Перейти к содержанию
  • записей
    5
  • комментариев
    38
  • просмотра
    882

О блоге

Роздуми, філософствування, наболіле.
 

Записи в этом блоге

Marusia

 

Читаючи Форум вперше зіткнулася з таким терміном як «Бджоломучитель» (далі – БМ). Він мене зацікавив, бо ж згадувалися ці «мучителі» в контексті сучасності. А я-то думала, що коли на арену вийшов Прокопович з раціональним бджільництвом – мучителі самоліквідувались. А тут не все так просто.

Я спробувала отих мучителів трохи класифікувати і описати. Сподіваюсь, якщо хтось в цій класифікації пізнає себе або свої умовиводи – мене пробачить, бо це не більше, ніж політ фантазії на крилах чужих суджень:)

Значення перше: БМ на пенсії

Дідусі, яким мало мучити внуків – вони ще й бджіл завели. Тримають в основному 5-10 вуликів, випробовуючи на них всі мислимі і немислимі методики пасічникування. Коли бджоли від тих метод кудись злітають або банально гинуть – цей підвид БМ щиро шкодує за бджолами, бо по-своєму любить їх. Але, зазвичай, висновків ніхто не робить – роки вже не ті, а бджоли продовжують страждати.

Значення друге: Мучителі-початківці

Якщо до першої касти ще треба дотягнути, то до другої в тій чи іншій мірі належав кожен з починаючих пасічників. У своєму прагненні зробити якнайкраще в найкоротші терміни вони інколи не бачать берегів, лікуючи вірусний параліч антибіотиками і підмішуючи біпін в сироп. Якщо любов до бджіл була не такою сильною, як здавалась попервах – від бджільництва після своїх експериментів відмовляються безповоротно. Особливо уперті все ж проводять аналітичну роботу. Якщо пощастить знайти мудрого наставника – можливо стануть Бджолярем з великої букви.

Значення третє: Мєлкіє сошкі

Всі бджолярі в очах промисловиків, які не мають доступу до оптових ринків і лише плутаються під ногами. Заважають серйозним людям робити серйозні дєньгі і розводять нєпонятні породи дворових бджіл, від яких, дивна річ, ще й мед викачують. Всі, у кого менше 100 сімей, в очах серйозних дядь автоматично прираховуються до БМ.

Значення четверте: ПВД (Пасічник Вихідного Дня)

Бджіл розглядають як хобі або додатковий прибуток. Не завжди мають змогу вчасно навідатись до своїх комах, внаслідок чого ті стають жертвами стихії\грабіжників\кліщів\хвороб чи ще якоїсь напасті. Жалощі за бджолами в даного підвиду БМ залежать від наявності совісті, бо не всі з них стали ПВД з власної волі.

Значення п’яте: Шершень у вулику

Найзлісніший і найпротивніший підвид, бо належить наче до пристойного товариства Бджолярів. Але, побачивши на горизонті своїх угідь кочову пасіку, може зробити пакость. При чому, не самому хазяїну бджіл, а власне бджолам (комахи-то в чому винні?). Такі, зазвичай, перевертають вночі вулики, підпалюють чужі точкИ або безобідно підсовують мисочку з тетрацикліном на чужу пасіку. Ще одна прикметна риса цього підвиду – підвищені децибели при спробі вийти на комунікативний зв'язок і відсутність здорового глузду. При зустрічі в дикій природі краще оминути. Або пристрелити.

 


 

07062017_bjola.jpg

Marusia



 

Працюючи з бджолами важко оминути увагою їхній «суспільний устрій». Для пасічника це важливо з точки зору біології та існування бджолосім’ї, щоб розуміти основні процеси їхньої життєдіяльності. Але варто лише трохи абстрагуватися і подивитися на них очима простої людини – вам відкриється модель ідеального суспільства в мініатюрі…

Лише задуматись – яка чітка в них ієрархія, як злагоджено виконують вони свої функції, як розподілені їхні обов’язки у відповідності з розвитком організму. Жодна бджола не задається питанням: «Яке моє місце в цьому житті?» - все давно вже вирішено за неї Природою та законами існування сім’ї. А співжиття матки і бджіл? Вона не існуватиме без них, бджоли не зможуть без цариці. Вона «лагідно» придушує своїми феромонами статеві інстинкти робочих особин, щоб лишатися «єдиною і неповторною». Але якщо матка перестане справлятися зі своїми обов’язками, постаріє, захворіє чи покалічиться – бджоли негайно ліквідують її і виростять собі нову королеву. Керівництву нашої держави при такій моделі існування перепадало б від «робочої більшості»…

На мою думку, така модель суспільства – людського чи бджолиного – надзвичайно складна суміш демократії та тоталітаризму. Але саме вона є класним прикладом, як щасливо і взаємовигідно може співіснувати громада, члени якої мають різні фізичні можливості, але виконують одну спільну справу, бо їхня зайнятість розумно диференційована.

Можливо, ця ідея теж є утопічною, в чомусь неідеальною, бо ж люди – не комахи, підкорюватися спільній меті (навіть за допомогою феромонів) їх навряд змусиш. До того ж, у людей, на відміну від бджіл, нема спільної мети – у кожного свої бажання і прагнення. Свідомість сучасної людини захламлена купою непотребу. У нас свідомість споживачів, які заробляють гроші, щоб витрачати їх на предмети, без яких цілком можна обійтися. Бджоли ж орієнтовані на успішне виживання сім’ї будь-якою ціною.

Багато книг-антиутопій і фільмів існує на тему ідеального суспільства: «1984», «Ферма» Оруела, «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері, «Колискова для кішки» Воннегута, «Дивиргент», «Втаємничений» і т. д. Але я поки не зустрічала книги чи фільму, створеного саме на основі «бджолиної» моделі суспільства. «Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою», або трохи раніше, я, мабуть, напишу щось подібне, фундаментальне, відшліфоване і майже фантастичне. Якщо ніхто не випередить:)

1341909128_bzgoli.jpgris2.thumb.jpg.1c8e23af6e7f42e1038e6be2083f53b8.jpg

Marusia

Про ген бджільництва


 

Так склалося, що з бджолами мені довелося познайомитися в найніжнішому віці. Скільки себе пам’ятаю – стільки і їх. І от з самого дитинства мене до них тягло. Попри погрози і застереження старших завжди лізла на пасіку, а інколи й разом з дідом «оглядала» сім’ї (поки не накусають). Коли дорослі запитували, ким я хочу стати, коли виросту, я з москальським акцентом відповідала: «Пчьольніком».

IMG_0007.thumb.jpg.51fa05a7183b087fb92cdc8e8744fa54.jpg

 

Мабуть, це, як кажуть психологи, вроджена компетентність. Або як охрестила для себе це явище я – «Ген бджільництва». Мабуть, цей ген вимальовується в генетичному коді у вигляді шестикутника-чарунку, але лишень через покоління :) Бо ні батьки, ні дядько, ні брати до бджіл ніколи не тягнулися (точніше сказати – вони тупо їх бояться).

Дійсно - моє рішення зайнятися бджільництвом було прийняте, здається, більшою мірою на підсвідомому рівні. Не могла (і зараз не можу) раціонально пояснити, за що я їх люблю, коли хобі переросло в сенс життя…

Але все ж сьогодні я більше хотіла б розповісти не про себе, а саме про тих, хто мене цими генами одарував.

Лінія матері (москальська)

Так уж склалося :( Але батьківщиною я ту східну недоімперію ніколи не вважала і кілька років вже туди не їжджу. Але дещо хороше з тих країв до мене все ж таки дійшло – гени прабабусі Насті, яка мешкала десь в глушині Тамбовської області. І тримала пасіку. Невеличку, лише для себе, всього 4 вулики. Мала невеличку саморобну 2-рамочну медогонку і завжди качала чистий липовий мед. Мати згадує, що досі пам’ятає смак і запах того меду. На жаль, особисто я прабабцю не знала, і світлин не збереглося… Та все одно – дякую тобі, бабусю, за генетичний «внесок».

Лінія батька (українська)

Дід займався пасікою половину свого життя. Спочатку обслуговував колгоспну пасіку понад в 100 сімей. Коли колгосп розпався – пасіку розтягли хто куди скільки зміг. Але й діду залишилось чимале придане з пари десятків бджолосімей, немалої кількості порожніх вуликів, кількох медогонок і ще тучки всілякого інвентарю.

Так він продовжив пасічникувати вже господарем у себе на точку. Весь цей час йому допомагала бабуся (навіть після того, як дід колись замість в рійницю струсив роя на неї. Але бджоли виявились чемними і бабцю не покусали).

Коли мені було неповних 14 років, я попросила в нього навчити мене пасічникувати. Він дав мені 5 вуликів, кілька книжок, виділив інвентар і почав потроху навчати.

Зараз в мене вже більше бджіл, ніж в нього. І тепер за порадою переважно ходить він до мене, а не навпаки (чого вартий був лише проведений днями майстер-клас з користування Варомором: - «А то шо за ружжо в тебе?» - «По кліщах стріляти»). Хоча його методи пасічникування мене інколи вражали, вводили в ступор, а то й зовсім обурювали. Як, наприклад, історія про те, як уже під кінець існування колгоспної пасіки він все пустив на «самоплив», тим самим розвів кліща і купу хвороб, знищивши близько трьох десятків сімей…

Але якби там не було – його гени, позитивний досвід і «стартовий капітал» у вигляді 5 бджолосімей лишилися зі мною, дали поштовх чомусь більшому, сильнішому, цікавішому. Дякую тобі, діду, за все. І тобі, бабусю. Сподіваюся, ти з небес мене бачиш. І пишаєшся…

IMG.thumb.jpg.a9e30afb95a233bca4591f9a1e16bf8d.jpg

 



 

Marusia


 

Цінність часу люди починають розуміти тоді, коли його вже чимало збігло. І часто цей безцінний ресурс ми витрачаємо не на ті речі, на які варто було б.

Отаке прозріння і жаль за втраченим надійшли й до мене. Добре, що хоч надійшли. Бо за неповних 9 років пасічникування зрозуміла, що за останній рік дізналася про бджільництво більше, ніж за всі попередні роки разом взяті. Як хотілося б згаяні хвилини  конвертувати в безцінні знання і досвід...

Виправдати себе можу лише тим, що до цього я з бджолами просто "бавилась", утримуючи кілька років лише 5-7 сімей, бо мені це просто подобалося. Просто цікаво було за ними спостерігати, приємно біля них працювати. Я йшла на пасіку лише заради того, щоб вдихнути отого "терапевтичного" повітря, просякнутого запахом меду, воску, прополісу і невідомих мені чарів. Лише щоб поспостерігати за польотом моїх трудівниць і упевнитись, що у них все гаразд. І навіть "логічне" завершення сезону - качка, продаж і підрахунок прибутку - не викликали таких емоцій, як проста робота з ними. А от від здобуття нових знань про бджіл "відволікало" навчання в іншому місті, невизначеність подальшого життєвого шляху і всілякі непотрібні і дрібні речі (які не здавалися тоді такими).

Зараз бджоли - то майже все моє життя. Інколи мене навіть лякає моя прив*язаність до них. Доля розставила все на свої місця. Тепер я розумію, що жити без пасічникування не хочу і не буду. А з усвідомленням цього факту прийшло ще й те, що для більш комфортного існування бджіл у межах мого точку потрібно постійно поповнювати свої знання, розвиватися і рости. Надолужувати все. Щодня, хоча б по півгодини, читати, дізнаватися щось нове, не боятися запитувати в інших, виписувати стоси періодики, їздити на зустрічі, ярмарки і семінари. Інакше - нічого не буде.

Напівдитяча наївна закоханість, що була закладена на генетичному рівні, переросла у щось більш серйозне і велике. Хоча і прагматичне. Адже тепер на отриманий прибуток доводиться дивитися крізь призму буття насущного. Але радує те, що життєві пріоритети нарешті розставленно, а орієнтири знайдено... Тепер головне - не збитися з дороги.

Якби кожен вчасно знаходив свій шлях у житті... У світі побільшало б щасливих людей.



 

Marusia

Вступне слово

30 серпня 2017 року о 4.15 ранку безсоння нарешті підштовхнуло мене почати писати цей блог. Правда, під псевдонімом - не люблю зайвої уваги до своєї істинної персони. 

Талант письменника в мені, мабуть, розкритий не в повній мірі, проте я старатимусь. Щоб читачам було хоч трохи зрозуміло і цікаво, а мені легше... Бо писати - то теж терапія.

Останнім часом все частіше стає сумно і самотньо, незважаючи на юний вік і купу справ, а щиро поговорити і поділитися думками ні з ким. Мо   то сезонне, осіннє загострення, все таке, але не судіть строго.  А може в процесі "творчості" все виявиться не таким сумним, як мені здається зараз. Бо ж писати хочеться про бджіл і все, що з ними пов*язано, адже бджоли - то одне суцільне щастя і благо :) 



 

×