Jump to content
  • entries
    766
  • comments
    1,700
  • views
    106,109

Гіркий присмак українського меду

Sign in to follow this  
ромео

1,635 views

 

Гіркий присмак українського меду

 
  •  31.10.2017

1479717365_76402_w_700.jpg

Бджільництво – один з найдавніших промислів, котрий опанувало людство. В усі часи наші предки любили поласувати солоденьким, а мед вам не просто солодощі, а цілий склад корисних, поживних і навіть лікувальних елементів. Тож приручаючи собаку, коня чи корову, людина не забула і про бджіл. І українці зіграли в “одомашненні” працьовитих комах не останню роль – як стаття експорту, продукти бджільництва відомі ще з часів Київської Русі та й першого у світі рамкового вулика винайшов саме українець Петро Прокопович.

Часи минули, але українці так само люблять бджіл – нині в Україні цим промислом займається приблизно 400 тисяч осіб, так що фактично кожен сотий українець – пасічник. Але, на жаль, багато ще не значить добре – тому стан українського бджільництва нагадує ситуацію з вітчизняним молочарством. Ні там, ні там ніхто точно не знає ні кількість “худоби”, ні реальні обсяги виробництва. Те саме з реалізацією виробленої продукції – значна частка як меду, так і молока продається не в магазинах, а на стихійних ринках.

Так що виробництво меду на наших теренах – промисел переважно “тіньовий”. Через це воно й досі скоріше нагадує хобі – забаву для душі, ніж серйозний бізнес, хоча й крутиться в галузі небагато-немало – аж 2,5 мільярда гривень. Розпорошеністю виробників меду (втім, як і молока) користуються перекупники і скуповують його за безцінь. Приміром, закуповуючи оптом, за кілограм меду наразі пропонують 30-50 гривень, тоді як на базарі він (в залежності від сорту) коштує вже до 100 гривень. Ще більше зростає вартість меду, коли він перетинає кордони держави: у Польщі магазинний мед “потягне” на 170 гривень за кіло.

Держстат рапортує, що минулого року українські пасічники виробили близько 60 тисяч тонн меду, а експортували – майже 57 тисяч тонн. Прекрасний показник, та є одне “але” – наш якісний мед, минулого року продавали на експорт в середньому по $1,71/кг, тоді як французький – по $5,5 а німецький – по $5,72/кг. Це лише мені здається, що “скидка” завелика? І чи не цим пояснюється сміхотворна ціна скупки меду у пасічників? Демпінгуючи на ринку, експортери українського меду заробили минулого року лише $97,3 мільйони, а якби продавали за середньоєвропейською ціною, було б понад $320 мільйонів.

Якщо вірити статистиці, майже весь свій мед ми продали на експорт. Причому дві третини – до країн Євросоюзу. Це й не дивно – якість українського меду висока, а ціна – просто сміховинна. Тим часом у ЄС меду катастрофічно не вистачає і наш “відривають з руками”: квота на поставку меду вичерпується за день-два. З огляду на цю обставину, європейці навіть збільшили її обсяг наполовину – з 5 до 7,5 тисяч тонн, хоча ми з легкістю можемо поставити і 20 тисяч тонн, адже наш донедавна традиційний покупець – Росія свій ринок для нашого меду закрила. Ще 2014-го РФ купувала у нас 19 тисяч тонн меду, а 2015-го і 2016-го російський ведмідь вперто “смоктав лапу” – обсяги поставок склади анекдотичні 4 і 22 кілограми відповідно. Продовжують росіяни “сидіти на дієті” і нинішнього року – купили нашого меду всього пуд.

Але не забуваймо, що Держстат оперує лише офіційною інформацією, а обсяги виробництва нашого меду достеменно ніхто не знає – ви ж не повірите, що усю минулу зиму на базарах держави розпродували оті нещасні три тонни меду, що залишилися від експорту? Та й солоденьке наші північні сусіди не розлюбили. Тож знаходяться спритники, котрі намагаються провезти український мед до Росії контрабандою. Минулого року спіймали партію у тонну меду, нинішнього – аж у чотири тонни. І це лише ті спроби, що їх затримали прикордонники. Скільки меду прослизнуло крізь кордон – ніхто не знає.

Тобто ринки збуту для меду є, а от самого меду – не вистачає. Як збільшити його виробництво? Перестати гратися у пасічника “для душі” і почати ставитися до бджільництва як до бізнесу. Бо кожен канадський пасічник (їх там усього сім тисяч) отримує по 4 тонни меду за сезон, а кожен український – лише 150-200 кілограмів. А якщо ставитися до справи серйозно, можна досягти і рекордних показників: в Ізраїлі пасічників лише п’ятсот, проте кожен “викачує” з пасіки по 8 тонн меду за сезон.

З точки зору економіки 200 кілограмів меду це ніщо – хобі та й годі, бо прибутку від нього ніякого. Не кожен має змогу торгувати медом на базарі, тож невеликі надлишки пасічники змушені продавати за безцінь перекупнику. Можна було б виробляти більше, але тоді потрібні кошти для розширення виробництва, а їх ніде взяти, якщо “ужинок” мізерний?

Що робити, добре знають українські молочники, котрі вже почали об’єднуватися в кооперативи. Гуртом і батька легше бити, тож спільними зусиллями вони не лише підвищують кількість і якість виробленого молока, але й налагоджують його переробку і навіть виходять на ринок з локальними торговими марками. Бо утримання корів стає рентабельним від 12 голів, а бджіл – від 100 вуликів.

Спільними силами кооператив бджолярів може і товарну партію для експорту зібрати, а значить – отримати за мед реальні кошти, котрі дозволять розширювати виробництва. Не потрібно лише наслідувати деяких наших горе-експортерів, котрі примудряються добрий український мед розбавляти китайським сурогатом, і потім цю суміш гнати в Європу під виглядом автентичного українського продукту. Перші скарги на такі “художества” вже були, а репутація – справа тонка: здобуваєш її роками важкої праці, а втрачаєш за одну мить.

Щоб через зниження якості не втратити ринки збуту, потрібно запроваджувати суворіший контроль, та, здається, у запалі євроінтеграції наші чиновники цього не розуміють: Мінагрополітики вже два роки намагається “продавити” через громадські організації бджолярів (а без їх згоди це неможливо зробити) Наказ “Про затвердження вимог до меду, що призначений для споживання людиною”. Цей наказ – ні що інше, як неадаптований до наших умов переклад Директиви ЄС 2001/110/ від 20 грудня 2001 року щодо меду.

У разі бездумного схвалення її норм, відкриються ворота для надходження до України “чужого” меду нижчої якості та фільтрованого меду без визначення країни походження. Зниження вимог до українського меду, як цього вимагають європейські партнери України, може призвести до того, що український ринок заполонить неякісний китайський мед, який експортуватимуть сюди транзитом через європейські країни.

Пасічники переконані: якщо китайський мед вийде на український ринок, це буде катастрофа. Він, як то кажуть, навіть бджіл не бачив, бо його виробляють штучно, проте ціна такого “меду” вельми приваблива. То ж деякі наші спритні “експортери” зможуть “бодяжити” імпортний сурогат з якісним українським медом і експортувати його як вітчизняний, а справжня продукція українських бджіл не знайде збуту.

Адже 40% меду, що споживається в ЄС, зараз імпортується і виявляється, що кожна третя з відібраних проб меду в супермаркетах не відповідає вимогам ЄС. Недобросовісні продавці, особливо з Азії, змішують мед з солодкими сиропами, виготовленими з рису, буряка, кукурудзи, котрі важко виявити за допомогою аналізів. Що ж ви хочете: світове виробництво меду щорічно зростає лише на 2,5%, а світова торгівля ним – на 5%. Чи же тоді торгують? Здогадатися не важко: у тому-таки Китаї виробництво меду збільшилося лише на 13%, тим часом як його експорт зріс втричі, повідомляє uain.press

Український медовий експорт зараз на підйомі. Проте, щоб цей успіх не став швидкоплинним, бджолярам і державі необхідно вдатися до системних кроків. Звісно, неможливо одразу вдвічі збільшити обсяги експорту меду, проте збільшити вдвічі прибуток від експорту – цілком реально: просто продавати його потрібно не бочками, як напівфабрикат, а розфасований у баночки – як кінцевий продукт. Ще краще продавати фасовані “мікси” меду з горіхами, котрі вдвічі дорожчі за простий мед, а Україна, на хвилиночку, перша в Європі та п’ята у світі за експортом горіхів.

Ну і наостанок. Бджоли – це не тільки мед, а в першу чергу – запилювачі сільськогосподарських культур. У радіусі кількох кілометрів довкола пасіки на полях значно підвищується урожайність – приміром на полі ріпаку, що знаходяться у безпосередній близькості до вуликів, збільшення середньої врожайності досягає 2 центнерів з гектару. Так що навіть без урахування вартості меду та його похідних, пасіка у господарстві дозволить отримати додаткові 1-2 тисяч гривень з гектару. Ну а сади без бджіл і заводити не варто.

Олесь Євтєєв
Редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, журналіст
Sign in to follow this  


1 Comment


Recommended Comments

А що поганого в тому, що в Україні 400 тис. бджолярів? І що хорошого в тому, що в Канаді 7 тис., а в Ізраїлі 500 чол.? Що поганого в тому, що люди займаються цим як хобі та додатковим заробітком? Не все в житті вимірюється рентабельністю. У нас 100 вуликів рентабельні, а в Канаді 100 вуликів нерентабельні. Невже краще горбатитись з 1000 вуликами, наймати робітників тощо? Це як у відомій притчі про бізнесмена і аборигена з вудкою. Я за те, щоб не 100, а 10 вуликів були рентабельні, та навіть 1 вулик щоби був рентабельний. А щодо збільшення медозбору, тут багато залежить він небесної канцелярії та медоносів. Якщо переважають монокультури, орієнтовані на експорт, інших культур (напр. кормових) майже не сіють, а бджіл труять, то це питання не до бджолярів.

Share this comment


Link to comment

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now
×