Jump to content

MIM (Мішаня Майгутяк)

Активные Пoльзователи
  • Content count

    997
  • Joined

  • Last visited

Community Reputation

1,688

About MIM (Мішаня Майгутяк)

  • Birthday 11/17/1988

Profile Information

  • Gender
    Male
  • Location
    Коломия - Івано-Франківська - Україна
  • Interests
    Матководство, Селекція, ІО
  • Honey Extractor type
    рамочна=)

General Information

  • Пасека в
    Троїці
  • Стаж
    меньше года
  • Kоличество семей
    1-2
  • Ульи
    перевожу на 300 + 145
  • Порода пчел
    Apis mellifera

Recent Profile Visitors

4,234 profile views
  1. Ціна пакетів в наступному сезоні

    Скоріш за все, що ні! Є справи...
  2. Ціна пакетів в наступному сезоні

    виходить Филипчук в холосту їздить по ярмарках
  3. Породы пчёл: общее обсуждение

    Скачать видео
  4. Version 1.0.0

    33 downloads

    Искусcтвенная инсеминация маток. Коротко о главном
  5. Бджільни́цтво — галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл, отриманням меду, воску та інших продуктів бджільництва. Бджільництво також використовується для запилення сільськогосподарських рослин з метою підвищення врожайності. Продукти бджільництва також використовуються в медицині, фармакології, тощо. Бджола – споконвічна супутниця людини. Тож навколо бджоли існує багато казок та легенд. Древні Єгиптяни вірили, що після смерті їхня душа перевтілюється в бджолу. У франків кожний воїн був зобов'язаний розводити бджіл. Техніка бджільництва та обладнання вуликів майже залишилась такою, якою була ще в сиву давнину. Найбільші винаходи – центробіжна медогонка та рамковий вулик – з”явились лише сто років тому. У кожного з нас бджола асоціюється з медом або хтось згадує квітковий пилок чи віск. Саме ці три продукти найбільше цінувалися людиною і використовувалися у побуті здавна. Але найбільше значення медоносної бджоли запилення, відтворення рослинного світу. Ми всі повинні хоч би час від часу згадувати бджіл, придивлятися до них, вчитися у них. Вчитися не лише чистоти, порядку, бережливості і працьовитості. Вчитися у них любові до свого рідного гнізда. Пасічництво – це наполеглива праця, дуже нелегка в наш час. В народі кажуть: „Бджіл тримати – не в холодку лежати. Розмовами меду не збереш.” Але праця ця захоплююча, радісна і приємна. Бджільництво – це поезія сільського господарства. А для багатьох бджоли - це втіха, що прикрашає життя в старості. Мед диких бджіл приваблював людей своїм солодким смаком і високою поживністю з часів глибокої давнини. Добуваючи їжу в природі, вони знаходили бджолині гнізда та освоювали вибирання з них меду і воску примітивними способами. Утримання бджіл на пасіках розвинулось в період вдосконалення системи бортництва, коли з'явилось розуміння необхідності сприяти розмноженню сімей та розселенню роїв і вдосконалювати вибирання з гнізд меду та воску. Добування меду способом полювання на бджіл та бортництво залишились пройденими етапами. На сучасному рівні галузь займається розведенням бджіл для запилення ентомофільних культур і одержанням цінних продуктів бджолиної сім'ї, а також створенням і збереженням умов, необхідних для існування та розмноження бджіл у природному середовищі й утримання їх на пасіках. В Україні та інших країнах з розвинутим землеробством і тваринництвом використовується з господарською метою лише один вид — бджола медоносна. В дикому стані у нас її вже немає, і тому чисельність та продуктивність бджолиних сімей на пасіках залежить від діяльності людей. Поширення бджіл нерозривно пов'язане з розвитком медоносної рослинності, їхнє існування можливе тільки там, де є нектар. У формі сім'ї вони добре пристосувалися до різних кліматичних і медозбірних умов. У загальній еволюції живої природи бджоли зайняли важливе місце в запиленні рослин. Досягши високого рівня розвитку й організації життя, медоносна бджола стала серед усіх комах найціннішим видом. їй належить 80-95% запилювальної роботи на ентомофільних культурах. У живій природі нашої планети бджоли є невід'ємним елементом екології, засобом підтримання усталених багатогранних зв'язків у світі тварин і рослин. Вони сприяють природному відтворенню і збагаченню рослинного світу. Тому бджільництво є не тільки галуззю, від якої одержують мед та інші цінні продукти. З ним пов'язана широка турбота про охорону навколишнього середовища, зокрема ресурсів нектару, підтримання збалансованості між ентомофільними рослинами та їхніми запилювачами. Використання земельних ресурсів, рослинного світу дуже впливає на рівень забезпеченості бджіл нектаром і квітковим пилком, які є для них природним кормом. Незважаючи на дефіцит корму в окремих регіонах, пасіки утримують в необхідних розмірах, щоб забезпечити запилення ентомофільних культур, застосовуючи підгодівлі та кочівлі. За наявності багатих ресурсів нектару при сучасному рівні технічного оснащення, методів пасічникування, розведення і селекції бджіл медова продуктивність становить 25-80 кг на сім'ю, а рекордні збори перевищують 120 кг. На пасіках впроваджуються технології одержання додаткових продуктів: прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, бджолиної отрути. Завдяки цінним властивостям розширюється застосування їх у дієтичному харчуванні, медицині, різних галузях промисловості. За доброго догляду пасіки дають прибуток ще й від реалізації пакетів бджіл, відводків, племінних маток. Але найбільшу цінність становить розведення бджіл як основних запилювачів ентомофільних рослин. Люди взяли цих комах під свій захист, оскільки їм майже не залишилося місця для поселення й розмноження там, де вони колись жили у дикому стані. На територіях, де бджіл немає або їх мало, недобирають 30-50% і більше можливого врожаю плодів і насіння, а на природних угіддях порушується відтворювальний процес. Найефективніше виробництво товарної продукції і організація запилення рослин здійснюється на великих пасіках, бджолофермах, у спеціалізованих господарствах. У той же час неоціненне значення має присадибне бджільництво, яке залучає до улюбленого й корисного заняття багатьох людей. Крім одержання продукції, вони знаходять біля вуликів своєрідний відпочинок. Спостереження за роботою бджіл, будовою їх гнізда й приготуванням унікальних продуктів пробуджує й розвиває любов до природи, дбайливе ставлення до квіток, насінин, що дають початок життю рослин. Організація пасіки й розведення бджіл вважається в традиціях нашого народу ознакою доброго господаря. Медоносна бджола була здавна і залишається тепер предметом зацікавленості людей до пізнання складного способу життя і діяльності у формі сім'ї, яка досягла третього рівня інтеграції живої природи з її своєрідними особливостями взаємодії індивідів. З давніх давен люди почали утримувати бджіл на спеціально обраних і захищених ділянках землі. В лісистих місцевостях їх називали посіки, а згодом пасіки. Перехід від бортництва до утримання бджіл на пасіках тривав довго. Проте дослідники стверджують, що розквіт Київської держави (Х-ХІ ст.), її суспільно-економічні умови, сільськогосподарське освоєння територій вже тоді сприяли перетворенню бортьової форми бджільництва у пасічну. В XI ст. мандрівник Галл, відвідавши землі слов'ян у межах нинішньої території України, залишив відомості про силу-силенну бджіл, пасік у степах і бортей в лісах та багатство меду й воску в них. Розквіту бджільництва сприяли багата медоносна рослинність лісів і луків, родючі грунти, великі простори, рідко населені людьми. Слід відзначити також своєрідний побут, звичаї, працелюбність та любов до бджіл нашого народу. Селяни розвивали пасічне господарство, багато з них мали по 200-400 і навіть 500 вуликів з бджолами. Власники великих лісів брали з пасічників податок натурою - бджолину десятину, тобто 10%. Так, тільки з бджолиних сімей Лебединських лісів колишнього Чигиринського повіту (тепер Черкащина) пасічники звозили щорічно до 200 бочок стільникового меду по 12 пудів у кожній. Отже, збір податі (десятої частини) господарем лісу становив 2400 пудів меду з воском. Більшу частину меду продавали за кордон. Наприклад, через Краківську митницю в 1510 р. вивезено з Галичини, Полісся та Поділля 707 бочок меду. На українських ярмарках Лівобережжя в 1854 р. продано 1630 тонн меду і 630 тонн воску. З другої половини XIX ст. почався занепад бджільництва. Внаслідок вирубування лісів, освоєння родючих земель під сільськогосподарські культури, що витіснили медоносні рослини, медозбори зменшувалися. Конкурентом меду став дешевий буряковий цукор. До того ж техніка пасічникування залишалася примітивною і відсталою. Роєбій- на система (знищення для добування меду найсильніших сімей) призводила до погіршення племінного складу пасік. Для підтримання медозборів на економічно вигідному рівні не вистачало прогресивних методів розведення бджіл і технології одержання продукції. На пасіках працювали люди переважно похилого віку, котрі були, як і більшість селян, неграмотними, що стримувало поширення знань у бджільництві. В той же час назрівали умови переходу бджільництва на нову технічну базу, формування якої забезпечили важливі наукові відкриття і винаходи. Нова ера в бджільництві почалася з винаходу в Україні першого в світі розбірного рамкового вулика. Визначний український діяч, організатор і педагог відомої школи пасічництва, талановитий дослідник Петро Іванович Прокопович (1775-1850) винайшов і впровадив з 1814 р. новий вулик, в якому утримання бджіл ґрунтувалося на принципово інших засадах порівняно з колодами і дуплянками. В конструкції вулика П.І. Прокоповича вкладено ідеї, реалізація яких здійснила революційні зрушення у бджільництві всього світу. Завдяки розподілу гнізда на частини стало можливим добувати чистий мед без знищення бджолиних сімей, чим покладено край роєбійній системі пасічникування. З розбірним вуликом розроблялися і впроваджувалися раціональні методи розведення бджіл, догляду сімей, підвищення їхньої продуктивності, про що свідчить розмір бджільницького господарства самого винахідника - згодом воно зросло до 12 тисяч вуликів. Бджологосподарство Прокоповича ("завод") не мало собі рівних і було найбільшим за всю історію галузі в Україні. Присвятивши себе повністю бджільництву і дбаючи про переведення його на раціональну систему, П.І. Прокопович вбачав необхідність піднімати всюди рівень освіченості пасічників і розповсюдження знань про бджіл. У 1828 р. він відкрив поблизу Батурина на Чернігівщині школу бджільництва для підготовки грамотних і вправних фахівців, які стали розповсюджувачами теоретичних і практичних знань. У Львові 1797 р. була заснована приватна школа бджільництва Марціном Куральтом, учнем Антона Янші, яка з 1807 р. отримала статус державної. В його школі навчалось близько 200 учнів. Її закінчив видатний український пасічник М.М. Вітвицький, навчаючись у Львівському університеті. Викладання уроків з бджільництва проводилось німецькою, польською, латинською та французькою мовами. На Чернігівщині в школі Прокоповича впродовж 52 років підготовлено близько тисячі кваліфікованих бджолярів, які працювали не тільки в Україні, а й по всій московській імперії і в ряді зарубіжних країн. Батуринщина, ще недавня Прокоповичу столиця українських гетьманів, залишалась одним із культурних осередків і зайняла також почесне місце в раціоналізації бджільництва. Тут формувався і виріс цілий ряд відомих діячів вітчизняного бджільництва, черпали знання всі, хто приїздив навчитись новому. Школа водночас була науковим центром пасічництва. П.І. Прокопович пізнав бджолину сім'ю більше, ніж усі його попередники, винайшов рамковий вулик, розробив прогресивну систему пасічникування. Знання з бджільництва глибоко обдумані, багаторазово випробувані, становлять велику працю, видання якої, на жаль, йому здійснити не вдалося. Прокопович склав із своїх рукописів у стислій формі уроки для учнів школи. Після смерті П.І. Прокоповича його справу ще упродовж 29 років підтримував син Великдан. Потім школу закрили, а найбільше в світі на той час бджільницьке промислове господарство зійшло нанівець і загинуло. Це було ще одним свідченням загального занепаду бджільництва в Російській імперії, що стався у другій половині XIX століття. Незважаючи на погіршення стану бджільництва, реформаторська діяльність П.І. Прокоповича на світовому рівні покликала до нових кроків прогресу. Найважливішими після винайдення рамкового вулика стали запропонований Й. Мерингом (1857 р.) спосіб виготовлення вощини і добування меду зі стільників способом їх центрифугування (Ф. Грушка, 1865 p.). На цих трьох відкриттях бджільництво розвинулося до сучасних технологій. У наукове і технічне забезпечення галузі на шляху складного її розвитку зробили свій внесок діячі багатьох країн світу. В Німеччині Вагнер у 1861 р. винайшов вальці для виробництва вощини. В Україні перші вальці були створені одеським майстром К.А. Кузьменком (1882 p.). В технічному переоснащенні вітчизняного бджільництва провідна роль належить В.І. Ломакіну, який заснував у 1887 р. під Харковом підприємство з виробництва пасічницького інвентарю і різного обладнання. Він сконструював і випустив у 1890 р. першу партію оригінальних вальців, які дістали визнання найкращих на світовому рівні. Ним же сконструйована медогонка, заводське виготовлення якої розгорнулось з 1892 р. Підприємство родинної династії Яомакіних користувалось великим авторитетом, вироби його значно підняли рівень механізації робіт на пасіках. Після 1929 р. на Дергачівському заводі залишився працювати М.В. Ломакін, інженерно-конструкторський талант якого забезпечив подальший прогрес у механізації вощинного виробництва. Технічне оснащення бджільництва відбувалось у певному взаємозв'язку з удосконаленням основного об'єкта - вулика. В колишній Російській імперії та інших країнах після П.І. Прокоповича було запропоновано понад ЗО систем вуликів ускладненої чи спрощеної конструкції з різною формою та розмірами рамок. В Америці Л. Лангстрот (1851 р.) сконструював вулик вертикального типу і запропонував розкривання гнізда зверху. У вдосконаленому А. Рутом вигляді багатокорпусний вулик дістає поширення в багатьох країнах світу, оскільки сприяє високому рівню механізації виробничих процесів. Наприкінці XIX і на початку XX століть в українських губерніях бджіл пересаджували у вулики Долиновського, Левицького, Андріяшева, Лайянса, Ващенка, Лангстрота - Рута, Цандера, слов'янський, український. У російських журналах Г.П. Кондратьев і М.О. Дернов найактивніше пропагували вулик Дадана - Блатта. Порівняно з іншими цей вулик не мав особливих переваг, але завдяки рекламі та масовому виготовленню його широко впроваджували на пасіках Росії. Згодом, використавши розмір рамки Дадана - Блатта, сконструювали вулик-лежак, який зайняв у нас провідне місце. Інформація про наукові відкриття і досвід у бджільництві поступово нарощувались упродовж всього XIX ст. Крім перекладених з іноземних мов видано оригінальний російський підручник з бджільництва, капітальна праця М.М. Вітвицького в кількох томах, книги і статті учнів П.І. Прокоповича - С.І. Пономарьова, О.І. Покорського-Жоравка з Чернігівщини. Відомий вчений-хімік О.М. Бутлеров, ставши одним із провідних популяризаторів з бджільництва, заснував і редагував широко відомий журнал "Русский пчеловодный листок", опублікував кілька підручників. За даними І.С. Шаврова, у період з 1741 по 1890 р. у Росії було видано 2250 книг і статей з бджільництва. В той же час уся ця інформація залишалася малодоступною для українських пасічників. Московський уряд не дозволяв засновувати й друкувати часописи і книги в Україні рідною мовою. П.І. Прокопович, зважаючи на неосвіченість та низький професійний рівень селян-пасічників як одну з суттєвих причин занепаду бджільництва, неодноразово клопотав про дозвіл відкрити при школі бджільництва друкарню. Він мав намір видавати журнал для пасічників українською мовою, опублікувати свою працю "Записки про бджіл". Заборона царського уряду залишилась непорушною, і праці з бджільництва українського діяча світового рівня в повному обсязі не були видані. Лише близько 50 статей йому вдалось опублікувати в російських журналах. Перший журнал "Українське бджільництво" вийшов у Києві 1906 р. за редакцією Євгена Архипенка, який вважається основоположником української періодики з бджільництва. У Тернополі Крайове товариство українських пасічників заснувало з 1914 р. часопис "Український пасічник". Його головний редактор Василь Пилипчук видав популярний "Підручник пасічництва". Журнал двічі відроджувався і видається тепер у Львові (з 1991 р.). Журнал "Пасічник" засновано в 1925 р.; він видавався протягом 2 років у Прилуках, а з 1927 р. став друкованим органом Української дослідної станції бджільництва (поблизу Харкова). З 1931 р. його орієнтацію змінили, і він виходив під назвами "Пасічник-колгоспник"та "Колгоспне бджільництво" (до 1941 р.). В Ужгороді впродовж 1923-1925 рр. видавався журнал "Підкарпатське бджолярство", а в 1925-1926 рр. - "Пчолярство". В Україні започатковано друкування ще низки часописів. Поширенню знань про бджіл сприяла активізація самих пасічників, які створювали товариства, а згодом спілки і кооперативи. Об'єднуючи власні кошти і зусилля освічених діячів, вони засновували журнали, видавали різну літературу з бджільництва, а також розгортали господарську діяльність - організовували виготовлення вуликів, пасічницького інвентарю, збут меду тощо. Перше товариство пасічників в Україні засновано в Галичині містечку КОЛОМИЯ у 1868 р. В Києві у 1896 р. засноване товариство бджільництва, в 1908 р. кооператив "Трудова пасіка", а в 1918 р. - Всеукраїнський кооперативний союз. У Львові з 1926 р. відомим став кооператив "Рій". Там же протягом 1877-1922 рр. п'ять разів завдяки товариству "Просвіта" видавалася книжка М. Михалевича "Пасіка", що мала великий успіх у бджолярів Західної України. Видання журналів і книг організували товариства пасічників у Києві, Харкові, Житомирі та інших містах. Літератури про бджіл все ж не вистачало, а поширення знань ставало дедалі вкрай необхідним. Перехід до раціонального бджільництва і призупинення його занепаду пролягав через масові заходи поширення знань. У сільськогосподарських навчальних закладах, школах землеробства і садівництва, учительських семінаріях, народних школах з кінця XIX ст. запроваджують викладання бджільництва за певною програмою. В деяких училищах і школах бджільництво посідає місце однієї з провідних дисциплін. Розпочалась організація курсів з бджільництва, навчальних і показових пасік та музеїв при товариствах, виставок, публічних читань. З усіх сільськогосподарських шкіл по Україні великої популярності набувають пасічницькі курси в м. Умані (нині Черкаської області), які відкрилися 1894 р. Там проявився з 1907 р. педагогічний талант 1.1. Корабльова, який потім став професором і завідувачем кафедри бджільництва Уманського сільськогосподарського інституту. Пасічникам став добре відомим і корисним "Учебник пчеловод- ства" 1.1. Корабльова, що вийшов кількома виданнями. На курсах опановували знання з бджільництва переважно народні вчителі. Багатьом з них міністерство землеробства надавало посаду і право працювати інструктором бджільництва. Велика заслуга у піднесенні галузі належить відомому діячеві О.Х. Андріяшеву. За його ініціативою товариство пасічників у Києві відкрило в 1902 р. школу бджільництва. Згодом її розширили, переселивши з міста на нову базу біля Боярки. О.Х. Андріяшев керував школою, вклав значні кошти і засоби на її розвиток. Ним була видана книга для учнів і розроблений вулик-лежак власної конструкції. З 1907 р. Боярською школою керував В.Ф. Ващенко, що увійшов у історію бджільництва своєю конструкцією вулика на вузько-високу рамку і методом пасічникування. За радянських часів цей навчальний заклад реорганізували в середню професійно-технічну школу, а потім - в технікум бджільництва. Підготовка спеціалістів у Боярському технікумі відіграла значну роль у кадровому забезпеченні галузі. Зважаючи на те, що у вищих навчальних закладах у минулі роки не готували кадрів з такої спеціальності, технікум у Боярці був єдиним в Україні центром підготовки кваліфікованих спеціалістів. У ньому здобули освіту понад 1000 фахівців пасічницької справи. Необгрунтоване перепрофілювання через 50 років після створення цього навчального закладу невдовзі стало відчутним на виробництві - нового поповнення не стало. В історії освіти з бджільництва Боярка вписала імена відомих педагогів і вчених. Крім засновників, тут працювали В.Ю. Шимановський, В.І. Марти- новський, В.А. Нестерводський, А.К. Терещенко, О.В. Містергазе та ін. Викладаючи бджільництво в Боярській школі з 1910 р. майже півтора десятка років, В.Ю. Шиманов- ський узагальнив і систематизував прийоми роботи з бджолами в різних медозбірних умовах, виклав їх в унікальній книзі "Методьі пчеловождения", яка видавалася тричі для наших бджолярів і була перекладена багатьма європейськими мовами. Подальший перехід бджільництва на наукову основу забезпечував нові знання з біології, технології, селекції бджіл, медоносних рослин та їх запилення, організації й економіки галузі. Першою офіційною науковою установою з бджільництва в Україні стала заснована в 1920 р. Харківська обласна дослідна станція. Згодом вона набула статусу Української дослідної станції бджільництва і посідала впродовж 70 років одне з провідних місць у загальній мережі галузевих наукових установ колишнього Радянського Союзу. Тут опрацьовано низку актуальних питань теоретичного і прикладного характеру, присвячених розведенню бджіл та виведенню маток, методам підвищення медозборів та одержання воску, запиленню рослин та збільшенню ресурсів нектару, вивченню порід бджіл та їхньому районуванню, хворобам бджіл та запобіганню хімічних токсикозів. Результативність наукових досліджень працівників станції засвідчена широким впровадженням розробок на пасіках різних форм власності. Прикладом ефективності впливу їх на виробничу сферу в галузі є одержання по 60 - 80, а іноді й понад 100 кг валового меду на бджолину сім'ю за сезон, притому в умовах небагатих ресурсів нектару та інтенсивного використання земель в Україні. В історії бджільництва України помітну сторінку займає науково-дослідна й навчальна робота колишнього Київського сільськогосподарського інституту (нині Національний аграрний університет), для проведення якої в 1922 р. В.А. Нестерводським створено відповідну базу на Голосіївській пасіці. Завдяки його наполегливій творчій діяльності, як завідувача пасіки й викладача, вона швидко перетворилася у сучасну навчально- дослідну і виконувала роботи за програмою, погодженою з Харківською обласною дослідною станцією бджільництва. В 1926 р. В.А. Нестерводський опублікував підручник "Пасіка", а в подальший період, узагальнивши результати широко проведених ним науково-виробничих дослідів, написав низку книг, серед яких найвідоміші "Зимівля бджіл", "Як одержати більше меду та воску", "Організація пасік та догляд за бджолами", якими користується не одне покоління фахівців. У 1945 - 1947 рр. він завідував кафедрою бджільництва КСГІ, яку через 40 років було відновлено в Національному аграрному університеті на базі тієї ж Голосіївської пасіки. Впровадження нових методів пасічникування з вищою продуктивністю праці здійснювалось одночасно з поширенням утримання бджолиних сімей у рамкових вуликах. Найбільшу їх частину переселили у нові вулики протягом першої чверті XX ст. Після закінчення воєн на українських землях бджільництво повернуло на швидке відродження, особливо з 1922 р., як тільки було скасовано непомірний продовольчий податок. У кращих селянських господарствах, що розвивались у фермерському спрямуванні, пасіки зросли до кількох сотень бджолиних сімей. Усього їх в Україні на той час нараховувалось близько 1,1 млн (В.А. Нестерводський, 1926). Пасіки заможного прошарку селян унаслідок насильницької колективізації на переломі 20-30-х років стали основою колгоспного бджільництва. З організацією колгоспів, усуспільненням засобів виробництва незначна кількість бджолиних сімей на присадибних ділянках втратила роль у виробництві товарної продукції. Спілки і кооперативи пасічників припинили своє існування. В колгоспах на початок 1941 р. нараховувалось 1,25 млн бджолиних сімей, всі вони утримувались у рамкових вули ках. Різкий спад їх чисельності відбувся в період фашистської окупації - у 1944 р. залишилось 10% довоєнної кількості. Відродження галузі в повоєнні роки тривало довгий час. Через економічні труднощі, а також обмеження бджільництва статутом колгоспів (у присадибному господарстві їх членів дозволялось утримувати не більше 20 вуликів) приватний сектор приросту бджолиних сімей і пасічної продукції майже не давав. Згодом таке становище виправилось, особливо після пом'якшення податкової системи, зокрема звільнення селян від оплати податку заутримання бджіл. На початку 70-х років у всіх категоріях господарств України нараховувалось 2,5 млн бджолиних сімей (1/4 загальної чисельності в Радянському Союзі), з них половина - у пасічників-любителів. Понад 60% бджолиних сімей колгоспів і радгоспів були слабкими і середніми (О. Вага, 1972). Як відомо, такі сім'ї завжди малопродуктивні. Дрібних пасік з чисельністю менше 100 сімей було 58%. Найбільші бджолоферми в суспільному секторі мали від 300 до 800 бджолиних сімей, але вони були лише в 292 господарствах. Отже, суспільно-економічні відносини після колективізації сільського господарства так і не створили умов упродовж багатьох десятиліть для переростання пасік у великі бджолоферми чи інші спеціалізовані господарства. Відсутність необхідної мотивації праці у колгоспних пасічників та засобів і умов механізації виробничих процесів надовго затримали бджільництво від подальшого прогресу. Тим часом у ряді зарубіжних країн приватні спеціалізовані бджолоферми зросли до 5-10 тисяч бджолиних сімей і більше, а обслуговування одним працівником досягло 1000 сімей. На усуспільнених пасіках України норма навантаження становила тільки близько 100 сімей на одного пасічника. Перенесена на них технологія дрібнотоварного виробництва стала однією з причин відставання бджільництва. Як тільки в 70-80-ті роки почали впроваджувати одну з форм кооперації бджільництва шляхом створення міжгосподарських бджолопідприємств на базі колгоспних пасік, відбулися зміни на краще. Вдалось поліпшити технологію виробництва стосовно крупнотоварного бджільництва, підвищились медозбори і продуктивність праці, розширилась механізація робіт на пасіках. Більше стало кочових пасік, від чого підвищилась ефективність використання ресурсів нектару і запилення сільськогосподарських культур. У подальший період приріст у бджільництві відбувався в приватному секторі. Протягом останніх десятиріч XX ст. загальна чисельність бджолиних сімей збільшилась до 4,0-5,2 млн. За цим показником Україна посіла одне з провідних місць у світі. Виробництво меду в середньому на одну бджолину сім'ю в 1995 р. становило в суспільному секторі 11,6 кг і в приватному - 18 кг. Зараз більша частина його надходить на ринок з приватного сектора, де утримується понад 90% бджіл. Міжнародне співробітництво та інформація для бджолярів забезпечуються, головним чином, через "Апімондію" - міжнародну федерацію бджолооб'єднань країн, що є її членами. Раз у два роки "Апімондія" проводить міжнародні конгреси, а також симпозіуми на різні теми, видає журнал та наукові збірники. Бджільництво України також представлене у федерації слов'янських та подунайських бджолярських організацій - "Апіславії". Нині видаються вітчизняні часописи: "Український пасічник" (м. Львів), "Пасіка" (м. Київ), "Пасічник (м. Хмельницький). В 2007 р. засновано нове видання - "Бджолярський круг" (м. Київ). В Україні існує система кадрового, ветеринарно-зоотехнічного забезпечення бджільництва, яке здійснюється, в основному, через Міністерство аграрної політики. Створена і функціонує Спілка пасічників України, обласні організації якої співпрацюють з відповідними структурами сільського господарства. Останнім часом створено також громадське об'єднання "Братство бджолярів України". Обласні бджолопідприємства (в минулому обласні контори бджільництва) зосередили основні функції із забезпечення галузі пасічницьким інвентарем, матеріалами, із заготівлі меду. Науковим центром галузі є ННЦ "Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича", а до його організації (1989 р.) провідною науковою установою впродовж 70 років була Українська дослідна станція бджільництва, яка увійшла до складу інституту як філіал. При інституті видається збірник наукових праць, створено Музей бджільництва України, який отримав статус Національного. Наукову роботу виконують також відділи та лабораторії деяких дослідних установ, кафедри вищих навчальних закладів. Мережа навчальних закладів готує фахівців різного рівня кваліфікації. Кадри масових професій (бджолярів-матковивідників, бджолярів-механізаторів, техніків бджільництва), випускають професійні училища й однорічні школи, а технікуми (Борзнянський в Чернігівській області, Чернятинський у Вінницькій, Млинівський у Рівненській) - молодших спеціалістів з бджільництва. Центром підготовки бакалаврів і магістрів з бджільництва, підвищення кваліфікації працівників галузі, підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру і докторантуру є Національний аграрний університет. В останні роки спеціалізацію з бджільництва відкрито на факультетах Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнології ім. С.З. Гжицького та Сумського національного аграрного університету. Загальний курс "Бджільництво" вивчають учні агрономічних і зоотехнічних спеціальностей середніх спеціальних навчальних закладів та студенти вищих навчальних закладів таких же спеціальностей. До обов'язків людської діяльності увійшла турбота про створення і збереження умов, необхідних для розмноження та утримання бджіл. Бджільництво, ставши важливою галуззю сільського господарства, у той же час залишається невід'ємною частиною живої природи, складовою екології, що потребує уваги й охорони. В різні періоди історії бджільництва в Україні спостерігалось і піднесення, і занепад галузі. За часів Київської Русі з IX ст. мед і віск займають одне з провідних місць в економіці натурального господарства. Мед широко використовувався нашими предками для приготування різних страв, виробництва солодких і хмільних напоїв. Київська держава була найбільшим експортером меду і воску. Законами Ярослава Мудрого бортництво було взято під охорону держави, передбачались міри покарання за нанесення шкоди бортям. Це один із яскравих прикладів, вартий на увагу і в сучасний період щодо державного сприяння бджільництву і охорони медоносної бджоли, корисну діяльність якої людство ще по справжньому не оцінило. Вітчизняному бджільництву дісталась з пройденого минулого багата спадщина, створена монолітом наполегливої творчої праці, невтомних пошуків досконалості, багатими звичаями і розумом нашого народу. В Україні винайдено перший у світі розбірний рамковий вулик, розроблено засади раціонального пасічникування, здійснено значне поповнення світової наукової скарбниці, розгорнуто видавничу й освітянську діяльність, створено систему підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів. Природні умови сприяють одержанню від бджіл високоякісного меду різних ботанічних сортів, воску та інших високо- цінних продуктів бджолиного гнізда. Бджільництво України розвивається з великим потенціалом на перспективу. Сприяють його розвитку прийнятий у 2000 р. Закон України "Про бджільництво" та запроваджений у 1998 р. День пасічника (19 серпня).
  6. продам деякі книги

    на жаль такі книги як 1) Основи практ. пасічник. 2) Племенная робота на пасеке 3) Биология медоносной пчелы вже заброньовані
  7. продам деякі книги

    Виручені кошти додатково будуть переведені Вальчуку і Мушину 175грн. 175грн. 230грн. 50грн. 40грн. 60грн. 40грн. 60грн.
  8. Необхідна допомога форумчанину

    обов'язково допоможемо!
  9. Методи визначення породи бджіл

    я думаю йому це не цікаво, а це відео просто хайп бо немає більше, що показувати
  10. Методи визначення породи бджіл

    я так для обговорення закинув... 1 крило це серйозно
  11. можливо, так мені відповів цей знайомий...
  12. Методи визначення породи бджіл

    Скачать видео
  13. я так голосно не можу сказати, так аматор! Якщо продовжувати тему, щоб самим пасічникам кооперуватися то потрібно мати вихід на Київ, що до дозволів, а там основна бюрократія, свої люди лобіюють для своїх....на жаль(
  14. Карпатська бджола

    переважно місцеві "селекціонери" таких бракували бо казали, що має бути темна тим часом ніде в світі не ведуть селекцію а кольором матки)) але то таке головне впарити...
×