Жителька села Конюхи Локачинського району 90-річна Катерина Коваль у своєму садку тримає кілька вуликів і частує медом не лише дітей і внуків, а й сусідів.

Про це пише Вісник.

Катерина Коваль каже, що незвичайну любов до бджіл передалась від її дядька Івана. 

«Мені було цікаво спостерігати за цими працьовитими комашками. Дядько навчив, як за ними правильно доглядати. Вулики подарував. Я й одяг спеціальний собі купила, медогонку. Прибіжу з роботи, я двадцять років у торгівлі працювала, й одразу до своєї пасіки. Чоловік до того діла не мав. І навіть зі мною сварився: «Як мене одна бджола вкусить, то я ті вулики поперекидаю», - каже бджолярка.

Проте Катерина Коваль, незважаючи на суперечки із чоловіком, не покидала улюбленого заняття. Бджоли відчували свою господиню і жодного разу не вжалили, хоч і приходила в одязі з короткими рукавами. Жінка дуже переймалася, коли гинула бджолина сім’я, бо ж, зізнається, цих комах любить більше, ніж їхній солодкий продукт.

"Діти і кажуть, що важко за бджолами доглядати, просять позбутися вуликів, я не хочу. Правда, викачувати мед помагає зять, бо сама вже не годна", - розповідає бабуся.

Бабуся зазначає, що неодноразово інші пасічники їй підказували, як штучно годувати бджіл, щоб мед скоро давали: треба біля вулика ставити цукор.

"Але я ніколи так не роблю, бо ж тоді й мед буде не з різнотрав’я, а фактично підробка. Таким методом користуються здебільшого ті, хто на базарі торгує, щоб більше продати. Смак є, а користі ніякої. За стільки років я добре знаю, де справжній, а де підробка. Натуральний мед аж терпкий трохи, по горлі дере. Якщо взяти його на ложку, то має стікати стрічкою і робити гірку, не розтікатись одразу", - додає пенсіонерка.

http://www.volyn24.com/news/92936-na-volyni-zhyve-90-richna-bdzholiarka