікують недостовірну інформацію щодо роботи оргкомітету, щодо відповідних завдань, нас, як українських бджолярів при проведенні конгресу. Зрозумійте одне – організаційний комітет 43 Конгресу Апімондії займається організацією цього заходу. Ми не займаємося реформами в бджільництві. І всі питання, які пов’язані з реформою бджільництва, інвестиційними програмами, ми так само розглядаємо, але це не у форматі підготовки до Конгресу. Це окремі проекти, над якими працювалося і п’ять, і двадцять років тому. Чи працювалося? Чи мало працюватися? А зараз при підготовці Конгресу Апімондії є такі закиди до нас, що ми повинні й те побудувати, і те зробити… Ми можемо тільки спонукати, можемо закликати, можемо волати до влади, що ми й робимо. Можемо залучати вас до програм. Але для того, щоб зробити реформи потрібна законодавча ініціатива, державних інституцій». «Не треба чекати від громадських організацій побудови заводів, лабораторій, зміни законодавства. Ми, як громадська організація, можемо спонукати, пишемо листи, намагаємось зустрічатися. Ми дуже чудово працювали з екс-міністром аграрної політики Мельником. Я могла до нього зайти кожного разу, коли йому телефонувала. Братство бджолярів було у громадській Раді міністерства аграрної політики. Змінилися відповідні особи в керівництві – почекаємо, що вони відповідним чином зреагують і на нас». «Перше, що нам необхідно добитися, щоби в міністерстві аграрної політики займалися не просто тваринництвом. Щоби в тваринництві ми бачили людей, які займалися бджільництвом. Щоби там були люди до яких ми, бджолярі, як громадська структура могли звернутися не через Інститут бджільництва. Ми безпосередньо маємо право подати на любого депутата, який, вірогідно, може лобіювати наші інтереси у Верховній Раді. Ми сьогодні маємо депутата члена Ради Братства Петра Андрійовича Ющенка. Чи хоч один законопроект з бджільництва пролобіював цей наш з вами депутат?! Я не критикую, я констатую. Наш Інститут Прокоповича повинен займатися наукою! Яка наукова діяльність ведеться в Інституті?! Хто з вас може мені представити яку-небудь інформацію стосовно 3-4-літньої звітності цього Інституту?! Я не критикую, я констатую. Коли я говорю такі речі, появляються журналісти на ім’я Гурман і так далі, які можуть собі позволити заявити, що Васильківська з кимось воює! Я не воюю – я керую громадською організацією. Я ставлю питання і виношу їх на загальне обговорювання. Тому любі закиди, що хтось щось узурпує, хтось щось не робить, чи не будує, до влади, до Інституту, до кафедри, до Кабінету Міністрів і до Верховної Ради. Там повинні бути наші люди. Сьогодні коли ми зверталися до міністерства «до кого ж йти?», нам відповідають – «До інституту. До Леоніда Івановича Бондарчука». Підніміть руку ті, хто з вас вирішив з Бондарчуком серйозні злободенні питання з приводу бджільництва? Ніхто. Сьогодні Леонід Іванович є віце-президентом оргкомітету з підготовки проведення Конгресу, я з ним працюю тільки в рамках цих питань. Я до нього звертаюсь тільки як до керівника Спілки пасічників України чи віце-президента оргкомітету. А людина займає декілька посад. Не критикую – констатую. Наш Аграрний університет, кафедра бджільництва. Є тут зав. кафедри сьогодні? Є хоч один працівник? Їм нецікаво. Їм не було цікаво їхати у Францію, брати участь у наукових конференціях, їм не цікаво прийти на наші практичні заняття, їм не цікаво їхати по Україні шукати ваших синів, племінників, дочок, щоби вони йшли вчитися. Вони втратили спеціальність. Яка буде в нас попереду наука? І ви хочете, щоби все це вирішувала громадська організація? Виходить так, що ми робимо величезну роботу, а до нас колкості й претензії – а що ми робимо і що ми покажемо?! Працюйте! Працюйте в робочих групах. Покажемо те, що маємо. То, чим ми пишаємось». «Якщо після сьогоднішнього заходу ще виникнуть питання, чи хтось захоче покепкувати з чогось – до мене. Я все поясню. І я не дозволю кепкувати з громади, з організації, з оргкомітету, тому що це зараз імідж держави». Хочу обратить внимание читателей, что до этого момента Татьяна Юрьевна не позволяла себе острой критики (все-таки это была именно она, а не «констатации» в понимании Василькивской) в отношении партнеров. Резонный вопрос – что произошло? Возможно, это месть Леониду Ивановичу Боднарчуку за критику деятельности Василькивской, и за то, что в конце февраля, во время заседания Совета «Бджолярського круга» он назвал идею Братства по ежемесячному сбору денег за участие в Конгрессе «новым «Элита-центром». Или возможно, у «медовой королевы» просто лопнуло терпение по поводу несговорчивости и упрямого нежелания учредителей Братства, некоторых членов Совета этой организации (которые, по всей видимости, продолжают искать поддержки властных структур, чтобы перехватить инициативу и перебрать на себя подготовку к проведению Конгресса) и коллег по организации Конгресса признавать за ней главенствующую роль и становиться под ее начало. Неясно и другое – как впредь они собираются делать общее дело, и может ли вообще быть эффективной работа при таких отношениях и при таком уровне взаимной антипатии, критике, обвинениях? Или борьба идет уже на уничтожение друг друга? Если нет, то какая сила может заставить их как минимум не выносить сор из избы и, стиснув зубы, делать вместе общее дело? Если внимательно прочитать пламенную речь Василькивской, то становится понятным, что Татьяна Юрьевна уже сейчас определила виновных в прошлых и возможных будущих «негараздах» отрасли. Это, прежде всего, ННЦ «Институт пчеловодства им.П.И.Прокоповича» во главе с его директором и облеченным массой других должностей Л.И.Боднарчуком, кафедра пчеловодства Аграрного университета, отдельные депутаты Верховной Рады, и прочие критически настроенные, несогласные «покептувальники», которые смеют не разделить восторженный ход мыслей президента организационного комитета Конгресса и тем самым замахнуться, не много не мало, на имидж государства. При любых раскладах Татьяна Юрьевна всегда и вся будет в белом, ведь она, как могла, «волала до влади», «спонукала», «закликала», «писала листи», «намагалася зустрічатися», «ставила питання та виносила їх на загальне обговорення», «залучала до програм» словом «робила величезну роботу». Далее с докладом выступил кандидат сельскохозяйственных наук Василий Антонович Гайдар. Он рассказал о технологии получения пчелопакетов и выведения маток в многокорпусном, восмирамочном улье с рамкой высотой 300 мм и 145 мм. Достоинства этих ульев в следующем. Применяемая рамка на 300 мм соответствует размеру рамки, применяемой в ульях-лежаках, которые являются самыми распространенными ульями в Украине и России, что очень важно для Закарпатского региона, который, как известно, специализируется на производстве пчелопакетов. Объем гнездового корпуса достаточен для зимовки семьи. В таком улье пчелосемье предоставляется возможность максимально проявить потенциал роста. Обслуживание семьи в таком улье резко сокращает затраты труда. Семьи пчел в таких ульях всегда дают больше продукции. Далее Василий Антонович остановился на конструкторских нюансах и технологических тонкостях работы с такими ульями. К сожалению, из-за болезни на конференцию не приехал Виктор Папп – научный работник отдела селекции и репродукции карпатских пчел ННЦ «Институт пчеловодства им.П.И.Прокоповича». Тему его доклада «Улей для племенной работы та комплексного использования пчелиных семей» донес до слушателей его коллега и наставник Василий Гайдар. Он рассказал, что Виктор Папп уже много лет успешно работает над селекцией синевировского типа карпатской породы пчелы. Первые работы по созданию этого типа начались еще осенью 1986 года, и сегодня можно говорить о ее успешном окончании – сейчас на пасеке насчитывается 186 семей этого типа. Для работы с этой пчелой еще в 80-е годы Папп изготовил 150 ульев не совсем обычной конструкции. Это улей на 14 рамок, расположенных на теплый занос. Конструкция магазина этого улья позволяет размещать в нем от 12 до 4 рамок. Все это позволяет весной, когда семья занимает только 6 рамок, получить в магазине мед с цветущей вербы. В этом же улье организовывается вывод племенных маток. Для этого основная матка семьи отодвигается в конец улья и изолируется ганемановской решеткой, а в основном объеме формируется семья-воспитательница, куда и даются личинки на воспитание. На вопрос из зала, какой породный тип карпатской пчелы Василий Гайдар считает лучшим, он ответил: «Всі вони мої діти золоті. Можу виділити тільки найстарший, розповсюдженіший та самий славетний тип – вучківский». Еще цитата, касаемая лечения пчел: «Основні втрати в бджільництві України (і не тільки) через кліща вароа, який переносить до десяти вірусних захворювань. Що робити для запобігання цих захворювань? Я раджу препарат Екоцин С (країна виробник – Словенія). Це препарат який дії на всі відомі віруси, є екологічно чистим – застосовується навіть для дезінфекції питної води. Я рекомендую хоча б раз, можна навесні, обробити сім’ї цим препаратом. Для цього сім’ю пересаджуєте в переносний ящик, стамескою якісно чистите дно та стінки вулика, особливу увагу приділяєте льоткам, щілинам, робити розчин 10 грамів цього препарату на 1 літр води, і з дрібнодисперсного розпилювача обробляєте всі часті вулика, а також всі рамки з розплодом, бджолами, кормом. Цей препарат найширшого використання у тваринництві, тому його можна придбати в ветеринарних аптеках. Ціна: 50 грамів – 15 гривень. Ще одна небезпечна хвороба – нозематоз. Зараз існує дві форми – апіс і церана. Остання не викликає проносу, але бджоли можуть відходити навіть влітку, коли ви цього не чекаєте. Найкраща профілактика – настоянка гіркого полину який додається у сироп. Готується вона із розрахунку 300 грам сухої трави на 40 літрів води. Півгодини прокип’ятили і дали до ранку настоятися. Саме на цій настоянки готується цукровий сироп. При підгодівлі взимку останніх 3-5 літрів дайте сиропу на цій настоянці. Можна використовувати і спиртову настоянку полині. В цьому випадку доза 1 столова ложка настоянки на 1 літр сиропу, чи 2 столових ложки на кілограм канді». Подробно остановился Василий Антонович на методе определения заклещенности семей. Он отметил, что особенно важно это делать осенью, перед зимовкой. На вопрос, чем Гайдар лечит пчел от варроатоза, он ответил, что с июля 2007 года применяет дымовую пушку, которая работает на чистом керосине (продают в супермаркетах для разжигания мангалов, он абсолютно не имеет запаха) с добавлением такого отравляющего для клеща вещества как амитраз. Летом (не во время главного взятка) через каждые 3 дня 4 раза. Осенью – один раз перед тем, как выходит последний расплод, и еще раз через 10-12 дней после его окончательного выхода. Засоряет ли это пчелопродукцию? Гайдар: «В Угорщині у моді виробляти екологічно чистий мед. Там дуже ретельно досліджують продукти бджільництва. Я запитав у одного відомого місцевого бджоляра: «чим ви обробляєте від кліща?». Він відвів мене у сторону і тихенько сказав: «Вночі, коли ніхто не бачить, отою самою димовою пушкою»». Следующим выступающим стал кандидат биологических наук Петр Хмара. Тема – «Инновационные технологии борьбы с болезнями пчел». А если проще – речь привычно шла об изоляторах Петра Яковлевича. Надо сказать, что наш заслуженный ветеран по-прежнему, несмотря на массовую критику его технологии, пребывает в уверенности, что изобретение его в состоянии оградить или вылечить пчел практически от всех болезней (и, прежде всего, от варроатоза) поэтому рано или поздно получит мировую известность. А то, что метод до сих пор не получил массового применения, объясняет консерватизмом пчеловодов, завистью и происками фармакологических монстров. Частично поддержал идеи и метод Хмары Владимир Егорович Малыхин – пасечник из города Святогорье Донецкой области. В частности, он сказал: «На сегодняшний день пчеловодство Украины (пока только Украины) имеет в своем арсенале уникальную технологию по регулированию расплода. Я не говорю «изолятор», потому что он это лишь инструмент. Этой технологией я занимаюсь больше 5 лет и апробировал многие практические спектры этой технологии. Ее эффективность я могу доказать на любом уровне и даже научного совета, потому, что у меня есть самый главный козырь – я практически ее применяю». К достоинству изолятора Владимир Егорович отнес возможность зимовки в изоляторе двух маток, увеличение медосбора минимум в два раза. Последнее достигается тем, что 15 мая матка закрывается в изолятор, в семье нет расплода, и вся пчела мобилизуется на медосбор. Выгода и в экономии от ненужного воспитания осеннего расплода – Малыхин закрывает матку с начала августа до апреля следующего года. Это дает возможность не допустить позднелетнего и зимнего (во время оттепелей) червления матки, а начать ее со второго весеннего месяца, когда погодные условия для этого более благоприятны. Докладчик рассказал о существовании «феномена высших широт». Так на широте, например, Архангельска, пчелосемьи за активный сезон выращивают три генерации пчел, при этом семья собирает 100 кг меда, идет в зиму на 10-12 рамках и зимует на своих кормах. В то же время в южных (низких) широтах за сезон – 10 генераций, а выход товарного меда – 15 кг. То есть изоляция матки, регулирования расплода дает возможность создавать долго живущую генерацию пчел, которая и в низких широтах даст возможность увеличить выход товарной продукции. Более того: «Непрерывной откладки яиц в природе не было! Конвейер беспрерывного откладывания яиц – это все прихоть цивилизованного пчеловодства». Малыхин нашел еще одно применение пластмассовому чуду. «После помещения матки в изолятор во второй, кормовой корпус и при наличии открытого расплода в нижнем в большинстве случаев пчелы оттягивают свищевые маточники. Для кого-то это был большой минус, я же превратил это в большой плюс. Я просто проследил, сможет ли семья, при наличии своей родной и плодной матки, вывести свищевую и позволит ли ей облетаться. Да, они дали такую возможность, потому что в семье состояние полусиротское. Это состояние я решил сделать контролируемым. Я занимаюсь маточным молочком и на привойной рамке у меня полно открытых маточников. Я в пять семей даю по одному открытому маточнику. При затухающем воспитании расплода этот маточник они выкормили идеально и дали облетаться молодой матке. Я эту матку-дочку поместил также в изолятор и установил его в верхний корпус, через медовую рамку со старой. Если этот процесс будет неконтролируемый и молодая матка начнет сеять в нижнем корпусе, молодая пчела-кормилица, которая составляет свиту старой матки в изоляторе, пойдет кормить расплод ко второй плодной матке, в результате старая изолированная погибает». И еще. «В течение сезона на пасеке наблюдается много маток, с которыми жалко расставаться. А изолятор как раз дает возможность зимовать двум и большему количеству маток в одном гнезде». При этом матки могут находиться каждая в своем изоляторе (в этом случае изоляторы должна разделять кормовая рамка с максимальным количеством меда), а может – в одном через внутреннюю перегородку. В качестве эксперимента Малыхин выпускал одну матку в апреле, вторая же благополучно доживала в изоляторе вплоть до мая. Лечебный эффект Владимир Егорович проиллюстрировал следующим образом: «Четыре года назад у меня было 15 пчелосемей пораженных американским гнильцой. За три года я не дал ни единого антибиотика, и только лишь с помощью безрасплодного периода и извлечением рамок в котором разводился расплод, мне удалось излечить семьи и на сегодняшний день я имею 60 пчелосемей, получаю 20 кг маточного молочка, 20 кг гемогената, не считая меда и пыльцы». Однако Малыхин признал, что избавиться от варроатоза при помощи изолятора не удалось. Клещ попадает в гнездо из соседских пасек. Поэтому он применяет акарацидные полоски. Вот еще показательная цитата из выступления донецкого пчеловода: «Промышленная пасека – это еще не показатель развитого пчеловодства. Америка за 3,5 года потеряла 4 миллиона пчелосемей. Может быть любительская пасека в 200 семей, и человек к ней может относиться не просто как к банкомату – бросил изолятор и смотрит, когда из летка «бабки» выскакивать начнут, а видит, что это еще живое существо. Другой может и 10 пчелосемей держать, и уже промышленник. У него только три глагола существует в общении – выдрать, ограбить, продрать. На промышленных пасеках в Америке, кроме антибиотиков и химии, ничего нет». Надо сказать, что выступление Малыхина не раз вызывало негативную реакцию в зале. Даже слышались выкрики «Позор!». Причина такого негодования была в том, что часть пчеловодов считает метод применения изолятора Хмары неестественным, неэффективным для большинства регионов, насилующим природу пчелы. Продолжил конференцию Леонид Ратмирович Егошин – известный матковод, специализирующийся на селекции и выведении украинской степной пчелы. Пасека более чем в 300 семей расположена в Сумской области. Предметом особой гордости племенной пасеки является круглогодичное содержание нуклеусного парка, на чем Леонид Ратмирович остановился подробно. Она позволяет использовать 1600-1700 нуклеусов в сезон и зимовать 250-300 маток. Под эту технологию был сконструирован и изготовлен нуклеусный улей из полистирола. Он может как быть одноместным, так и собираться в многокорпусную систему и использоваться в качестве базовой семейки для зимовки запасной матки. Это позволило нам отказаться от использования основных семей путем стряхивания пчел при заселении нуклеусов, и заселять нуклеусный парк на расплод и пчел которые дают перезимовавшие базовые семейки. Зимует состоящая из 3-4 корпусов нуклеусная пасека в зимовнике при температуре +2 до 8оС. В конце марта – начале апреля нуклеусы выставляются на центральный точок. К каждому нуклеусу подключается обогрев и благодаря этому семейка начинает расти и к моменту формирования нуклеуса, в Сумской области это первая декада мая, она занимает, в пересчете на дадановскую рамку, примерно 5 таких рамок с пчелой и расплодом. Все это используется для формирования нуклеусов. В каждый из них дается две рамки с расплодом, одна рамка с кормом. Старые матки не отыскиваются, а позже, во время контроля выхода маток из маточников, они выбывают. Такая технология позволяет коллективу из 3-4 человек обслуживать пасеку и выводить за сезон около 5 тысяч маток. Большая их часть реализуется в Украине, часть идет в Россию. В последнее время они стали очень популярны в Ростовской и Волгоградской областях. Кроме того значительная часть маток раздается за символическую цену или даже бесплатно среди хозяев близлежащих пасек, окружающих хозяйство Егошина. Так как пасека не имеет достаточной изолированности, чистопородность удается поддерживать благодаря созданию мощного трутневого фона. То есть, во все семьи, которые вывозятся на медосбор (пасека кочует не дальше 3-4 км) ставятся трутневые соты и выводится масса трутней. Следующий докладчик хорошо знаком читателям нашего журнала. О нем мы писали в февральском номере за этот год. Это – Валентин Николаевич Савин. Крымский пчеловод. Успешный апитерапевт. Интереснейший человек. Большая часть сказанного Савиным в Киеве уже известна нашим читателям, поэтому приведу лишь одну цитату из выступления Валентина Николаевича, которая дополнит сказанное им ранее в интервью нашему журналу. «У меня уже 89 женщин родили с одним яичником, на котором была опухоль! Вы можете спросить, а куда смотрят врачи? Да они ко мне сами приезжают и лечатся! Главный врач Российской центральной клинической больницы Президента России, академик Румянцев, стал на колени и просит: «Помоги! Дочку спаси – рак молочной железы». Спасаем. А если я вам сейчас расскажу, что я делаю с помощью своего сознания, вы меня примете за сумасшедшего! У меня кличка Закашпированый Чумак!». Василий Никитович Громов рассказал об особенностях методов сбора, сохранения и применения маточного молочка. Отдельно докладчик остановился на отличие отечественного молочка и китайского. Например, японцы принимают по 10-15 г китайского маточного молочка. По мнению Василия Никитовича, это красноречиво свидетельствует о качестве этого продукта. В то же время суточная норма нашего молочка около 1 грамма. Однако, как это ни странно, такое положение вещей не всех устраивает, и сейчас предпринимаются попытки переписать ГОСТ и понизить требования к качеству продукта. Громов считает, что это делается для того, чтобы дать зеленый свет экспортному маточному молочку. Остановившись на особенностях сбора маточного молочка, Громов отметил: «Собираем маточное молочко с мая по июль. При необходимости подкармливаем пчел медовой сытой с пыльцой. Время от изъятия прививочной рамки с улья до постановки маточного молочка в морозильную камеру – не более часа. Важный момент – температура в лаборатории, где отбирается молочко. Она должна быть 18-22оС. Пакуем маточное молочко по 14 г в пеницилиновые флаконы. Каждый из них заполняется не целиком. Это мы делаем специально – протыкаем крышку шприцем и вытягиваем воздух. Для дополнительной герметичности крышечку заливаем воском или парафином и ставим в морозилку». «Будучи в России я видел, как местные пчеловоды продают маточное молочка. Возле дороги киоск с продуктами пчеловодства. Там морозильник с маточным молочком. Прямо при покупателе в литр меда добавляется 15 г маточного молочка и 100 г пыльцы – человек получил готовый продукт». Как взвесить дозу маточного молочка, которая, как известно, определяется граммами и даже долями грамма? По Громову, это просто: «У каждого из нас есть прибор – глазомер. К кончику спички прилипает 50 мг, а объем, равный зерну пшеницы, потянет на 1 грамм». Выступил на конференции доктор биологических наук Юрий Серафимович Аликин, зав. отделения конструирования препаратов для медицины и ветеринарии НПФ «Исследовательский центр» из города Бердск Новосибирской области. Докладчик рассказал о методах разработки и о внедрении в практику пчеловоду новых поколении перспективных антивирусных препаратов. Выступление Анатолия Алексеевича Цопы, пасечника, председателя Ассоциации пчеловодов Донецкой области, началось с просмотра телесюжета, главной темой которого был все тот же изолятор Хмары. В нем он был назван уникальной технологией, способной удивить мир. Впрочем, чудеса на этом не закончились. Анатолий Алексеевич заявил, что в Донецкой области пчеловоды не кормят пчел сахаром. Это считается «не просто безответственным, а пчеловодством без будущего». Часто озвучиваемая цифра сбора меда на Украине в 75 тысяч тонн, по мнению Цопы, у некоторых пчеловодов вызывает негодование, т.к. она явно занижена. В лучшие годы только Донецкий регион собирает 10 тонн, а общей медовый урожай Украины никак не меньше 200 тонн! К слову, в мартовском номере газеты «Пасека от «А» до «Я»» М.В.Ульянич в статье «Братство» без бджолярів і Ющенка» тоже возмущен цифрой в 75 тисяч тонн и уверен, что наша страна не производит и 5 тысяч тонн! Интересно было послушать об опыте Анатолия Алексеевича по поимке роев. «В прошлом году я проводил эксперимент – поставил в ряд несколько однотипных ульев. В один поставил хорошие медовые рамки, во второй чистую сушь, в третий рамки с вощиной и, наконец, поместил туда сушь, изъеденную восковой молью. Вышедшие рои заселялись только в улья, где была восковая моль. Хоть им и трудно, и чистить надо. Вопрос – почему? А потому, что обеззараживание идет. Залетевший рой убираем, и сюда опять влетает новая семья. Таким образом за сезон можно поймать с десяток роев». Про падь. «Три года назад массово кричали – много падевого меда. Однако все это разговоры. Я верю только официальным источникам. Мы специально искали такой мед, сдавали в лабораторию массу образцов. Результат – на территории Украины (мной, во всяком случае) падевого меда не обнаружено». Кандидат экономических наук Ольга Николаевна Яценко рассказала собравшимся о правовых формах хозяйствования в современном пчеловодстве. Тема доклада Марии Васильевны Рифяк была «Качество продукции пчеловодства – основа успешного бизнеса». В целом, конференция прошла успешно, была насыщенна разнообразной информацией, и думаю, присутствовавшие на ней пчеловоды узнали много нового. А.Гурман

[kochut]

К кончику спички прилипает 50 мг, а объем, равный зерну пшеницы, потянет на 1 грамм».

?

Зерно пшениці повинно тоді мати 1см кубічний...

[шаруда]

В целом, конференция прошла успешно, была насыщенна разнообразной информацией, и думаю, присутствовавшие на ней пчеловоды узнали много нового. А.Гурман

?

А.Гурман, большое спасибо за интересную и содержательную информацию

[einar]

Вже хтось отримав третій номер пасічника?

[Лініченко]

Вже хтось отримав третій номер пасічника?

Вперше за весь час сьогодні, 30.03. отримав №3 у місяці виходу з друку журнала.

[Гурман]

02.pdf13.04. на почту отгружен апрельский номер журнала.

[Гурман]

А вот одна из статей этого номера. ТАК ПОЧЕМУ ЖЕ ДОЛГО ЖИВУТ ПЧЕЛОВОДЫ? С интересом прочитал статью «Почему долго живут пчеловоды?» в журнале «Пасічник» №3(84). После не остается сомнений – да, действительно, продукты пчеловодства благоприятно влияют на здоровье и прекрасное расположение духа людей, их употребляющих. Но, вот в чем загвоздка – знаю многих пчеловодов, которые недолюбливают мед, да и прочие пчелиные дары не употребляют, но, несмотря на это, судя по состоянию здоровья и бодрости духа, явно имеют планы перейти в разряд долгожителей. Я это к тому, что возможно, употребление пчелопродукции не является решающим фактором долгой и счастливой жизни коллег. А что же тогда? Но, прежде чем попытаться найти ответ на этот вопрос, надо отметить, что пасечник пасечнику рознь. Ведь пчелами можно заниматься на дачном участке, возясь в выходные дни с десятком семей, а можно с мая по август, с рассвета до заката «давати раду» нескольким сотням семей, кочевать, т.е. вести хозяйство, когда и не поймешь толком, кто ты на самом деле – таки пасечник или облагороженная форма каторжника? Впрочем, как мне кажется, даже самых трудолюбивых пчеловодов трудно сравнить с шахтерами, металлургами, профессиональными спортсменами, т.е. с теми людьми, для которых физические перегрузки (к тому же часто во вредных для здоровья условиях) подтачивают здоровье, ведут к профессиональным заболеваниям и в конечном итоге укорачивают жизнь. Я хочу сказать, что тяжелая порой физическая работа все же благоприятнее влияет на здоровье, чем, к примеру, малоподвижная, офисная. К исключениям надо отнести лишь ситуации, когда пчеловод из-за жадности, увлеченности в погоне «за длинным рублем», беспечности переходит границы здравого смысла, взваливая на себя непосильную ношу. Часто приходится слышать выражение – все болезни от нервов. И, несмотря на это явное преувеличение, все же можно согласиться с главным – большинство проблем со здоровьем идет именно от последствий стрессов, львиная доля которых так или иначе берет начало в профессиональной сфере деятельности человека. Один переполненный в час пик общественный транспорт чего стоит! А самодурство начальника? А проблемы отношений и склоки в коллективе, переживания, связанные с карьерным ростом, или чего только стоят страхи потерять работу?! К счастью, большая часть этих негативных факторов профессиональному пчеловоду неведома. Хотя у пчеловода есть свои, мягко говоря, неприятности, явно не идущие на пользу его радужному расположению духа. Один мой знакомый пчеловод уже довольно преклонного возраста отправился в лучший мир вслед за своей пасекой, которая в тяжелую зимовку не дотянула до весны, – разве сравнится это с таким несчастьем, как оторванные пуговицы в переполненном троллейбусе по дороге на работу? А отравление пчел при обработке рапса? А затяжное ненастье во время цветения акации? А неведомо откуда взявшийся на пасеке гнилец? А упавшие «ниже плинтуса» цены на мед? Словом, у пчеловодов свои страхи и риски, которые бьют по мозгам порой куда сильнее, чем нахамивший учителю школьный хулиган или не сошедшийся баланс у бухгалтера. Но у тех хоть больничный оплачиваемый, а тут… Если мед, пергу и трутневый гемогенат уважают не все пчеловоды, то пчелы жалят практически всех. Может быть, как раз в этом кроется секрет долголетия? Не зря же по благоприятному воздействию пчелиного яда на организм человека апитерапевты ставят на первое место. Однако ни один специалист не даст вам ответ, где грань между общеукрепляющей, лечебной дозой, а где уже перебор, приносящий вред. Ведь даже мед и бальзамы дозируют, а тут ведь какой-никакой, а яд… Как бы осторожно ни работал пчеловод средней руки, но в день минимум 5-10 ужаливаний он получит. А сколько таких дней за сезон? А ведь еще у каждого пасечника в запасе имеются любимые истории, как когда-то ох и дали ему пчелы «прикурить»! То ли семья злая оказалась, то ли улей при кочевке опрокинулся, то ли еще какое приключение, но результат один: количество ужаливаний не поддается счету, самочувствие ужасное, температура, красная морда, дрожание рук, крупные, судорожные, глотки водки, страх. Зато когда все позади, смешно даже, бахвальство беспечностью и похвальба – не будь закалки, точно бы в ящик сыграл. То, что такие ситуации не редкость, знаю точно, а вот продлевают ли они жизнь… сомневаюсь… И все же заступлюсь я за любимую профессию! Считаю, что способствует долгой и счастливой жизни человека здоровое питание и образ жизни, позитивный настрой, в меру физическая нагрузка. Понимая и стремясь к этому, любой человек имеет все шансы прожить долгую жизнь. Но не всегда и не всем это под силу, особенно городскому жителю. В то же время профессия пчеловода, как никакая другая, пожалуй, располагает и способствует этому. Не травматична, не вредна. Связана с добычей крайне полезных для здоровья человека продуктов, и при желании пасечник может без посредников, без срока давности и с гарантией качества употреблять их. При внимательном и ответственном подходе можно вполне контролировать и количество ужаливаний, ну а передозировки целебного, наполненного ароматами воска, меда, прополиса воздуха, думаю, опасаться не надо. Заметил, что работа с пчелами располагает к тому, что невольно настраиваешься на их лад – спокойный, размеренный, умиротворенный. На пасеке все посторонние заботы и волнения уходят, уступая место приятной, творческой работе, от которой почти всегда получаешь радость, удовлетворение, и даже усталость приятная. Только, конечно, важно знать меру – без этого в любом деле добра не жди. Сужу по себе и многим коллегам: занятие это меняет характер в лучшую сторону, ведет к переоценке жизненных ценностей, облагораживает. Мне кажется, что это и есть то самое главное, позволяющее нам жить долгой и счастливой жизнью.

[sij]

А вот одна из статей этого номера.

←

Цікава стаття

[шаруда]

Заметил, что работа с пчелами располагает к тому, что невольно настраиваешься на их лад – спокойный, размеренный, умиротворенный. На пасеке все посторонние заботы и волнения уходят, уступая место приятной, творческой работе, от которой почти всегда получаешь радость, удовлетворение, и даже усталость приятная. Только, конечно, важно знать меру – без этого в любом деле добра не жди.

?

Когда у тебя более 70-ти семей, во время подготовки к медосбору, какчка, кочевка, подготовка семей к зимовке - какждей день "от зари до заката" работа на износ всех физических и нервных возможностей организма ... Шахтерам, металургам, космонафтам, спортсменам и т.д. до таких нагрузок ой как далеко ... Да еще в наших условиях полной зависимости от каждого чиновника и бесправия